У пошуках дому. Чому переселенці залишаються найменш захищеними орендарями в Україні, - Дослідження

Після початку повномасштабної війни питання житла для внутрішньо переміщених осіб залишається одним із найбільш проблемних і найменш формалізованих у державній політиці. Мільйони людей живуть далеко від своїх домівок, і більшість із них змушені орендувати житло в умовах, які не гарантують ні стабільності, ні передбачуваності.

Звіти Міжнародної організації з міграції (МОМ) та ЛУН дозволяють побачити не фрагменти, а цілісну картину цієї кризи. МОМ досліджує економічні наслідки життя в орендованому житлі — від витрат домогосподарств до втрати заощаджень. ЛУН показує іншу, не менш важливу складову — правову невизначеність, у якій перебувають більшість переселенців.

0629 проаналізував обидва документи. Разом ці дані окреслюють реальність, у якій житло для ВПО перестає бути базовою опорою і стає джерелом ризиків.

Мільйони переселенців мешкають у нових громадах: житлова потреба не зменшується, а накопичується

МОМ оцінює: понад 3,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб на сьогодні проживають у нових громадах і не мають можливості повернутися на попереднє місце проживання. Значна частина з них покладається на орендний ринок, як на єдину доступну форму житла. Звіт підкреслює, що витрати на проживання — це критичний елемент бюджету більшості таких домогосподарств. 

«Оренда житла залишається однією з головних фінансових проблем домогосподарств переселенців», - констатують аналітики МОМ.

Цей висновок є ключовим: переселенці не просто змінюють місце проживання — вони опиняються в ринку, який не пристосований до їхніх обставин і потреб.

Фінансове навантаження: оренда поглинає значну частину доходів і змушує витрачати заощадження

МОМ звертає увагу на стійку тенденцію: значна частина переселенців витрачає на оренду житла частку доходу, яка змушує їх залучати накопичені ресурси. У документі прямо зазначено, що сім’ї не просто оплачують житло — вони роблять це ціною фінансової безпеки. 

«Домогосподарства переселенців часто змушені використовувати власні заощадження, щоб утримуватися на новому місці», - йдеться у звіті МОМ.

Особливо вразливою є група домогосподарств, у яких оренда становить понад половину доходу. Саме серед них організація фіксує найбільшу частку тих, хто вже повністю вичерпав резерви. Ця інформація подається не як прогноз, а як зафіксований факт.

Інфографіка 0629 за даними МОМ

Результатом стає ситуація, у якій переселенці живуть у стані фінансової нестійкості: будь-яка зміна обставин або витрат може суттєво ускладнити їхню здатність утримуватися на новому місці.

Інфографіка ЛУН

Доступні житлові рішення залишаються нестійкими: оренда, гуртожитки, тимчасові модулі

Для більшості переселенців оренда стала не вибором, а вимушеною реальністю. Частина людей знаходить прихисток у родичів або знайомих, інші — у гуртожитках чи тимчасових модульних містечках. Але саме орендоване житло залишається основним варіантом проживання, і в переважній більшості випадків воно не дає гарантій довгострокової стабільності. Життєві умови можуть змінитися будь-якої миті: через підвищення вартості оренди, рішення власника продати квартиру або просто відмову продовжувати усну угоду.

Інфографіка 0629

Звіт МОМ окреслює цю нестійкість дуже конкретно. Організація фіксує, що навіть ті, хто вже адаптувався до нового місця проживання, залишаються вразливими до раптових змін. У документі зазначено, що “кожен десятий переселенець-орендар повідомив про випадок виселення свого домогосподарства у минулому”.

Це не загальна тривожна оцінка, а фактичний результат опитування, який підкреслює масштаб проблеми. Виселення часто відбувається без попередження і без можливості знайти альтернативу, особливо там, де угоди не оформлені письмово.

МОМ наголошує: нестійкість житла — це не епізод, а тривала і системна частина життя переміщених родин. Люди опиняються в умовах, де майбутнє неможливо планувати навіть на найближчі місяці. Відсутність захисних механізмів на ринку оренди лише поглиблює невизначеність, а разом з нею — і ризики втрати житла.

У результаті житлова ситуація ВПО формується на перетині двох факторів: фінансових обмежень і правової незахищеності. Саме їхня взаємодія робить житло найбільш нестійким елементом життя переселенців у країні.

Правовий вакуум: більшість переселенців живуть без письмового договору оренди

Дослідження ЛУН демонструє інший вимір житлової кризи — правовий. Лише 40% ВПО мають письмовий договір оренди. У малих містах і селищах ця частка значно нижча — 13%. Це означає, що більшість переселенців живуть без юридичного захисту, який міг би забезпечити їм базову передбачуваність умов проживання.

Брак договорів має прямі наслідки. Людина не може оскаржити несправедливе підвищення орендної плати, не може захиститися від раптового виселення, а також не може розраховувати на тривалий термін проживання. Такі умови роблять навіть стабільну орендну ситуацію потенційно вразливою.

