Чому не можна залишати дітей в окупації. Думки маріупольчанки

В Маріуполі за даними окупантів, зараз знаходяться близько 10-12 тисяч дітей. Ці цифри дуже не точні, вони базуються на відомостях про тих дітей, хто зараз в окупованому місті відвідує школу та дитячий садочок, і ми не маємо змоги їх перевірити. Проте це головне - ці тисячі дітей, скільки б їх не було, зараз перебувають у небезпеці.

Небезпека фізична, психологічна, ментальна.

У кожного дорослого, який має дітей і ухвалює рішення залишатися в окупації, мабуть, є вагомі причини так робити. Проте чи має дорослий право вирішувати таким чином долю дитини?

Маріупольчанка Міла Завалей вважає, що дітям не місце в окупації. І ось як вона аргументую свою точку зору.

Я довго видихала цей текст. Він не призов до дій, він більше роздум. 

Я зараз дивлюсь що відбувається на окупованих територіях, і душа іде в п'яти від того, що відбувається там з дітьми. 

Дорослі- мають право на рішення. Те яке вони зробили. Через переконання, за наявністю підстав або без них. Але це дорослі. Вони вміють закрити рота, коли треба, десь мімікрувати під оточення, і так далі. 

А тепер подивіться на дітей. 

У багатьох дорослих в голові досі є установки, що дитину формує "школа, вулиця, родина". Бо так воно і є. 

Оточення - то важлива складова росту особистості.

А тепер уявіть собі: вам років 12, рот ви ще закривати не навчились вчасно, вдома дорослі розмовляють про те, як Україна поверне території, а нам треба лише трошки почекати, але вимагають щоб ти вчився в школі (бо якщо дитина не ходить до школи на окупованих територіях, до вас приходить ювенальна юстиція, і дитину вилучають з родини), а в тій школі розповідають зовсім не те що вдома, а ще і іншу реальність. А паралельно ти навчаєшся в українській школі дистанційно.

І в голові у маленької особистості хрустить реальність. Людина не розуміє, хто вона і де вона. 

Тобі 12,  ти ходив в вишиванці, розмовляв українською,  знаєш про Голодомор і про те що Україна - давня держава. Вдома бабця радіє приходу освободітєлєй, родичі кажуть "головне що живі" і "нас там ніхто не чекає". В школі розповідають про великій і могучій, героїв СВО, і "про главноє" в історії "великої країни". 

Далі два шляхи - обрання сторони. 

І обидва трагічні: 

1- відмова від ідентичності, зміна соціального курсу, відсутність моральних "маячків", 

2 - усвідомлення своєї ідентичності, стан протестів, загроза свободі та життю. 

Є ще і 3 - сон розуму, кадавр.

Дітям не місце в окупації. 

Не розмінюйте життя своїх дітей на будь-що.

БІЛЬШЕ БЛОГІВ читайте ТУТ