"У армії бояться мудрих жінок". Інтерв'ю з захисницею України Оксаною Клименко
Офіційна статистика Міністерства оборони України говорить, що станом на 2021 рік, у ЗСУ служать та працюють 56,7 тис. жінок (і військовослужбовиці, і цивільний персонал), що становить 22% від загальної кількості людей у армії. Якщо брати до уваги лише жінок-військовослужбовиць, то вони складають 15%, з них 10% - залучені до бойових дій.
14 липня 2021 року Верховна Рада перейменувала свято «День захисника України» на «День захисників і захисниць України», твердо закріпивши, що не лише чоловіки є в армії та на війні.
Маріупольчанка Оксана Клименко у 2014 році почала допомагати армії як волонтер, а згодом зрозуміла, що хоче постійно бути поруч біля захисників, і підписала контракт з 23-ім ОМПБ на 3 роки, який потім продовжила. Про Оксану минулого року військове телебачення зняло коротенький репортаж, а ми вирішили детальніше розпитати її, як жінкам служиться в армії, з якими труднощами стикаються та як їх долають.
Чим займалися до війни?
Після університету працювала на підприємстві та розвивала свій бізнес, і у чоловіка також була своя справа. Ми з ним жили в достатку, тому коли почалася війна, то я повиносила з хати все, що бійцям було необхідне: якісь ложки, ковдри тощо.
Як виникла думка піти служити? Можливо, були військові в сім'ї?
Я завжди була дуже далеко від військової справи. У сім'ї військових не було, окрім дідуся, який помер, коли я була зовсім маленькою. Мені це бажання не передалося у спадок, але нас з сестрою батьки виховували у дусі любові до України. Мої родичі старшого покоління ще й розмовляли українською, хоча вони з Миколаєва та з сіл під Маріуполем.
Коли до нас прийшла війна, я не змогла сидіти спокійно і стала волонтерити, чим інтенсивно займалася кілька років. Спочатку було важко, бо одиниці з кола оточення були однодумцями. Я розірвала спілкування з купою знайомих. Пам'ятаю, як друг дзвонить і радісно каже: "Наші їдуть!", а я питаю: "Хто наші?", і це виявлялися якісь донецькі банди. Ось так черговий друг припиняв бути другом.
На другий рік волонтерства мені захотілося бути поруч з нашими військовими постійно, допомагати їм в усьому, підтримувати, бути корисною. Мені здавалося, що ми з ними на одній хвилі, що це мої однодумці, тому у січні 2017-го наважилася підписати контракт на 3 роки. Я допомагала 23-му окремому мотопіхотному батальйону "Хортиця" як волонтер, тому до них і пішла служити.
Який зараз контингент в армії?
Зараз той зріз суспільства, який йде в армію, не завжди вмотивований патріотизмом. Багато дорослих людей приходять без освіти, без досвіду якоїсь роботи. Їм армія може дати набагато більше, ніж у них було, бо вони тут можуть рости. У цивільному житті вони не могли себе знайти через різні життєві обставини. Дехто розуміє, що армія - це його єдиний шанс, за який потрібно чіплятися. Буває, що чоловік або жінка тут змінюються в кращу сторону.
Перше випробування, яке стоїть перед новобранцями - курс молодого бійця. Було складно? Жінки навчалися на рівні з чоловіками?
У навчальному центрі ми вчилися 5 місяців. Для мене, як для жінки, що звикла жити з комфортом, ходити на підборах красивою та нарядною, - це було важко, бо повний вихід з зони комфорту.
У нас були нічні та денні стрільби, біг з автоматом у бронежилеті (який важить 18 кг) та касці. Я там схудла на 10-12 кг. Приїхала в "учебку" взимку, коли було -25° С і снігу по коліно в лісі.
У школі я займалася легкою атлетикою і брала перші місця на маріупольських змаганнях. Це, звісно, не допомогло мені у фізичному плані, бо минуло відтоді 20 років, але спорт і батьки виховували мене впертою і з жагою до перемоги над собою. І це допомогло мені зі спортом в армії, хоч як часом важко не було.
