Як виглядають сьогодні 11 років переселенства. Розповідь дончанки

11 років тому почався новий незвіданий етап життя - переселенство (не переселення , а саме переселенство), пише колишня дончанка, переселенка з 11-річним стажем Наталія Казьоннова на своїй сторінці у фейсбуці.

З дозволу авторки публікуємо її історію. 

На фото - Наталія Казьоннова в день, коли вона востаннє була у Донецьку. Залізничний вокзал, Донецьк, 2014 рік

Я приїхала до Львова. Щоби там не відбулося далі, з глибокою вдячністю згадую зустріч на вокзалі, сумую за Маріанною. 

Ми, ВПО-2014, стали піддослідними кролями. Битва з бюрократією була на виживання і за виживання, тому що для учасників і учасниць проукраїнських мітингів і руху опору, дорога з Донецька була без права повернення.

Принизливі процедури реєстрації, відкриття того ж ФОП, отримання "переселенських", загальна стигматизація і звинувачення "ви покликали війну" - це про наші перші роки.

Шалені ціни на оренду житла і масові відмови за ознакою реєстрації. І це у країні, де за одинадцять років +/- кожен четвертий українець  - або ВПО, або біженець.

Хто тоді, в 14-15-му не витримав (це було більш-менш безпечно, ніж зараз), повернулися в окупацію. У кого стало сил, - емігрували.

Але й сьогодні ми нікому не потрібні. Ніхто навіть не розглядає, як компенсувати втрачене житло. Навіть пільгову іпотеку може потягнути далеко не кожна родина. 

Ми витрачаємо 80-200 тис. на рік на оренду залежно від міста, самого житла. Які б могли бути платою за житло для ВПО, і так би ми його або викупали, або мали договори на 49 років. І стабільність, якої не вистачає. 

Продати житло в окупації змогли не всі. У когось будинки або квартири зруйновані ще тоді, в 2014-му.

Чи гадаєте, що все почалося в 2022-му? Ні, набагато раніше.

За 11 років у житті сталося багато подій. Перші власні кроки, зустріч з батьками і бабусею, які виїхали. Облаштування життя в Києві. Робота в громадському секторі, роки підприємництва (найщасливі, до речі).

Свідоме схуднення і спорт. Мій щоденник війни на сцені PostPlay Театр.

Кіт Фредді, тяжка хвороба, пандемія, кіт Джонні. Новий етап - Білогородська сільська рада. 

Велика війна. Оборона Київщини. Провина вижившої. Новий досвід - дописи пам'яті, організація прощання. Зараз це 70+ історій, і я експертка з меморіалізації.

Врешті вигорання і депресія, які сьогодні визначають життя, на жаль. 

Але не шкодую про те, що напередодні 13 липня 2014 року прийняла рішення виїжджати і за два дні купила квиток на потяг Запоріжжя-Львів. На станції Роя, у Кураховому. Там, де зараз руїни та окупація. 

Більше думок читайте у нашій СПЕЦТЕМІ