«Послухайте війну». Як досвід Маріуполя став відповіддю на дискусії про дії столичних патрульних

Пост маріупольця Данила Ребра у Facebook з’явився на тлі кадрових змін у системі патрульної поліції після резонансного інциденту в Києві.

Після теракту 18 квітня, під час якого патрульні залишили цивільних без належної допомоги, у відомстві відбулися звільнення та нові призначення. Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко доручив тимчасово очолити патрульну поліцію заступнику голови Нацполіції Олександр Фацевич. Водночас колишній керівник поліції Донеччини В’ячеслав Аброськін розкритикував це рішення та запропонував альтернативу — призначити колишнього керівника патрульної поліції Маріуполя Михайла Вершиніна.

Саме ця дискусія — про професійність, реакцію на небезпеку та право оцінювати інших — і стала тригером для допису маріупольця Данила Ребра. У своєму тексті він проводить паралелі між поведінкою людей під час повномасштабної війни, зокрема в блокадному Маріуполі, та нинішніми оцінками дій правоохоронців.

Фото із архіву Данила Ребра

Послухайте будь ласка уважно це відео. Саме звуковий ряд. Один з перших днів оборони Маріуполя в 2022. Ви бачите що я десь куди біжу? Ні, і люди поруч не біжуть. Та й бігти немає куди. Ми вже в щільному кільці. Багато людей за останні 4 роки питають, да чим ви такі "особливі" маріупольці. Да нічим, просто жили під час штурму міста, ходили по воду під мінометним вогнем, готували їжу коли танк поруч розстрілював будівлі. Дивились в небо і прямо в небі над нами літачки "братьев росіян" обирали ціль, куди скинути свої 250 кг бомби.

Нас щоденно крили мінометами, танковими гарматами, гаубицями всіх калібрів, корабельною артилерією, скидали ФАБ250, ФАБ500, ФАБ1000, ФАБ3000. Звуки пострілів були звідусіль, канонада була безкінечним ехом. Під час цього шквалу вогню та смерті люди, звичайні люди. Бабусі, дідусі, матусі, татки, дітки всіх етнічних походжень та стану здоров'я робили свої справи. Анімешники гуляли містом та шукали інтернет, професора йшли по воду та не повертались, люди ходили один до одного подивитись чи живий ще, ділились їжею, накривали вбитих, або хоронили там де могли.

Все місто загартоване в суцільному БЗВП, кожна 80 річна пенсіонерка або 6 річний малець був під вогнем противника, не боявся важкої техніки, подолали психічний бар'єр, діяли в умовах НЕ максимально наближених до реального бою, в умовах РЕАЛЬНОЇ битви тобто вибухи, стрілянина, робота БМП/танків поруч тощо тощо. Без медеваків, турнікетів, тактичної медицини, уколів адреналіну, сухпая чи навіть ПОШАНИ.

І два поліціянта злякались пострілів. На 13 році війни. І дуже багато поліціянтів пишуть в підтримку, мов всяке буває, стрес, реакція.... Нічого проти не маю професійної солідарності. І всі мають право на думку та позицію. Багато хто з маріупольських поліціянтів змінив легку амуніцію патрульного на зброю штурмового піхотинця. І це викликає безроздільну та безаперечну глибоку повагу та визнання їх і морального і професійного права бути елітарним лідером, тому немає гіднішого кандидата на посаду голови ПП України ніж наприклад бойовий офіцер як Майкл Кот (Михайло Вершинін, - ред.).

Бо мене дуже і дуже тригерить коли хтось починає повчати, ти ухилянт, зйобок, ти то да се, ти на лижах. Ні люди, катайте лісом. Весь Маріуполь та маріупольці від патріотів до зрадників були в блокаді це ті хто має право по справжньому називатись "ветерани бойових дій" та викладати на БЗВП. Об'єктивна реальність.

Бо мене дуже і дуже тригерить коли порожні профілі з квіточками розповідають про то щоб буде зі мною якщо на фронт не підуть такі як я та заклики бути "вдячним" захисникам. Просто об'єктивна реальність в тому, що Маріуполь і маріупольці були поміж ЗСУ та росіянами. Маріупольці і гарнізон Маріуполя. Я не можу погодитись на логічну помилку, просто апріорі. Але поміж мною та росіянами був гарнізон Маріуполя та патрульна поліція Маріуполя.

Від них я готовий прийняти будь яку критику, але не від порожніх профілів з квіточками та тікаючих від пострілу з карабіну поліціянтів. Так сталось....

Більше думок - у нашій СПЕЦТЕМІ