Кому мариупольцы раздаривают служебные квартиры, и надо ли это делать

Олег Харченко как представитель общественности входит в состав комиссии по жилищным вопросам при исполкоме. Две удивительные вещи поразили его воображение. Первая: мы до сих пор живем по жилищному кодексу УССР. Вторая: мы раздариваем служебные квартиры людям, которые когда-то работали в жэках, хотя могли бы отдать эти квартиры тем, кто бесконечно долго стоит в квартирной очереди.

Своими умозаключениями он делится с вами, читатели. И спрашивает у вас: а правильно ли это?

В спецтеме «ФББ Mrpl» - читайте блог Олега Харченко.

В Україні досі діє Житловий кодекс Української СРСР, в якому зазначено що громадяни Української РСР мають право на житло. І хоч ні УРСР, ні СРСР вже давно немає, Кодекс є, він діє, і житло ми надаємо. 

Перший номер у загальній черзі на отримання житла в Маріуполі звернувся за квартирою 27.11.1977 р. і досі не отримав. Але є інші шляхи отримання житла, аніж стояти у черзі 40 років. Один з варіантів – отримання службового житла. Цей процес також регулюється ще радянською Постановою Ради Міністрів УРСР, в якій прописано, хто може поселитись у службовій квартирі, і, головне, кого і як можна виселити з такого житла. Серед переліку причин, за якими не можна виселити зі службового житла, основними є такі:

- квартиронаймач пропрацював на підприємстві, яке надало йому службове житло, не менш як 10 років;

- квартиронаймач звільнений у зв’язку з ліквідацією (скороченням штату);

- квартиронаймач став пенсіонером.

У таких випадках, підприємство звертається до міської ради з проханням перевести квартири зі службових у так звані ордерні, які можна приватизувати і отримати у власність. 

На засіданні 11 квітня ми розглядали такий варіант отримання квартири прокурором, але завдяки розголосу на сайті 0629 і несподіваній підтримці Вадима Бойченка, службова квартира прокурора залишилась у комунальній, тобто нашій з вами, власності. 

На минулому засіданні 14 травня розглядалось вже 30 квартир, які житлово-комунальні підприємства міста (ЖЕКи) просили перевести зі службових («державних») в ордерні (майбутні «власні»). До двірників, яких справді заманювали на низькооплачувану роботу можливістю отримати спочатку службову, а через 10 років вже власну квартиру, і які за документами пропрацювали 10-15  та навіть 29 років, в мене особисто не виникає питань. Як і не виникає питань до квартир так званого «барачного» типу, які частково не мають зручностей, і їх не можливо комусь надати в якості повноцінного житла. Та по деяких службових квартирах, які вже завтра будуть приватизовані, такі питання виникають. Як приклад, людина «за царя Панька» працевлаштувалась на роботу у Ждановське міське житлове управління, відпрацювала 4,5 роки, звільнилась за власним бажанням, понад 20 років без законних на те підстав прожила у службовій квартирі, досягла пенсійного віку (коли її не можна виселити), і ЖКП «КУ «Кальміуська» звернулась з проханням надати цій людині ордер і  можливість приватизувати цю квартиру. 

Інший приклад, сантехники, які пропрацювали в ЖЕКах 7-9 років, були звільнені у зв’язку зі скороченням штатів, бо тепер ці будинки обслуговує «Місто для людей», де вони зараз і працюють. А також диспетчери та майстри ЖЕКів (пам’ятаєте таких?), які теж не відпрацювали 10 років і теж претендують на отримання житла, бо їх посади скоротили. Хоча деякі з них, або члени їх родин вже мають житлову площу.

А зараз питання, як Ви вважаєте, це нормальна практика?

Чи заслуговують колишні сантехніки, майстри та диспетчери з ЖЕКу, якість роботи яких ми знаємо не за чутками, на квартири від маріупольців?

Додам: юридично можна як задовільнити видачу ордеру на квартири, так і відмовити. Це наша з вами комунальна власність, тому нам і вирішувати.