Українським школам у Бєлгороді бути. Що думає маріуполець Данило Ребро про наказ Президента

Наказ Президента Зеленського  "Про історично населені українцями території Російської Федерації" сколихнув громадське обговорення. Думки українців розділилися. Одні подумали, що таким наказом ми уподібнюємося до росіян, які зазіхають на чужі території. Інші, навпаки, вітали рішення Президента і просили діяти більш радикально - вимагати повернення історично українських земель.

Своїми думками з цього приводу поділився і маріуполець Данило Ребро, викладач Приазовського державного технічного університету.

Його думка нам здається дуже цікавою, виваженою і добре обґрунтованою. Тому наводимо її без скорочень. 

Згідно з імперським переписом 1897 року, українська мова, яку в імперії називали "малоруська" була розповсюджена трішки більше ніж в 1991 році. Криваве 20 сторіччя та політики Московії скоротили обіг української мови на природних етнічних землях українців.

Після виходу цього указу я відчув спокій. На високому рівні заявлено про правду та справедливість. Заявлено сильно, виважено. В Указі нічого немає про паспортизацію тих земель або територіальні претензії. Лише про культуру та освіту. Як Угорщина вимагає угорську культуру та освіту в Берегівському районі Закарпатської області, посилаючись на всілякі акти захисту меншин. Так Україна має право вимагати це з Росії. Повна зміна парадигми та наративу. 

Це потужний крок до психологічний деколонізації. Бо на превеликий жаль, українці легко розкидуються своїми землями та уважно слухають, що їм каже Москва. 

А Москва каже, що Донеччина  - то є "бамбас, вата, люмпен заводи", і це не потрібно Україні.

Крим - то є нащадки Нахімова, Корнілова та взагалі місце слави Московії і Україні Крим не потрібний.

Херсонщина  - то є вотчина комунистів, бандитів, Потьомкіна, та Україні не потрібна.

Луганщина  - це взагалі чорна діра, де лише алкаші та копанки і взагалі Україні не потрібна.

Тому українські громадяни з цілком тилових областей спокійно кажуть, а нащо нам ці "ватні" виборці, мільйони люмпєнів, давайте трошки менше станемо і в НАТО/ЄС/Нарнію/Середзем'я.

І взагалі за що вмирають воїни.

Ось цей указ  - наочний приклад, як скоротилася українська мова, яку так завзято захищають за 1000 км від російського кордону. Як скоротилися українські етнічні території. 

Саме через стратегію відкидання проблем, навпаки, проблем стає більше, бо росіяни бачать слабкість, нерішучість, бачать що якщо нав'язати проблему, то для вирішення українці підуть на всі поступки. Віддають третій арсенал, новітні стратегічні бомбардувальники, народ, землі, міста, історію, права. 

Тому зі всіх сторін ми чуємо "віддай, поступись". Навіть від друзів. 

Цей указ україноцентричний. Навчаємось разом відстоювати свої кордони, державні та особисті. Свої права, свою правду, свої свободи. 

Яскравий приклад тому - битва за Чорне море. Можемо. Росія втратила на мільярди доларів техніки на Чорному та Азовському морях. Крейсер Москва, літак А-50. Підводний човен, купу ВДК та ракетних катерів. 

Тому можемо, якщо хочемо. Воля і рішучість.

Указ про це. Більше брехати про утиски російськомовних не вийде. Бо російськомовні - це зросійщені україномовні.

В мережі я прочитав декілька тисяч коментарів, реакції на цей указ. Люди кажуть: "ми як московіти", або "навіщо нам ці території", або "територіальні претензії". Це і є маркер того, що у нас глибоко колоніальна психологія. Де ми бачимо світ лише через російські наративи. Захист прав = війна, розвиток освіти та культури = анексія. 

Я гадаю що на 11 році війни "мнєніє" окупанта, злочинця та агресора нас повинно мало хвилювати. А Українським школам у Бєлгороді та Таганрозі бути.

БІЛЬШЕ БЛОГІВ читайте ЗА ПОСИЛАННЯМ