Жінки були, і всі дуже різні. Хтось з них сильно зловживав алкоголем, що для мене було шоком, хтось самовільно покидав частину, що заборонено, хтось просто не витримав і пішов. З такими швидко прощалися.
Були й ті, хто замість спати, - вчилися по ночах, читали щось. Я була серед таких. Деяких жінок забирали чоловіки, бо вважали, що її місце вдома. Мій чоловік тоді вже довгий час працював за кордоном, тому не було різниці, чи я буду в Маріуполі, чи в навчальному центрі у Полтаві.
Зустрічала я й таких жінок, які говорили, що дуже хочуть лишатися служити, бо до армії у них було набагато гірше життя. У кожного своя історія. Є й такі чоловіки та жінки, які прийшли служити через гроші, а після того, як побачили війну, то почали змінюватися та ставати патріотами. Сумно, що основна маса військових, які прийшли сюди у перші роки війни на хвилі патріотизму, - вже залишили службу. Я у 2016 році йшла служити якраз знаючи таких хлопців та дівчат.
Чи робилися якісь поблажки жінкам під час фізичних вправ? Наприклад, коли у жінки місячні, то чи могла вона не бігати з усіма?
Так, до нас ставилися у навчальному центрі абсолютно людяно. Дозволяли не бігати, якщо місячні. Також ми могли у будь-яку хвилину звернутися до лікаря. Навіть на фронт приїжджала лікар-гінеколог і всі жінки з передових позицій, яким це було потрібно, могли потрапити до неї на огляд.
Ви були на передових позиціях або, як говорять військові, на "нулі"?
В основному, я була не на "нулі" (ред. - перша лінія), а на другій лінії, бо займалася документацією особового складу, а усі служби сидять на другій лінії. У кожного з нас була зброя, тобто ми теж рахуємося бойовими одиницями. Якщо раптом що, ми б теж відстрілювалися, але, на щастя, не довелося. Обстріли не були в новинку, потрапляла під них ще з часів волонтерства. Більше того, на "нулі" їздила постійно, бо моє командування знаходиться там, і я мала до них їздити з питань особового складу.
Складно було дотримуватися гігієни на війні?
Є вода, є відра, тому, якщо маєш бажання, то слідкуватимеш за собою. У частині та на полігоні в нас взагалі бойлери стоять та душі.
На передовій такої розкоші немає. Як там милися у холодну пору року?
Купуються пластикові бочки, і хлопці роблять польові душі. Якщо це зима, то ми ж живемо у якомусь будинку, часто розбомбленому. Хлопці закладають в ньому цеглою вибиті вікна, приводимо разом до ладу. У такій квартирі часто лишається душ чи ванна. Звісно, вода там з кранів не тече, але можна принести відро води і злити там на себе.
Чому пішли на посаду військового кадровика?
Я вважаю, що людина має робити те, що в неї виходить найкраще. У цивільному житті я займалася кадрами на підприємстві, була з комп'ютером на "ти". Тому пішла в ЗСУ робити те, у чому буду максимально корисною.
Спочатку я займалася діловодством, потім стала кадровиком, працювала з особовим складом, навіть деякий час виконувала обов'язки на офіцерській посаді старшого помічника начальника штабу та стройової частини. Хоч це і робота з людьми та документами, тобто я не якийсь крутий воїн, але я робила те, що добре вміла. Без тилової служби не буде армії в цілому, бо це і нарахування зарплат, і УБД, і відпустки, пільги, подача на звання та ін.
Важко жінкам в армії отримувати підвищення?
Якщо ти старанно працюєш, якісно виконуєш свою роботу, то тебе помітять і навіть дадуть подяку. Після діловодства я займалася рекрутингом людей, і відправила дуже багато кандидатів на службу в нашу 56-ту бригаду та окремі батальйони. Обласний Одеський військкомат, у якому я тоді працювала, хвалив мене тодішньому командувачу ОК "Південь" Ігорю Палагнюку під час його робочої поїздки. Він поспілкувався зі мною, а потім оголосив подяку.
Але що стосується військових звань, то їх отримати жінкам важче, ніж чоловікам. Щоб отримати підвищення по військових кар'єрних сходинках, - потрібно пройти відповідне навчання і на них відправляють в пріоритеті чоловіків.
Тут ще є така штука, що якщо в жінки є в армії якийсь друг або порадник, тобто чоловік, який тебе веде, допомагає, то буде легше. Він буде проштовхувати цю жінку, захищати, щось підказувати. Звісно, є жінки, які "коня на скаку зупинять", їх сприймають як бойову одиницю, а не як жінку, яку треба десь захистити чи допомогти.
А ви хотіли отримати якесь військове звання, чи це не було для вас в пріоритеті?
Звісно. Я хочу рости, а не сидіти на одному місці та протирати штани. Без навчання росту не буває, а я люблю навчатися. Вже довго чекаю можливість отримати офіцерське звання. Наразі справа за документами. Сподіваюся, все вирішиться позитивно.
Відчували якесь особливе ставлення до вас від чоловіків, бо ви жінка?
Так, бувало. Деякі чоловіки вважають нормою виходити за рамки службових питань. І якщо ти йому в чомусь відмовляєш, то стаєш ворогом №1. Можуть бути занадто нав'язливими і поводити себе, як вовк з лисицею, бо вона для нього стає ласим шматочком через те, що уникає його. В армії достатньо нахабних, злопам'ятних чоловіків, які говорять: "Я ж чоловік, я тебе у порошок зітру, якщо ти ослухаєшся мене". Але ці чоловіки так само себе поводять і в цивільному житті.
Купа чоловіків в армії бояться розумних, мудрих жінок, бо не можуть їх підкорити, а це ж найважливіше для чоловіка. Проте мені пощастило зустріти і справжніх чоловіків, які завжди підтримають та підстрахують тебе у всіх питаннях, а ти їх.
Як виходили з ситуацій, коли до вас приставали чоловіки?
Іноді плакала, іноді намагалася дати серйозну відсіч, іноді просила підтримки товаришів, які допомагали.
Працювати в армії складніше, ніж на роботах у цивільному житті?
Є ж різні посади. Моя робота у стройовій частині передбачала бути на зв'язку 24/7, бо у будь-який момент можуть трапитися непередбачувані випадки. Наприклад, загиблий чи поранений. І потрібно було швидко підготувати документи. Або терміново потрібно подати на нагороду і ти йдеш вночі виконувати задачу, а зранку вже будуть нові. І ти не задаєш питань як тобі це встигнути, а береш і робиш.
Чи важко жінкам в армії? Немає однозначної відповіді, тут складно буває всім. Але якщо ти вже тут, то потрібно приймати існуючі обставини.
Звільняли вас від якоїсь важкої фізичної роботи, бо ви жінка?
Згідно статутних документів, є моменти, що не має жінка носити певну вагу. Є чоловіки в армії, які готові виконати за тебе якусь задачу, а ти можеш щось виконати за них. Наприклад, вони порубають за тебе дрова, а ти приготуєш їсти. На щастя, тут є чоловіки, які готові допомогти, підтримати, підставити плече.
У 2016 році було менше в армії жінок, ніж зараз?
Коли я тоді прийшла, то було дуже мало жінок. Зараз їх в ЗСУ ледь не 5-та частина.
Як взагалі ставляться до військовослужбовиць в армії? Є якісь упередження чи це вже пережитки минулого?
Так, упередження є, але вони виникають не на пустому місці. Тут є дуже різні жінки. Багато тих, хто нічого не хоче робити. Відсиділи робочий день і йдуть, хоча робота горить. Багато тих, хто постійно зловживають алкоголем. Є ті, хто перебирають посадами: не вміє з комп'ютером, на кухню не хоче, бо важко, ще кудись - теж не хоче. Багато таких, що тільки й влаштовують якісь розбірки замість того, щоб працювати. Дуже часто жінки між собою сваряться, доходить навіть до бійок.
Саме через такі ситуації не дуже зараз хочуть брати на службу жінок. Їх тепер ретельніше перевіряють.
Буває, що жінки йдуть в армію за грошима. Ідейних жінок тут менше, ніж чоловіків, але це через те, що тут в принципі жінок менше.
Є, звісно, жінки, які все роблять на рівні з чоловіками. Виконують бойові завдання, снайперки, командири взводів, бойові медики. Це наша гордість і з кожним роком таких більшає.
