«Я чув крики дітей і нічим не міг допомогти. Це було жахливо!» Як прикордонник із Маріуполя Євген Лященко адаптується після полону

Прикордонник Євген Лященко виконав наказ і вийшов із розбомбленої «Азовсталі» на одній нозі. Стопа була прошита осколками. За час неволі йому жодного разу не надали медичної допомоги.

Про свою участь в обороні Маріуполя та знущання у таборах для військовополонених військовослужбовець розповів 0629.com.ua

«Я народився у 1994 році і проживав у місті Маріуполь, навчався в ЗОШ №33 Приморського району», – так просто і невимушено починає говорити про себе Євген. Спорт завжди займав більшу частину його життя, тому в різні періоди він активно займався акробатикою, боксом та тайським боксом.

 Свою професійну кар'єру розпочав із роботи на комбінаті «Азовсталі», а потім почав працювати в порту. З 2017 р. Євген поповнив лави Державної прикордонної служби України, служив у підрозділі інженерного забезпечення. Через два роки, у 2019, у житті Євгена сталася одна з головних подій. Він одружився. 

Напередодні російського вторгнення, 21 лютого 2022 року, він поїхав у відрядження, ближче до лінії розмежування.

"Російську техніку не було чим зупиняти"

 «З 22 лютого 2022 року противник почав пробивати нашу лінію оборони. 24.02.22 весь бойовий склад підняли по тривозі. Наша група за розпорядженням командира повернулася до Маріуполя і попрямувала до військової частини», - так згадує початок компанії з оборони Маріуполя Євген.

Завантажившись боєкомплектом та провізією, прикордонники перебралися до заводу «Азовсталь», звідки заступали на вогневі позиції.

До завдань Євгена Лященка входило утримання висадки російського десанту з моря чи неба.

«Неодноразово наші позиції розбивали корабельні «Гради». Нам дуже щастило, бо укриття були надійні і ворог не зміг нас там дістати», - каже військовослужбовець.

3 квітня Євген був відряджений до 1-го батальйону 3 роти полку «Азов». Там він безпосередньо брав участь у прямому контакті з противником. Вогнева дистанція була за кілька метрів.

 «Ми з ними перекрикувались, вони потрапили до нашої засідки, де їх вдалося знищити. Потім усе змінилося: противники знали про нас усе, а ми про них – нічого. Росіяни пішли на штурм за підтримки техніки числом один танк і один БМП. Це було у районі Новотроїцького цвинтаря. Нас оточили разом із піхотою, серед ворога були й чеченці. До нашого будинку закинули дві гранати. Одну з них мій побратим встиг викинути, а інша граната вибухнула».

У тому бою група Євгена зазнала втрат. Троє бійців були поранені.

«Граната була РГД. Нам знов пощастило. Але там я отримав контузію від пострілу танка. Ворожа піхота не довго бігала нашою землею, а от через величезну кількість ворожої техніки нам довелося відступати, не було чим її зупинити», - розповідає прикордонник.

«Я чув страшні крики дітей»

Євген був свідком багатьох військових злочинів РФ у Маріуполі.

«Бачив як російська БМП приїхала до житлового будинку, де жили жінка та чоловік із дітьми. Росіяни почали розстрілювати будинок і він спалахнув. Я чув страшні крики дітей, які горіли живцем, але допомогти нічим ми не могли. Спостерігати це було жахливо», - каже він

Захисники Маріуполя відкотилися назад та тримали позиції у цілих будинках за допомогою «Джавелінів».

 «6 травня 2022 року нашій групі було дано наказ зачистити підприємство «Комунальник», де там уже велися бої. За два дні до цього наші війська зазнали втрат і були від нього вибиті. Противник обстрілював з усього, що можна було: танк, артилерія, РСЗВ, літаки та міномети», - розповідає прикордонник.

 6 травня 2022 року на світанку під час штурму «Комунальника» Євген отримав поранення. Його група потрапила до засідки. Уламок ВОГу пробив ліву стопу і пересуватися самостійно Євген Лященко вже не міг. Після цього участь у бойових діях для маріупольця припинилася. Він був відправлений до «Азовсталі», а там почув наказ від Головнокомандувача скласти зброю та вийти в полон.

