А король-то голий. Казка Андерсена у вільному переказі із продовженням

В одній сильній і заможній країні на трон всівся король, який дуже любив себе, полюбляв наряджатися і дуже багато часу проводив перед дзеркалом, переміряючи різні наряди. Але одного разу до нього прийшли пройдисвіти, не дуже розумні, але дуже кмітливі. Вони  вміли добре заробляти гроші, тому що не мали ніяких моральних перепон. В них було стільки грошей, що вони вже перестали отримувати від них задоволення. Тому цим пройдисвітам забажалося влади над людством. 

І вони стали леститися до короля. А потім запропонували йому дуже круту угоду -  deal, про яку король мріяв все своє життя. Вони запропонували йому створити  суперефективне відомство, яке буде визначати, хто із світи короля, із його міністрів, заступників міністрів, дійсно професійний, а хто – ні. 

Король погодився. Наділив пройдисвітів великими повноваженнями. Ті  притягли великий ткацький верстат і почали ткати спеціальну тканину, побачити яку зможуть тільки професійні люди – ті, хто на своєму місці. 

Насправді, вони не ткали ніякої тканини, але кожен, кого посилав король подивитися, боялися йому про це сказати, бо були б звільнені. 

Коли прийшов час приміряти сукню короля, створену із цієї тканини, оточеному трусливими підданими королю нічого не залишилося, як надягти на себе порожнечу.

Король сильно нервував, бо неприємно йому було усвідомлювати, що він теж не відповідає своїй посаді і не бачить чарівну тканину.

І лише коли король вийшов до своєї пастви, якась незашорена дитина побачила короля і сказала: «А король-то голий!»

Ганс Християн Андерсен, 1837 рік. 

Як сказав наш, український «класик», так це вже ж було!

І дійсно було. Бо попри технічний прогрес, за своєю суттю люди не змінюються.

Прикро лише, що казка закінчується саме на цьому моменті викриття тотальної брехні короля. Дуже важливо знати, а що ж було далі.

Якщо розмірковувати логічно, то як самозакохана людина король мав би дуже розсердитися на дитину і захотіти стратити батьків, а може і саму дитину. Бо як посміли!

Обов’язково треба звинуватити дитину та її родину в тому, що вони негідні батьки – не мають права на батьківство, бо виховали не поймі що, і на життя теж – бо вони напевно диктатори і знущаються над малечею.

Складніше вгадати, а що будуть в цей час робити всі інші – чиновники, міністри, судді, плебс на площі? 

Складно жити у  світі, де кожен приймає правила брехні, де немає сміливих говорити королю правду. 

Проте надія є.

Анна Романенко