Вирок - 30 років. За що росіяни засудили захисника Маріуполя Олега Завалецького

Було багато розмов про зраду морпіхів навесні 2022 року в заблокованому Маріуполі, коли більше 200 бійців за наказом свого командира склали зброю і тим суттєво підірвали спроможності захищатися іншим підрозділам Маріупольського гарнізону. Проте не всі серед морпіхів були зрадниками.

Історія Олега Завалецького - тому підтвердження. Він стверджує, що здача у полон - це не був його вибір.

Олега катували у полоні, засудили на 30 років, але він вижив, повернувся і розповів журналісту 0629 Олександру Гуділіну свою історію.

Мрія діда

Олег Завалецький народився 6 квітня 2000 року у селищі Сокіл, неподалік Кам'янця-Подільського, у сім'ї вчителя та хлібороба. Хлопець ріс без батька, а його вихованням займався дід, який дуже любив армію, сам був офіцером-танкістом і такого майбутнього бажав для онука.

«Дід помер. Він не побачив, як його мрія здійснилася, але я сам загорівся цією ідеєю, вибрав шлях військовослужбовця і у 2014 році вступив до ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою», - розповідає Олег. 

Він був відмінником у навчанні та спорті, у 9 класі обійняв посаду комірника (молодшого керівника), а у 10 класі став командиром другого відділення та отримав ліцейське звання віце-сержанта. У 2017 році Олег вступив до Львівської академії Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного.

"Так історично склалося, що Кам'янець-Подільський - це єдине місце в країні де готують військових інженерів-офіцерів", - доповнює військовослужбовець. Олег Завалецький обійняв посаду заступника командира взводу, а згодом -  командира першого відділення. Усі роки навчання активно поєднував спортивну та наукову діяльність, написав три наукові роботи та одну статтю.

Молодий фахівець

Після випуску Олегу пропонували різні вакансії для продовження служби. Він мав дуже високий рейтинг, який дозволяв йому обійняти посаду навіть у Генеральному штабі, але він обрав 501  батальйон морської піхоти. «Грунтувався на елітарності підрозділу і тому, що весь особовий склад там точно знає, що наш ворог – Росія і її треба перемогти», - розповідає Олег. 

Олег був бойовим інженером, але він ще й вмів морально підтримувати  інших бійців.

10 грудня 2021 року в зону ООС молодий інженер вирушив на 5 днів раніше  батальйону, для того щоб підготувати ВОПи  та мінні поля. 15 грудня 2021-го 501 батальйон морської піхоти став повноцінно нести свою служби в Широкиному.

«Наше завдання було вести стабілізуючі дії, вести інженерну розвідку доріг та удосконалювати старі позиції», - розповідає він.

Проте з 18 лютого 2022 року обстановка на лінії фронту стала тривожною. РФ посилила обстріли та почала проводити інформаційні операції.

«Я бачив відео, де розповідалося, що нібито ми повинні атакувати та десантуватися у Новоазовську. Це абсурд. Ми мали завдання суто з оборони», - розповідає Олег.

24 лютого 2022 року о 5:00 майор передав інформацію Олегу Завалецькому за допомогою кодових фраз, що розпочалося повномасштабне вторгнення. Насамперед почали знищувати документацію, карти та жорсткі диски. Олега призначили керувати протидиверсійними діями, також він активно мінував підступи до Маріуполя у Широкиному. Наступні події Олег згадує так:

«1 березня надійшов наказ на відхід у завод Ілліча для відновлення боєздатності. Потім командир бригади вирішив повертатися до Широкиного, і ми безуспішно штурмували залишені позиції. Потім знову повернулися до заводу та почали налагоджувати побут та доводити бійцям актуальну інформацію».

Також бійці 501 батальйону морської піхоти займалися забезпеченням військового госпіталю провіантом, ліками та питною водою.

2 березня Олег виїхав на розвідку до міста. Морпіхи зайняли оборону від селища Мирного до металургійного коледжу.

Якось я повернувся в бункер і мало не заплакав від досади. Мені було так гірко від того, що місцеве населення не розуміє того, що ми робимо, не евакуюється, вставляє нам «палки в колеса» і навіть відверто каже, що чекає на прихід росіян. Але потім все більше і більше знаходилося тих, хто став розуміти що ну його, цей «російський світ» і стали допомагати нам продуктами», - каже Олег.

До 15 березня він діяв як військовий інженер, розбивав мости підвезення до армії РФ, ставив мінні шлагбауми та зводив фортифікації. Після цього став діяти як звичайний піхотинець. Був на позиції біля жіночої колонії на відстані 150 метрів від ворога. 

Морпіхи стали зазнавати втрат.

«Ми мали 60 вбитих і дуже багато поранених. Майже всі, в тому числі й офіцери управління, були задіяні в оборонних та штурмових діях. Ми стали тримати сектор від КП № 3 і 500 метрів вліво», - розповідає він.

Олег згадує, що коли їхні позиції стали обстрілюватися з танка, ніяких засобів його ліквідувати не було. Хлопці почали втрачати дух.

 «Я питав у кожного, скільки йому років, чи має дружину і дітей. Усі відповідали ствердно, а я сказав, що мені лише 21 рік. Я теж хочу мати дружину і бачити, як моя мама няньчить онуків. Тому нам не можна відходити, інакше росіяни зайдуть у завод і нас перестріляють. Наше завдання – накришити їх якнайбільше і залишитися живими», - розповідає Олег. За його словами, батальйон був відрізаний повністю від комунікації з «Азовсталлю». Доводилося користуватися  російськими трофеями.