Голод та приниження

«17 травня 2022 року я потрапив у полон у колонію на Оленівку, де першого ж дня на відеокамеру нас добре погодували, але це було один раз. Потім почали морити голодом» - розповідає про перші дні своєї неволі Євген. 

Раціон для полонених був такий: 4 ложки каші розведеною водою та шматочок хліба. В одному бараку українців тримали понад 600 осіб. Від знемоги люди стали непритомніти.

 «За 26 днів я вперше сходив по великому в туалет, пересувався на одній нозі за допомогою швабри, яку принесли мені мої побратими. Медичну допомогу в полоні мені не надавали, показав свою ногу медсестрі і вона сказала: «Живи з цим»  - та посміхнулася», - розповідає Євген.

В серпні 2022 року Лященка разом з іншими захисниками «Азовсталі» перевезли з Оленівки до Горлівки.

«Прийомка» була жорстокою. Кожен день над нами проводилося насильство. Інспектори намагалися принизити нашу гідність. Били руками, ногами, кийками. Коли заїхав ростовський спецназ, давали їсти на сніданок 1 хв 30 сек. Прямо за столом били шокерами в шию, в лікті, щоб вся їжа розліталася, потім за це ще били. За один похід до їдальні можна було стати інвалідом на все життя. 

Давали кашу з опаришами, з камінням, «сміттям» із соломою, коли не було світла, готували їжу на автомобільних шинах», - розповідає про своє перебування в Горлівській колонії Євген. За його словами, там померло 7 військовополонених.

Євген не боїться називати відкрито імена особливо затятих катувальників українських солдатів. Це Андрєєв Дмитро Джамбулатович, Кононенко Андрій Сергійович, Рожков Павло, Коряга, Безсмертний. 

Дані щодо цих злочинців передано відповідним органам. 

«Режим був суворий. Кожні дві години була у нас перевірка, на перевірку приходили інспектори. Били ключами по геніталіях, по обличчю, одягали пожежне відро на голову і били палицями, катували піснями часів СРСР та проклятим гімном Росії  -  якщо запнувся – били», - продовжує він свою розповідь.

27 червня 2024 року Євгена Лященка перевезли в колонію в Торезі. Там умови утримання були кращими ніж у Горлівці, але питання з нормальним харчуванням для військовополонених окупантам вирішити було ніяк не під силу.

Найкращий подарунок на Новий рік

Євген каже, що завжди вірив у те, що обмін відбудеться, але коли це має статися – передбачити було неможливо.

«27 грудня 2024 року мене повели в оперативний відділ і запитали, чи залишаюся я, чи може хочу залишитися у Росії. Я сказав, що поїду лише на обмін, і зрозумів, що перед Новим Роком це має статися, але я до останнього не вірив», - каже прикордонник. 

Женя летів додому літаком через Білорусь із зав'язаними очима та міцно замотаними руками. Цей шлях був важким, але таким бажаним.

«Коли 30 числа нас обміняли – то для мене це було щось неймовірне, я не вірив своїм очам, що можна дивитися на всі боки і тобі за це нічого не буде! На пункті обміну побачив дружину і був дуже сильно цьому радий, що нарешті ми зустрілися, і тепер моя сім'я не буде страждати, як страждала до цього весь цей час. Ми не бачилися 2 роки 10 місяців», - каже маріуполець.

Наразі Євген проходить реабілітацію. Йому зробили вже дві операції, але це далеко не кінець. Все залежатиме від стану бійця.

«На реабілітації займаюся спортом: бруси, турники, гантелі, основний упор роблю на руках, тому що через травму ноги тимчасово не можу повноцінно займатися. Ще займаюся плаванням, стрільбою у тирі, купанням із дельфінами, проводжу час із родиною, зараз перебуваю в Одесі, ходжу на море, відновлююсь морально та фізично», - розповідає про своє життя Євген.

На запитання про те, до яких викликів Україні слід готуватися далі, Євген лише посміхається: «Українці – сильна нація! Ми воюємо хитро, розумно, все продумуємо наперед, ми вміємо воювати, давати хорошу відсіч «другій» армії світу, ми сильні духом і нас, українців, не зламати. Ми боремося за свою націю, за правду, за свій народ та свою країну.

Перемога буде за ними, бо за нами правда. Кожен хто зі зброєю вступить на нашу землю – буде вбитий!»

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube