Яким має бути кордон з тими, хто краде історію

Є держави, з якими кордон — це просто лінія на мапі. А є держави, з якими кордон — це межа виживання, пише маріуполець Анатолій Герасимчук.

Коли сусід переписує, цензурує, привласнює й починає власну історію з твоїх князів, зі столицею у твоєму Києві,— це вже не суперечка істориків.

Це — загроза.

Історична крадіжка завжди передує територіальній.

Спочатку крадуть минуле.

Потім приходять по землю.

Так і почалася ця війна.

Тому кордон з такою державою не може бути “як у всіх”.

Він має бути:

• замінований фізично — щоб не пройти танкам;

• замінований ідейно — щоб не пройти брехні;

• замінований історично — щоб кожна спроба привласнення розбивалась об факти.

Бо це не просто кордон між двома країнами.

Це кордон між:

• правдою і фальшивкою;

• власною тяглістю і нав’язаним міфом;

• державою і імперією, яка не бачить сусідів — лише колонії.

Жодна держава у світі не починає свою історію зі столиці сусіда.

Окрім расії.

Тому наш кордон — це не «лінія миру».

Це лінія захисту історії, ідентичності та майбутнього.

І він має бути таким,

як ніде у світі.

А почати нам треба з повного перегляду тієї «історичної спадщини», яка дісталася нам від більш як 300 років співжиття з ними в якості підневільного народу. 

Життя під московською цензурою.

За їхніми вказівками. 

Це все треба вигребти, винести за ту межу, яка нас розділяє.

І почати писати власну історію.

Це нелегко.

Бо вся академічна наука побудована на базисі, який нам нав’язували століттями з Москви та Пітєра.

Але це — необхідно.

А не вишукувати підтексти у творах наших письменників і поетів, що вони там вклали в уста своїх героїв. 

Вклали те, на чому виросли. 

На чому були виховані. 

Що їм вбили в голову їхні вчителі.

А що сьогодні в школі викладають як «нашу історію»?

Там вона не наша.

Там наші предки — це дикі племена до приходу вікінгів через їхню «цивілізаційну» Ладогу.

Там немає братів Чеха, Ляха і Руса.

Там наші “брати” — це вікінги, чудь і мордва.

Може вже досить?

Може пора викинути ту чудь з наших підручників — і повернути нам всю нашу історію, а не продовжувати навчати наших дітей цензурованій Москвою їхній історії?

Такі от думки, дивлячись на той хаос в головах українців, який вони зараз несуть в своїх дописах і коментарях, сперечаючись, чи наш князь Володимир, чи він наш ворог.

Чи наш Гоголь, — чи він їхній. 

Чи наш Довженко — чи ні…

Більше блогів читайте в нашій СПЕЦТЕМІ, де ми збираємо думки маріупольців на різні теми