Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 5. Зустріч православних християн з Кримського ханату та українців на теренах, де виріс Маріуполь

Про козацьке коріння Маріуполя. П'ята частина статті доцентів кафедри історії та археології Маріупольського державного університету Вадима Коробки та Юлії Коробки, які наводять доводи та факти щодо справжньої дати заснування Маріуполя. 

Перша частина тексту за посиланням. Друга частина тексту тут. Третя частина - тут. Четверта - за цим посиланням.

...Тим часом, з 1778 р., християни-піддані Кримського ханату, охоплені, з-поміж іншого, небезпідставними побоюваннями татарського гніву, в якості вимушених переселенців, розділених на чисельно нерівні групи за конфесійною приналежністю (православні, вірмено-григоріани та римо-католики), залишили свою батьківщину. 

Все це здійснювалось  за задумом вищих владних кіл Російської імперії й за рахунок її кошторису. Потрапивши в межі її державної території, переселенці були проголошені підданими Катерини ІІ. У відповідності до жалуваних грамот імператорки (законодавчих актів) від 1779 р. кожна конфесійна група отримала однотипні привілеї та різні місцевості для осідання. Православним, переселення яких очолював митрополит Ігнатій, дісталась територія, що прилягала до північного узбережжя Азовського моря, яка нещодавно знаходилась у відомстві Кальміуської паланки. Саме на цій місцевості на певний час зосередилась увага осіб з вищих поверхів імперської влади в Санкт-Петербурзі. Виведена з Кримського ханату православна, поліетнічна, щонайменше двомовна громада, пізніше в імперському законодавстві  отримала назву – «маріупольські греки».

«Жалованная грамота христианам греческого закона, вышедшим из Крыма в Азовскую губернию на поселение» від 21 травня 1779 р. Законодавчий акт Російської імперії. Фрагмент. Цей документ часто помилково називають «Жалованная грамота об устройстве христиан-греков, выведенных из Крыма». 

Поки переселенці з ханату рухались на обіцяні землі, імператорський намісник Потьомкін 29 вересня 1779 р. видав ордер (наказ) губернатору Черткову, в якому йшлося про місто Маріуполь, що потрібно було «збудувати» для нових підданих «на березі Азовського моря при гирлі річки Кальміус». Інакше кажучи, новий населений пункт мав постати на старому місці осілого життя людей, охопивши селище Кальміус та недавно задекларований заснованим Павловськ (Павлоград). За змістом ордера у Маріуполі передбачалось виключне проживання православних переселенців з Кримського ханату.  Жителі ж попереднього часу мали перейти на нове місце помешкання, в інші міста Азовської губернії.  За потьомкінським наказом планувався викуп їх осель та церкви за казьонний кошт. 

Григорій Потьомкін. Портрет кін. XVIII ст.

Зазначимо тут неправомірну розбіжність наказу Потьомкіна з  настановами імператорки стосовно влаштування міського життя на теренах, які мали бути заселеними православними переселенцями з ханату. За літерою та духом вже згадуваної Жалуваної грамоти, «християнам грецького закону» (православним) від 1779 р. не передбачалось жодної виключності для переселенців в міських умовах,  де мали втілюватися найвигідніші для торгівлі обставини. Саме їх обмежував ордер Потьомкіна, визначаючи відособленість нової міської громади та виселення жителів Кальміуса й Павловська, що зумовлювало загальмований подальший розвиток новоствореного Маріуполя. Припис всесильного царського фаворита ніким не заперечувався, але й не виконувався  стовідсотково.

Якраз із цими, не зафіксованими законом, удаваними привілеями судилося 1780 р. зіштовхнутися протоієрею Роману Кошевському разом зі своїми прихожанами на кальміуських парафіяльних теренах. 

26 липня 1780 р. завершилося переселення тієї групи православних переселенців з Кримського ханату, яким було виділено місце для міського поселення. Зазначена дата стала першим днем їх перебування на теренах, де постало наше місто. За відомостями архієпископа Гавриїла (Розанова): «…Митрополитъ Игнатій Готѳійскій и Кафійскій, отобрал, со всею утварью, Свято-Николаевскую походную Калміусскую церковь и устранивъ отъ оной тамошняго протопопа Романа Кошевскаго, определил къ ней для священнослуженія своихъ Греческих священниковъ».  

Митрополит Ігнатій

Вочевидь, церкву в місцевих жителів духовне начальство переселенців насильно відняло в перший же день перебування їх на теренах, де судилося вирости Маріуполю. Наступного дня, тобто 27 липня, з Кальміусу (Кальміуської слободи) духовному начальству було відправлено скаргу, укладену, ймовірно, протоієреєм Романом Кошевським. Клірик намагався оскаржити дії новоприбулих.

Той самий факт, що засвідчував припинення кальміуського церковного життя, зафіксовано й Феодосієм (Макаревським). «…Отобрали у Кошевского церковь его», – зазначив єпископ-краєзнавець. За його відомостями спочатку митрополит Ігнатій для своєї пастви «совершал богослуженія и священнодѣйствия в Кальміусском свято-Николаевском храмѣ».

Відомості дійшли до чинного тоді правлячого архієрея Слов’янської і Херсонської єпархії архієпископа Никифора (Феотокі), у складі єпархії якого була Кальміуська парафія. Такий незрозумілий архієрею хід справ викликав у нього принаймні запитання, що вимагало пояснень. Ситуацію було розв’язано завдяки діловому листуванню архієпископа Никифора з губернатором Чертковим, який як досвідчений бюрократ, запевнив главу єпархії, що кальміуські парафіяни не постраждають, а зможуть задовольняти свої релігійні потреби на іншому місці. Водночас митрополит Ігнатій письмово пояснював архієпископу Никифору, що Кальміуську церкву він взяв у своє відомство з дозволу Потьомкіна. І перше, і друге пояснення, на наш погляд, були схожі на певне навмисне ухилення від істини. Зрештою, церковне начиння кальміуської церкви (антимінс, ризи, книги, іконостас та ікони) було перенесено в новостворений Павлоград.

Архієпископ Слов'янський та Херсонський Никифор (Феотокі) (1779 – 1786 рр.) 

Якийсь час жителі Кальміуса та Павловська жили поруч із переселенцями з Кримського ханату, але зрештою вимушені були залишити свої житла й переселитися в інші місця, утім, не всі. Уважне вивчення документальних матеріалів дає підстави стверджувати, що межи прибулих із кримського ханату православних християн жителів Маріуполя залишились мешканці ще паланочних часів та недовговічного Кальміуського повіту, які не могли залишити свій налагоджений «бізнес». Вони прагнули мати свій храм із зрозумілою мовою богослужіння й досягли своєї мети. 

Але це зовсім інша історія, яку ми обіцяємо у подальшому розповісти.

ЧИТАЙТЕ ПОЧАТОК дослідження: 

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 1. Давні спроби осягнути чинник українського козацтва в історії Маріуполя

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 2. Нові спроби привернути увагу до дати заснування Маріуполя та дії команди Бойченка на цьому напрямку

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 3. Яким було селище Кальміуська паланка

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 4. Початок імперського упорядкування теренів селища Кальміус та його околиць. Кальміуська слобода. Павловськ