Якщо війна триватиме ще рік. Як окупація впливає на Маріуполь та маріупольців

Нещодавно міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук заявила, що війна буде тривати ще довго, не менше року, і українцям варто до цього готуватись. Після пів року заяв влади про те, що ЗСУ звільнять всі території України  до кінця року, ця новина для багатьох людей стала болючою. Чи варто казати, що для тих, хто опинився в окупації але не прийняв її і чекає повернення України, нові заяви представників української влади стали взагалі як нокаут.

Розгубленість, зневіра, депресія – ось що відчувають останнім часом українці в окупованому Маріуполі. Слоган «Росія тут назавжди»,  який вже півтора роки викрикують росіяни з усіх прасок, тепер стає частиною переконань і більшої частини маріупольців. Вони більше не вірять в ніякі наступи, контрнаступи і звільнення, бо ось же, вірили – і нічого не вийшло.

 Але така довга окупація впливає не лише на психологічний стан людей. Є і інші наслідки.

Поглиблення співпраці з ворогом

Як би не чинили опір українці російським правилам життя в окупації, їм все ж таки доводиться підкорятися. Якщо на початку окупації будь-які дії при контактах з російською владою ще можна було здійснювати за українськими документами, то зараз це абсолютно виключено.

Пенсії, робота, освіта і навіть медичне обслуговування вже неможливі без російського паспорту.

До чого доходить. Якщо, наприклад, родина минулого року подала документи на компенсацію зруйнованого житла, але досі не встигла її отримати, то зараз від неї вимагають збирати і подавати документи повторно, вже за російськими стандартами, з російським паспортом. В іншому випадку грошей не буде.

Росіяни змушують маріупольців переоформлювати і власні вцілілі квартири за російськими законами. Погрожують виселенням, якщо не буде чинних російських папірців на підтвердження прав власності на житло.

 Тож за таких умов через рік в Маріуполі вже не залишиться людей, які б не мали російських паспортів. А далі прийде прийняття. «Вони окупанти, але ж іншого життя немає…» «Вони вбивці, але ж побудували школу…» «Вони зруйнували моє життя, але ж виплачують пенсію…»

Далі, від стану прийняття, - до «росія вєликая страна» - залишиться лише крок.

Російський простір

З кожним днем окупації в Маріуполі все менше залишається саме Маріуполя. Росія тягне в підкорене нею місто свої топоніми, свої пам’ятники, свою архітектуру.

Там, де мала б з’явитись сучасна лікарня із кампусом медичного університету, тепер мікрорайон «Нєвський». Там, де був Приморський парк, тепер військове училище. Вони захоплюють наш простір свідомо, щоб навіть коли підуть звідси, залишався у Маріуполі їх поганий слід. 

Зверніть увагу. За 9 років окупації Донецька російського там майже нічого не з’явилось. А в Маріуполі все навпаки. Вже з перших годин – повернення радянських назв на вулиці міста, російські пам’ятники, російські мурали.

Росія буквально ламає нескорене в 2014-му місто через коліно.

Хто бачив ескіз будинку, який вони будують на місці зруйнованого  дома із годинником біля переходу, той одразу впізнав цей типовий радянський стиль. Таких будинків повно у Москві. Тепер їх тягнуть і в окупований Маріуполь.

Пройде рік, і обличчя Маріуполя щезне повністю. І з’явиться нове – спотворене радянськими міфами, російськими фейками і війною. 

Російське населення

Щодня, щотижня, щомісяця в Маріуполі триває заміщення українського населення на російське.

Люди, які зберігали в серці Україну, продовжують залишати місто. Натомість в Маріуполь безперервно їдуть російські військові, російські будівельники і тепер вже російські родини будівельників.

Якщо на початку окупації російська федерація заявляла про 30 тисяч будівельників в окупованому Маріуполі, то зараз, разом з родинами, це може бути і 40, і 50 тисяч.

А ще є російські лікарі, російські чиновники і російські військові.

Вже зараз маріупольці скаржаться на те, що їм некомфортно жити поруч з громадянами рф, які прибули із азійської частини країни-агресорки. Думаю, не помилюсь, якщо скажу, що між місцевим населенням і росіянами вже досягнутий паритет  - десь 50 на 50.

Що буде через рік, не важко здогадатися, особливо якщо врахувати, що переважна більшість маріупольців, які залишилися в окупації – це літні люди.

Тож вплив окупації – страшний, наслідки – руйнівні, і не треба бути науковцем, щоб розуміти: чим довше триває російське володування, тим більш глибокі (а інколи і незворотні) наслідки ми отримаємо.

То що ж робити?

Кожен метр звільненої української землі политий кров’ю українських захисників. Це надвисока ціна, яку сплачує наше суспільство за свободу.

Ми не можемо прискорити деокупацію. Але ми можемо посилити свою допомогу. Не припиняти донатити для ЗСУ. Сплачувати податки. Волонтерити або допомагати волонтерам.

І головне – не брехати собі і іншим про цю війну. Бо будь-яка брехня, навіть про приємне – про нашу швидку перемогу, руйнує нас зсередини. Ламає нашу витривалість. Знищує мужність. І в результаті, не прискорює, а навпаки, віддалює нашу перемогу.

Анна Романенко

Авторська колонка - це журналістський жанр, в якому автор висловлює свою власну думку. Думка автора може не співпадати з позицією редакції.