Оленівка, ніч на 29-те. "Я пам'ятаю тебе, друже..."

Коли ти проходиш складний шлях в житті, то  твоє життя складається з дат. Твій позачерговий день народження, день народження побратимів, яких ти вже  не зможеш привітати, і... Теракт в Оленівці, згадує колишній військовополонений Віктор Лютий на своїй сторінці у Фейсбуці.

Нас тоді вивели в полон з "Азовсталі", сказали, що це евакуація, але виявився банальний полон, з усіма його наслідками.

В Оленівці спочатку не знали, що з нами робити. Були звичайні допити і збір інформації.

Після того почалось щось дивне.

На зоні, яка була законсервован,а почали відбудовувати барак. Фарбувати, вставляти вікна, завозити ліжка. Це нас дуже здивувало. Потім ми дізналися, що туди будуть переводити азовців.

Ми тоді ще жартували:

- Ніх*ра собі! Оце умови для азовців! Не те що у нас!.

На той час ми жили в бараку де було 450 людей. Там не було половини вікон, постійно дуло, і спали ми, хто на матрасах, хто на піддонах. Я ж притягнув з собою спальник з "Азовсталі".

Потім азовців почали переселяти в той барак. Я до сих пір не розумію, по яких критеріях, але мені здається це було на основі "небезпечні", тобто найвмотивованіші.

28-го липня мене і ще трохи більше трьох десятків людей викликають з речами. Я знав, що навряд чи це обмін, точніше відчуття такі були. І нас етапують до Горлівки.

Там по всіх правилах (пі***ких) нам роблять "прийомку". Якщо коротко, це коли тебе п**дять всі, чим попало і куди попало. Тоді я вперше в житті втратив свідомість, раз п'ять.

Наступного ранку вертухаї нам сказали:

- Вам очєнь повєзло. В Єлєновкє ваши барак подорвалі.

Ми, звісно, зразу подумали, що нам впарюють фуфло.

Але потім через зеків ми дізналися, що це дійсно правда.

Більше ніж через рік я зустрів у Горлівці пацана з "Азову", з цього бараку, з "бараку 200". І я взнав, як це було.

З його слів:

- Ми спали. А потім щось вибухнуло. Зсередини.

- Там був п***єц?

- Так друже, ліжка плавились... Я був поранений, втратив багато крові, цілу ніч мені не надавали допомогу. Було дуже холодно. Я сидів просто під бетонною стіною. Боявся здохнути, як собака. Бо на мене всім було похуй. 

Не пам'ятаю його прізвища і позивного... Здається він ще в полоні.

Але я пам'ятаю одного хлопця.

Олексій Кісілішин.

Я колись знімав з ним відео.

Один із найпозитивніших людей, яких я зустрічав. Любив тварин, дуже багато знав про них, утримував притулок для диких тварин які які якимось чином постраждали. Через це у нього рідко були лишні гроші.

Любив тварин, але не любив людей.

 І він був правий...

Льоха загинув в Оленівці.

Ось такі дати у нас. Така от пам'ять. 

Оленівка. В ніч з 28-го на 29-те.

Я пам'ятаю.

Більше блогів - ЧИТАЙТЕ ТУТ