Чого на війні боялися найбільше? Окрім, звісно, страху за своє здоров'я.
Не повіриш, найбільше я боялася на війні не обстрілів, а мишей. Мені хлопці в Пісках принесли навіть в кімнату дворового кота, щоб я з ним спала, бо там було купа цих гризунів. Потім мені побратим подарував цього кота на День народження з червоним бантиком, і ось Маркіз вже кілька років живе зі мною. Я з ним навіть переїжджала в Одесу по службі, потім з ним же повернулася до Маріуполя. Почуває він себе королем, все йому дозволяю.
Як вам працювати з чоловіками? Чи не сприймають вас, як слабшу?
Ніколи конкретно в мене такого не було. Я заслужила повагу, тому мене сприймають, як рівну.
А бачили дискримінацію стосовно інших жінок?
Так, але коли жінка не хоче виконувати жодної робочої функції, то як її тоді сприймати.
У суспільстві існує стереотип, що армія - не місце для жінок. Як ви ставитеся до такої позиції?
На мою думку, якщо жінка має дітей, то краще їй все ж бути з сім'єю. Діти швидко ростуть, їм потрібна мама постійно. Якщо вона зможе суміщати, то добре, але це майже нереально, бо той же виїзд на ротацію від 6 до 9 місяців.
Якщо жінка свідомо хоче служити в ЗСУ, то, звісно, що армія буде її місцем. Якщо жінки почувають себе тут впевнено, готові виконувати задачі, рости та розвиватися, розуміють для чого вони тут, то чому ні. Жінки можуть керувати взводом не гірше, а буває, що й краще за чоловіків.
На законодавчому рівні ввели навіть фемінітиви на позначення професій або ж звань на службі. Тобто генералка, майорка, лейтенантка і таке інше. На вашу думку, це потрібне рішення в сьогоднішніх умовах?
Якщо чесно, я про таке нововведення не чула. Але чому б і ні. Таким чином жінок виділять та підкреслять, що вони в армії є, що їх немало, що вони готові служити. Я підтримую таке.
Які три перші асоціації виникають у вас зі словом «армія»?
Дисципліна, повага, патріотизм.
Заробітні плати в армії зараз достатні?
У чоловіків та жінок заробітні плати на одних і тих самих посадах однакові. Чи достатні це зарплати? Якщо брати військові частини у мирних містах, то так, достатні. Вони не стоять на виконанні бойових задач, після роботи вони йдуть додому, мають вихідні та святкові дні. А для тих людей, які ходять на "нулі", ризикують життям, то, мабуть, зарплати недостатні, бо потрібно буде відновлювати психічне та фізичне здоров'я.
Не пожалкували, що пішли служити?
Що пішла служити - ні. Якби відмотати час назад, то я б, мабуть, зробила так само. Але під час першого виїзду у зону бойових дій, - у мене померла мама, з якою в нас були дуже теплі стосунки. Вона пішла з життя раптово. Часто я звинувачую себе, що я як волонтер, а потім військова віддалилася і приділяла їй через ці справи дуже мало уваги. У минулому році в мене буквально за кілька днів помер від коронавірусу чоловік. І я теж виню себе, що не була у той час поруч через службу. Можливо, якби від самого початку хвороби я була б поруч, то нам вдалося його врятувати.
Вас дуже змінила служба?
Так, зробила жорсткішою. Хоча я не припинила в усьому шукати позитив. Відчуваю, що служба дала мені величезний життєвий досвід.
Коли закінчиться війна, як думаєте?
Раніше я думала, що ось-ось і закінчиться, але зараз бачу, що це буде не скоро. На жаль.
У будь-якому разі вона закінчиться за нашого життя. Чим потім плануєте займатися?
Вчити мови, відкривати для себе якісь нові знання. Люблю подорожувати і хочу робити це частіше, щоб розширювати кругозір.
Читайте також: Медик на войне. Почему мариуполец стал госпитальером, - ФОТО
Страшные вещи и любовь к Родине. Почему мариупольский экс-беспризорник пошел на фронт, - ФОТО
Коментарі