«Моя «кукуха» тримається на сарказмі». Як маріупольський журналіст Максим Грабовський став оператором БПЛА

 «На чому тримається моя «кукуха»? На сарказмі, критичному сприйнятті реальності, самоіронії та вмінні скорчити пафосне обличчя», - говорить про себе та свій військовий досвід екс-маріупольський журналіст, а нині оператор бойових безпілотних літаючих апаратів Максим Грабовський.

Максим народився та виріс у Маріуполі. Крім загальноосвітньої школи, він закінчив музичну. Першу вищу освіту здобув за фахом судноводіння, а другу – як журналіст у Львівському національному університеті.

«Зі школи я захоплювався музикою, літературою, поезією. Писав вірші, створював музичні проекти. На момент повномасштабної війни я мав два музичні гурти, а також виступав сольно», - розповідає маріуполець. 

Максим організовував так звані квазі-культурні заходи: рольові ігри з фехтуванням у стилі Толкіна, літературні вечори та концерти, а у вільний час подорожував у гори, вивчав замки України та занедбані будівлі.

«Після 2014 року і особливо після повномасштабного вторгнення РФ моя любов до покинутих будинків змінилася. Якщо раніше я ними просто лазив, то зараз я в них живу. Доводиться!» - сміється Максим. 

Буквально 3 роки тому він навіть думки не мав, що одягне камуфляж і служитиме в армії. Максим мав улюблену роботу журналіста на місцевому каналі. Мав можливість для творчої самореалізації. «Це було те, чим я справді захоплювався, що мене захоплює», – розповідає Максим Грабовський.

Він каже, що його залученість у політичне та суспільне життя країни почалось ще у 2014 році.

«Вже тоді я точно не був «поза політикою». Але мені все одно соромно, що я був трохи відсторонений від усіх цих подій, хоч вони мене й хвилювали. Ще зі школи я був проукраїнським. Любив українську музику та літературу, але не сильно заглиблювався в це», - розповідає Максим і зізнається, що у своєму світогляді пройшов через різні етапи, в тому числі і через помилкове сприйняття, що «Росія – наш братський народ».

З 2013 року Грабовський почав працювати оператором і бачив усі події у країні професійним оком, через об’єктив відеокамери.

 «У мене були різні думки. Навіть певний час хотів створювати у Маріуполі якесь підпілля. Але загалом, в голові моїй ще був сумбур, тому і не брав участі в тих акціях, як вже у 2014-му український актив проводив у Маріуполі», - згадує Максим. 

Вже тоді він зрозумів, що буде корисним у цивільному житті як журналіст і тому вирішив не вступати в армію, як його друг дитинства, коли почалася окупація Криму та Донбасу.

«Я дуже зрадів, що Маріуполь тоді вистояв і став кісткою у горлі всієї цієї наволоти. За це під час повномасштабки вони нам і помстилися… У мене ніколи не було сумніву, що саме відбувається, і хто куратор і сценарист всього цього. Але тоді мене більше дратували не росіяни і днрівці, з якими і так все зрозуміло. Засмучували місцеві жителі, їхнє радянське світосприйняття. Бездумне стадо, яким легко керувати і яке ведеться на всі «фейки», - розповідає Максим.

 Проте з початком конфлікту на Сході журналіст став помічати, що процеси самоідентифікації українців, піднесення національних ідей та культури прискорилися.

«З 2014 року розпочався відлік Маріуполя як міста, яке не лише відновлюється, а претендує на визначальну роль у новітній українській історії», – каже Максим Грабовський.

Максим Грабовський каже, що досі пам'ятає ту напругу, яка панувала напередодні 24 лютого 2022 року, але вірити в те, що буде велика повномасштабна війна, все ж не хотілося.

«Для мене робочий день розпочався із початком повномасштабної війни. Мені зателефонувала моя шеф-редакторка. Тоді я працював редактором відділу новин. Робили свою справу у сумбурі та час обмірковувати, як все це страшно, не було», - розповідає про минулі дні Максим.

Ситуація у Маріуполі погіршувалась, і співробітників на каналі ставало все менше і менше. Але Максим продовжував працювати доки був зв'язок. Приходив на роботу, систематизував інформацію та робив випуски. Коли це стало неможливо, пішов у Халабуду і працював звідти.

Після виходу з блокадного Маріуполя були спроби знову відновити роботу редакції, паралельно він став ходити до військкомату, але йому казали, що через його стан здоров’я забрати до війська не можуть.   Коли телеканал закрився остаточно, Максим прийшов до військкомату  серйозно налаштований.

«Мене «мурижили» 2 місяці, але так і не взяли. Тоді, у 2022 році, все було не зрозуміло та інколи важко. Я почав шукати свою місію, чим зможу бути корисним. Мене взяли на Радіо Свободу і я переїхав до Києва. Тільки починаю працювати, як мені зателефонували та сказали, що місце в армії з'явилося», - каже Максим. Хлопець цілком міг відмовитись, але «давати задню» не в характері Максима.

«Мені хотілося помститися після того, що я бачив у Маріуполі. Хотілося чинити опір безпосередньо на лінії фронту. Все одно ким, хоч стрільцем у окопі. Так я потрапив до 104 батальйону 109 бригади ТрО. Став зв'язківцем, але зі своїм бек-граундом був позаштатним помічником прес-офіцера», - каже Максим Грабовський. Але цих завдань було йому мало. Було бажання робити більше, і він побачив, що бути оператором «Мавіка» набагато ефективніше.

«Аеророзвідка, коригування та скидання та скидання на позиції противника різних «бімб» на різний смак, асортиментом більше ніж у АТБ», - з посмішкою говорить про свою військову службу Максим. Робота оператором БПЛА -  це управління ударним апаратом з окопу за будь-якої погоди, але маріуполець каже, що задоволений усім.

Сучасні реалії війни такі, що безпілотні апарати роблять величезний обсяг роботи на фронті, роблять це точніше, коригують міномети та виступають «очима» для піхоти.

«Зараз служу у підрозділі «Птахи Одіна». Це Авдіївський напрямок, всі села Донеччини, які не знав раніше і не знав би ще 300 років. Але зараз доводиться вивчати ці лісопосадки та дороги та дуже активно «відпочивати на природі», - посміхається Максим.

Досвід роботи телеоператором та журналістом допомагає бути ефективним пілотом "Мавіка". 

«Це стресостійкість та криза-мененджмент. На телебаченні я навчився швидко ухвалювати рішення, залишатися спокійним і робити свою справу далі. Тут це також дуже важливо. Але хочу сказати, що порядку та дисципліни на телебаченні було більше, ніж в армії», - каже Максим.

Максим Грабовський має досить серйозні питання до нашого уряду, але оскільки війна йде у гарячій фазі вже 4-й рік, поки він свої претензії фіксує – висловлювати має намір потім, після війни.  Зараз навіть із опонентами всередині країни потрібно консолідуватися, вважає маріуполець.

«У волонтерському центрі в Маріуполі у 2022 році я працював разом з людьми, з якими було б просто бридко перебувати поруч у звичайному житті. Але оскільки вони також проукраїнські, ми діяли разом і досягали результатів. Жодні суперечки не мають права на існування у такій ситуації», - каже Максим Грабовський. Він доповнює, що як військовослужбовець підтримує Верховного головнокомандувача, законно обраного Президента хоч і звик ставитися критично до своїх фаворитів та визнавати досягнення політичних опонентів.

«Якщо суспільство вважатиме якісь гілки влади ворожими – то ми просто програємо та втратимо свою ідентичність. Усі суперечки слід відкласти на потім», - каже Максим Грабовський. 

Для нього «втома від війни» - фраза не зрозуміла, як і незрозуміло, як можна шукати ворогів усередині країни, перекладати відповідальність на когось іншого, коли джерело всіх бід – Російська Федерація та її загарбницькі амбіції.

«Коли ми повернемося з війни, нам захочеться відпочити в суспільстві, яке ви для нас підготували. Тому що це суспільство, яке ми захищаємо. Ми працюємо зараз тут, на фронті,  і що, коли повернемося, ще маємо трансформувати державу згодом? Вибачте, так не працює. Ви також маєте піднімати руки і щось робити», - упевнений Максим Грабовський.

Він каже, що в армії, звісно, багато проблем. Але демотивують військових не корупціонери, блогери-мажори з величезними статками та невдалі рішення політиків, а загальні настрої у суспільстві.

«Ми йшли захищати нашу націю, наших рідних, майбутнє та загалом Україну. А тут бачимо, як ті самі люди пишуть на сторінках: «Підтримуємо котиків ЗСУ», а потім «ТЦК – вороги і їх треба знищувати». Це неправильно. Без роботи ТЦК ми тут на передовій закінчимося дуже швидко. У 95% конфліктів із ТЦК винна людина, яка не оновила дані або тікає», – каже Максим Грабовський.

На його думку, більша частина населення продовжує жити так, ніби немає повномасштабної війни  з РФ.

«Це, звичайно ж, добре. Для цього ми сидимо тут в окопах. Але не забувайте про ціну такого життя», – каже Максим Грабовський.

Олександр Гуділін

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

«Я чув крики дітей і нічим не міг допомогти. Це було жахливо!» Як прикордонник із Маріуполя Євген Лященко адаптується після полону

Чому окупанти не зможуть вирішити проблему води у Маріуполі

В Москві здивувалися розміру корупції в "республіках". Куди поділися гроші на зарплату? - ВІДЕО