Полон та карусель етапів

«Я розповім, як це було на мій погляд. Заступник командира батальйону старший лейтенант Безсмертний сказав усьому особовому складу прийти на допомогу другій роті. Аргументував тим, нібито їх оточили. Ми всі знялися та поїхали туди. Там побачили їхнього командира без броні та зброї. Я відразу обурився, як це так. Він сказав, що ми вже знаходимося на території ворога і маємо два шляхи, здатися в полон або залишитися в цій землі. Жити як би хотілося всім», – розповідає Олег. Він заперечує звинувачення у зраді всього батальйону, які можна почути, і стверджує, що відповідальність за це рішення лежить на конкретних особах, а рядові бійці билися і помирали героїчно. 

Росіяни взяли тоді в полон  260 бійців 501 батальйону.

Першим місцем утримання полонених були ангари у Сартані на земляній підлозі. За дві доби погодували один раз банкою тушонки на 3-4 особи, а чай дістався хворим та пораненим. Потім усіх перевезли в Оленівку. Там для новоприбулих організували «приймання».

«Пощастило, що наглядачів було замало, а нас багато. Але вони стали коридором і намагалися вдарити кожного якнайбільше разів. Удар у голову збив з мене шапку, доки я її шукав – отримував по спині, але знайшов», - усміхається Олег. Пізніше інспектори колонії влаштували огляд та роздягання. Шукали нацистські татуювання, але знайшли лише на слов'янську чи буддистську тематику. Їхнім власникам дісталася додаткова порція болю.

«Коли наглядачі залишили нас у спокої, командир оголосив шикування і сказав, що ми залишаємося військовослужбовцями і ніяких негідних вчинків не повинні робити. Він взагалі молодець!» – згадує Олег Завалецький.

Після Оленівки для Олега розпочалася карусель із етапів. Усього їх було 17.

«Я говорив із представником ООН. Він сказав, що це найбільше число, яке він чув і чули його колеги. Тож я встановив невеликий рекорд», - усміхається Олег.

Після Оленівки Олега відвезли до Таганрогу. Там били за правдиві відповіді про місце служби та завдання, а потім відвезли до СІЗО Кашино (Тверська область), де почали «шити» кримінальну справу.

«Принцип у них такий. Де гинули цивільні від рук РФ і поряд були ми – отже, і провину можна повісити на нас. Спочатку я щиро відмовлявся, але потім били мене та інших. Щоб це припинилося, я сказав: «Ок» і підписував, що тільки можна. Але краще не ставало. Я став найпопулярнішим військовополоненим у Кашині. Усі зміни спецназу говорили: «О! Алігатор! (Це мій позивний). Він убив 5-6 людей» і починали  бити. У Кашино мені зламали ногу», – розповідає Завалецький.

Коли «справа» була готова, Олега етапували до Мордовії на особливий режим до колонії для довічно ув'язнених. 89 днів свого перебування там він називає "Адом Данте на землі".

У жовтні 2023 року, знову пройшовши Таганрог, Горлівку та Донецьке СІЗО, Олега Завалецького засудили. Йому дали 30 років.

«Але я не розчарувався взагалі. Ці суди ніде не визнаються. Я знав, що наша держава все одно нас витягне, і я не помилився», - розповідає Олег. Статус полоненого у Росії означає, що ти ніхто. А засуджений має свої права. Вже з терміном Олег перебував у Макіївській колонії за кращих умов утримання, маючи право на зв'язок з рідними, передачі та посилки.

Очікуваний обмін та відповідальне рішення

«Обмін для мене не був чимось несподіваним. Я дізнався, що ми зайшли в Курську область, значить брали полонених, а отже, нас будуть міняти. Говорив про це хлопцям, але мені не вірили», - каже морський піхотинець.

Довгоочікувана подія сталася у жовтні 2024 року -  після майже 3-річного перебування в полоні Олега обміняли. 

Після перебування у реінтеграційному центрі, Олег продовжив лікування у Національному реабілітаційному центрі міста Львова «Незламні». Лікування хлопець продовжує досі. Лікарі виявили дуже серйозні травми внутрішніх органів та голови. Морпіх переніс операцію. Але попри все, Олег має намір продовжувати військову службу.

«У мене було багато часу планувати своє життя та кар'єру. Одного разу я провів 70 діб у одиночній камері. Там аналізував свій досвід та Маріупольську кампанію загалом, накидав тези до своєї наукової наступної наукової роботи з інженерно-фортифікаційних споруд. Військова служба завжди була мені в кайф», - зізнається обміняний воїн.

Наразі Олег активно займається спортом, набирає м'язову масу та планує здати нормативи кандидата спорту.

«Зараз якщо в житті виникає якесь проблемне питання і мене воно мучить, я думаю: «Олеже, ти вибрався з таких місць, де тебе намагалися знищити всіма способами, а ти вижив. Немає нічого неможливого», - каже він.

Розбираючи вдома листи, які Олег писав із полону, він знайшов лист, адресований самому собі. Це було буквально 10 мотивуючих пропозицій, ніколи не опускати руки і робити те, про що мріяв, перебуваючи у неволі.

«Дивлячись на те, що відбувається в країні, я не можу сидіти склавши руки. Не можна залишати все в такому положенні. Я відчуваю енергію щось робити і бути корисним», - каже Олег. Він сподівається на те, що хоча б 1% тих, хто прочитає цей матеріал, стануть більш усвідомленими та надихнуться прикладом життєстійкості полонених захисників України.

«Хочу, щоб люди все зрозуміли, і докладали сил для перемоги. А вона буде, це 100%!» - упевнений Олег Завалецький.

P.S. Олег висловлює подяку персоналу всіх реабілітаційних закладів України та наголошує на тому, що в наступних обмінах потрібно намагатися дістати з неволі поранених та хворих, яких на жаль досі дуже багато.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube