Ім’я Олександра Федорова добре відоме частині маріупольців. Цей чоловік запроваджував безліч благодійних ініціатив у місті до початку повномасштабного вторгнення. Він шукав втрачені прикраси на дні Азовського моря, роздавав безкоштовне молоко, індиків, тюльпани, переодягався у Діда Мороза та вітав дітей. Не дивно, що така людина не залишилась осторонь, коли його земляки рятувалися з окупованого міста.
Про те, де зараз живе та чим займається маріупольський альтруїст Олександр Федоров, розповідають кореспонденти 0629.com.ua.
Зустрів війну у Празі
Початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну Олександр зустрів у Празі. Поїхати в Чехію на роботу його умовили друзі з чеченського добровольчого батальйону, який воював на боці України ще у період АТО-ООС.
Так наприкінці січня 2022 року він опинився у Празі, але вже наступного місяця чергував на польському кордоні, приймаючи українських біженців.
Люди, в яких осів запах диму
У перший день великої війни Олександр приїхав на пропускний пункт Шегині — Медика. Це єдиний на польсько-українському кордоні перехід, який можна перетнути пішки. Поруч розташоване однойменне село, що знаходиться за 15 км від Перемишля та за 60 км від Львова. Саме через це місце хлинув величезний потік людей.
Олександр каже, що там було безліч волонтерів з різних країн та організацій, але допомога була неструктурованою та хаотичною. На його думку, бракувало саме психологічної допомоги та комунікації, щоб не просто роздавати продукти й одяг, а робити це максимально продуктивно.
«Наприклад, було таке, що йде родина з 10-річною дитиною, а їм дають одяг на 5-річну. Вони не відмовляються, беруть, але, мабуть, комусь це було б корисніше», — говорить волонтер.
Олександр розповідає, що в перші дні війни на кордон приїжджали французи, роздавали свої сири, японці прямо там готували суші, італійці пекли хліб. Усього було дуже багато, і цим, на жаль, користувалися й ті, хто цього не дуже потребував.
Згодом у нього з’явилася власна палатка, в якій був запас їжі, медикаментів та теплого одягу. Там він почав приймати людей особисто та займатися фасуванням гуманітарної допомоги.
Основну масу співвітчизників з Маріуполя Олександр почав зустрічати навесні.
«Це були люди зі скляними очима. Люди, всередині яких осів запах диму. Я зустрічав їх, відправляв дітей у палатки з обігрівом. Комусь допомагали знімати хостел, просто щоб помитися та відіспатися. Їм давали по 300–400 євро, вони плакали та не брали. Потім плакали ті, хто давав. Важко це все згадувати та переживати знову», — говорить маріуполець.
Він наголошує, що перша й найкраща допомога від іноземців дісталася не маріупольцям, які спочатку не мали змоги виїхати з міста під час бойових дій, а потім кожен з власними труднощами виривався з окупації.
Але 2 березня 2022 року Олександр Федоров зустрів на кордоні свого сина, який з групою віруючих зумів проїхати всі блокпости. Чоловік у той час сконцентрував свою діяльність на тому, щоб просити у європейських лідерів транспорт, аби люди могли виїжджати з Маріуполя масово.
Заборонений та допоміжний Rubikus
Олександр Федоров каже, що його діяльність розширювалася, і він починав працювати у більш широкому форматі. Зокрема, знайшов контакт з міжнародним волонтерським проєктом Rubikus, який допомагає українським біженцям безпечно виїхати від війни та отримати тимчасовий захист у країнах ЄС та інших. Зв’язатися з ними можна просто через чат-бот.
Наприклад, російська група була дуже активною у допомозі українцям. Це призвело до того, що «Рубікус» визнали «небажаним» на території РФ, а їхніх представників почали заарештовувати та вбивати в катівнях ФСБ. Але саме вони допомогли частині українців з Донецької області через Таганрог або Псков дістатися до Естонії та Латвії, а далі — в Західну Європу.
Усю цю логістику маршрутів евакуації Олександру доводилося тримати в голові та дуже швидко розуміти безліч нюансів.
Наприклад, що країни Балтії не мають залізничного сполучення з країнами Західної Європи, проте з Риги є паром, яким можна дістатися до Німеччини. Також маріуполець почав говорити іншим волонтерам з Америки та Ізраїлю, щоб вони мали на увазі: Польща — не єдиний перевалочний пункт для українців, і варто звернути увагу на естонську Нарву.
Життя у Німеччині та нічні пророцтва
Олександр Федоров багато часу присвятив волонтерству та не залишає цей напрямок і зараз. Він каже, що це все вдається вдало поєднувати.
Нині чоловік проживає у німецькому місті Вегберг, що знаходиться на заході країни. Це теплий регіон без різких перепадів температур, що дуже подобається маріупольцю. Йому запропонували роботу в теплиці, яка підходить чоловіку за темпераментом та навичками.
«Мені тут подобається. Вже тричі підвищували зарплату. З німцями знаходжу спільну мову, хоч німецької майже не знаю», — розповідає Олександр.
Чоловік говорить, що з отриманих коштів частину передає на закупівлю їжі для людей і тварин, які опинилися в біді, та навіть знає шляхи, як передавати необхідні речі українцям в окупований Маріуполь.
Також незабаром центри «Я Маріуполь» у різних містах України отримають шоколад з Амстердама, який Олександр дістав через свого польського друга Артура.
У житті Олександра панують гармонія та стабільність. Син працює, навчається та добре адаптувався за кордоном. Чоловік закликає маріупольців, які нині живуть не вдома, менше слідкувати за новинами, стресувати та більше приділяти часу турботі про себе.
«Це ваше здоров’я. Треба зберегти себе для того, щоб повернутися в рідне місто», — говорить він.
Але сам зізнається, що його дратує сама думка про зрадників, які залишилися служити росіянам у Маріуполі.
«Просто огидні люди, проститутки. Як можна посміхатися тим, хто вас убивав? Як можна забути, хто ворог, який прийшов тебе знищити? Як можна взагалі дивитися на цей Драмтеатр на кістках? Як можна замалювати “Джоконду” фарбою, створити щось інше та говорити, що не спаплюжили шедевр? Що ви скажете, коли знову повернеться Україна?» — ставить чоловік ці риторичні питання, але впевнений, що столиця Приазов’я знову буде під жовто-блакитними прапорами. Це він бачив у пророчих сновидіннях.
«Так, ми знову повернемо собі наше місто. Це буде не швидко і це будуть нелегкі часи», — говорить Олександр.
Маріуполець активно веде сторінку у Фейсбуці, де висвітлює факти допомоги людям, але, на жаль, не все можна показувати зараз, тим паче якщо там задіяні проукраїнські волонтери з Росії.
«Мені надсилають фото з усмішками дітей та дорослих. Це найкраще у світі. Треба залишатися людиною та робити щось добре», — говорить Олександр.
ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629
НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629
ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой
ДИВІТЬСЯ нас на YouTube