ЛУН також аналізує державну програму компенсації оренди, яка мала б частково вирішувати проблему доступності житла. Проте дані показують: програма малоефективна. Переселенці недостатньо поінформовані про її можливості, тоді як значна частина орендодавців не готова працювати офіційно, що робить програму малодієвою.

“Держдопомога існує, але буксує. У 2025 році держава запустила програму субсидування оренди для ВПО, але її ефективність залишається невисокою. Головні проблеми - необізнаність, недовіра та небажання власників житла «йти в офіційну площину»”, - констатує ЛУН.

Приватний ринок не здатен забезпечити переселенцям стабільність

МОМ підкреслює, що приватний ринок оренди не має інструментів, які могли б гарантувати житлову стабільність для домогосподарств із високою вразливістю. У звіті прямо зазначено, що приватний сектор «не забезпечує достатнього рівня захисту для переміщених домогосподарств, які не мають фінансової подушки та залишаються залежними від короткострокових орендних рішень». Це означає, що навіть регулярні виплати орендної плати не дають переселенцям жодної впевненості у завтрашньому дні.

Такі висновки цілком узгоджуються з даними ЛУН, який детально аналізує структурні прогалини ринку. Аналітики звертають увагу, що в Україні практично немає сегмента соціальної оренди — житла, яке у європейських країнах працює як запобіжник від різких цінових коливань і захищає тих, хто не може конкурувати на ринку.

 «У більшості європейських країн соціальне орендне житло займає 10–30% ринку та допомагає стримувати ціни. В Україні такого сегменту фактично немає. Соціальна оренда могла б не лише знизити соціальну напругу, а й підтримати громади, які масово приймають переселенців, і створити стабільний та передбачуваний ринок житла», — зазначає Людмила Кірюхіна, керівниця ЛУН Статистика.

Ці два джерела — міжнародне та національне — фактично описують одну й ту саму проблему з різних боків. МОМ показує, що переселенці залишаються у зоні ризику, тому що ринок не здатен забезпечити їм ані довгостроковості, ані захисту. LUN демонструє, що інституційні механізми, які могли б компенсувати ці недоліки, в Україні просто відсутні.

У результаті формується ситуація, у якій навіть дисципліновані орендарі з регулярними доходами не мають гарантій, що їхнє житло не стане тимчасовим. Саме тому питання створення соціального житла та чітких правил ринку виходить за межі соціальної політики — воно стає питанням національної безпеки та стійкості громад, що приймають переселенців. 

Узагальнюючи, можна стверджувати, що житлова ситуація переселенців не є результатом одного чинника — вона формується на перетині економічних, правових та інституційних прогалин. І саме так її варто розглядати при плануванні державної політики чи локальних рішень на рівні громад: як комплексний виклик, який потребує довгострокових і структурних відповідей.

Що показують дані МОМ і ЛУН

Дослідження дозволяють побачити житлову ситуацію переселенців як комплексну та багаторівневу проблему, що не обмежується питанням вартості оренди чи доступності окремих квартир. Ідеться про системну нестійкість, яка впливає на мільйони людей і визначає якість їхнього життя у нових громадах.

МОМ фіксує насамперед фінансовий вимір цієї кризи. Значна частина домогосподарств витрачає на оренду настільки багато, що вимушена використовувати заощадження. Для сімей, у яких житло забирає половину доходу або більше, ці резерви вичерпуються найшвидше. Така динаміка не є тимчасовою — вона характеризує загальну тенденцію, у якій житлові витрати стають головним чинником фінансової вразливості переселенців.

Водночас ЛУН звертає увагу на правову сторону проблеми. Відсутність письмового договору оренди залишається нормою, а не винятком. Це створює значні ризики: переселенці не мають гарантій тривалого проживання, не захищені від раптових виселень і не можуть покладатися на стабільність умов оренди. Дані МОМ підсилюють це спостереження фактом, що кожен десятий орендар-переселенець уже пережив випадок виселення. У сукупності це демонструє: нестійкість житла є не поодиноким явищем, а системною характеристикою ринку.

Обидва дослідження сходяться в головному: приватний ринок оренди не здатен забезпечити переселенцям довготривалу житлову безпеку. Він функціонує за власною економічною логікою, і ця логіка не враховує потреб людей, які втратили дім та ресурси. ЛУН прямо вказує, що в Україні фактично відсутній сегмент соціального орендного житла — інструмент, який у багатьох європейських країнах займає 10–30% ринку та виконує стабілізуючу роль. Саме його брак посилює вразливість переселенців і створює напругу на локальних ринках житла.

Таким чином, проблема житла для ВПО не може бути вирішена лише зусиллями самих переселенців або через короткострокові інтервенції на ринку. Вона потребує структурних рішень — від формування прозорих правил орендних відносин до розвитку соціального житла, яке могло б забезпечити мінімальний рівень стабільності там, де ринок її не пропонує. 

Читайте також:

Маріупольці отримали відповідь на свою вимогу надати тим, хто пережив блокаду, особливий статус. Що сказала влада

Понад 10 тисяч заяв і збої в «Дії», але коштів вистачить лише на 7 тисяч родин: в Україні стартувала житлова програма для ВПО