«Він плюнув би у ваші обличчя». Чому окупанти кланяються Володимиру Бойко, - ФОТО

Сьогодні виповнюється 10 років з тих пір, як пішов із життя колишній гендиректор Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча Володимир Бойко. Людина, без перебільшення, видатна. 

Він зростав у Радянському Союзу і був цілком, так би мовити, продуктом радянської системи виховання. Проте було в ньому те, чого не зрозуміти багатьом іншим любителям совка.

Володимир Бойко обожнював Маріуполь.

«Мне посчастливилось знать его лично. Отмечу, что какие бы высокие должности не занимал Владимир Семенович, он всегда оставался человеком из народа, чутким и открытым к проблемам и чаяниям своих сограждан» , - заявив сьогодні двічі судимий за державну зраду гауляйтер Маріуполя Олег Моргун на покладанні квітів до меморіальної дошки Володимиру Бойку.

Я теж знала Володимира Семеновича. Найбільш запам’ятався він мені втомленим, під час одного із автотурне Кримом, де у ММК ім. Ілліча з’явилися власні підприємства і ціла футбольна команда. Бойко поїхав у турне разом із лідером Соцпартії України Морозом в рамках передвиборчої агітації, звісно що і корпоративних журналістів взяв із собою.  В перервах між офіціозом, стоянням на сцені і перерізанням стрічок, ми опинилися з ним поруч у великому актовому залі одного з місцевих палаців культури і могли трошки поговорити – як люди, про людське.

Тоді я дізналась, що Володимир Семенович терпіти не може поезію Олександра Мороза і вимушений її терпіти через політику, що він обожнює Маріуполь так, як не одне місто у світі, і що дуже хотів би, щоб маріупольці жили так, як у Європі (а він чимало встиг подивитися). Тому він і вкладається у спортивні майданчики, сучасні супермаркети, парки, тротуари, ремонт шкіл, дитячих садочків – всього-всього, що мала б робити місцева влада.

Вклад комбінату імені Ілліча в розвиток міста щорічно дорівнював річному бюджету Маріуполя. Вдумайтеся в це.

Мені важко уявити, що б відчув Семенич, побачивши, що зробили з ЙОГО містом усі ці негідники, які притягнули квіти в роковини смерті до його меморіальної дошки.

Не знаю, чи пережив би він фізично  вбивство своєї дитини, якою, безумовно, був для Семенича комбінат імені Ілліча, але не маю сумнівів – він би плюнув цим катам в обличчя. 

Тому що вбивство дітей не пробачають. 

І моргуни це добре розуміють. Бояться його авторитету навіть через 10 років після смерті. Тому і стараються із останніх сил замазати ім’я Бойка, поставити поруч із собою, щоб наївні та недалекоглядні маріупольці дивилися на цей цирк і переконували себе: «Це ж свої повернулися, а до того були чужі».

Це фото зроблено у 2017 році на відкритті меморіальної дошки пам’яті Бойка. Її встановили на будівлі Приазовського державного університету за ініціативи людей, відданих Маріуполю та Україні . Тих людей  більше немає у Маріуполі.

А це фото зроблене сьогодні в окупованому Маріуполі, де всі перетворилися на солдатів окупаційної армії. 

Дивишся на це фото і думаєш: інколи шкода, що мертві не можуть говорити.

Анна Романенко

Цей текст написаний в жанрі авторської колонки, який передбачає викладення суб’єктивної думки автора щодо подій та фактів. Позиція автора може не співпадати з позицією редакції.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube