Бочки спалили. Вино продали. Що стало зі знаменитою виноробнею «Вина Приазов’я»

Минулого літа декілька місяців поспіль в Мангуші, що під Маріуполем, місцеві торгували вишуканим вином. Продавали за безцінь «Вина Приазов’я»  колекції 2020 року, які на виставці у Вероні  завоювали 5 золотих медалей. Місцеві це вино вкрали, виноробню розтрощили, техніку розтягнули по дворах, а великі металеві цистерни просто розстріляли зі зброї.

Виноробню «Вина Приазов’я» в 2018 році заснував колишній заступник генерального директора ММК ім. Ілліча Сергій Голубченко. Захопився ідеєю виробляти якісне віно в наших приазовських степах. Багато вивчав, де і як краще висаджувати, які саме сорти підійдуть для нашого клімату.   Знайшов ділянку землі, яка задовольняла його вимогам, придбав її, і сам поїхав в Італію купувати саджанці. 32000 кущів молодого винограду було висаджено під Мангушем.

Фото - "Маріуполь - туристичне місто"

Потім запросив Володимира Бабича, щоб він зі своїми будівельниками побудували будівлю виноробні, з підвалами. Все як годиться. І вони побудували. Багато хто влітку задивлялися на красивий дім, схожий на зруб. А хтось і зупинявся, щоб продегустувати вино та щось придбати для себе.

Будинок так сподобався Сергію Голубченко, що він спочатку запропонував частку в виноробному бізнесі Володимиру Бабичу, а потім взагалі відійшов від справ.

Так виноробний  бізнес став справою родини Бабичів.

Вони досягли швидких успіхів. В 2021 році «Вина Приазов’я» привезли 5 золотих медалей з виставки вин в італійській Вероні. В 2021 році їх внесли в загальноукраїнський каталог «Винний гід України». Конкурсна комісія присудила 3 «срібла» та 2 «золота». Компанію «Вина Приазов’я» назвали проривом 2021 року.

«Ми швидко розвивались. В 2022 році планували провести ландшафтні роботи, створити такий собі міні-парк біля будівлі виноробні. Але плани скасувала війна», - розповідає Володимир Бабич.

Вони з родиною жили на Лівобережжі Маріуполя. З перших днів для них розпочалось справжнє пекло.

«Ми розпустили робітників. Якийсь час намагались відвідувати свої підприємства. Але дуже швидко це стало неможливо.

Переховувалися в районі школи №51. Коли снаряди стали падати у дворі, стали тікати, бо залишатись там вже було неможливо. І нам надала прихисток протестантська церква, що була розташована неподалік. Там загалом переховувалось близько 30 чоловік.

15 березня сталося щось жахливе. До будівлі приїхав російський танк чи БТР і став розстрілювати церкву. Він випустив 8 снарядів. Церква розвалилась. Ми були у підвали. Вціліли, але 7 чоловік отримали поранення. Мене контузило, поранено було в обидві ноги. Коли все стихло, ми стали готувати колонну під білими прапорами. Треба було тікати з Маріуполя будь якою ціною. 

Хто був в церкві, сусіди, які вижили, стали витягати свої машини, у кого вони ще були на ходу. Так ми підготували 27 машин. Але вночі трапився черговий обстріл. З цих 27-ми івтівок залишилось лише 15», - розповідає Володимир Бабич.

Колона рушила в бік центру міста. Люди намагалися прорватися до Мелекіно і далі  - на Запоріжжя. Але біля профілакторію «Азовсталі» озброєні представники російської армії їх зупинили.

«Нас всіх вигнали з машини, перевірили документи під дулами автоматів, а після цього повернули нашу колону в бік Безіменного – на фільтрацію.

Це був жах. Ми приїхали в фільтраційний табір, який був переповнений людьми. Ми чекали 4 дні, а черга все не підходила і не підходила. Мені з моїми пораненими ногами ставало все гірше. В кінці кінців нам дозволили поїхати в Новоазовськ, у лікарню, і вже там пройти фільтрацію.

В Новоазовську мені зробили рентген і не побачили ніяких уламків в ногах. Сказали, що саме загоїться. Але мені ставало все гірше.

В дорозі у мене піднялась температура 40 градусів. Я вже майже втрачав свідомість, коли ми дістались ростовській таможні. Там нас пропустили і дозволили проїхати в лікарню. Лікарі в Ростові зробили повторний рентген і побачили, що у мене декілька великих уламків і з десяток маленьких. Стали готувати мене на операцію. Великі уламки вони повитягали, а маленькі, сказали, залишаться зі мною вже на все життя.

Ось так ми і вибрались із пекла. Три тижні в лікарні, далі – через росію за кордон».

Зараз Володимир Бабич намагається врятувати свій бізнес. 

«На початок війни у нас на виноробні зберігалось 2000 пляшок вина 2020 року. А також 80 дубових бочок об'ємом 225 літрів кожна з вином 2021 року (воно в дубових бочках вистоюється). Все це було вкрадено. І не росіянами, а мешканцями Мангушу. Декілька місяців вони торгували в Мангуші нашим вином. 

А коли я спробував запустити чутку, що власник виноробні повертається, ці чудаки стали палити у своїм дворах дорогі дубові бочки. Думають, що так я не дізнаюсь, хто вкрав. 

Бочки, які потім палили крадії з Мангушу. Фото - "Маріуполь - туристичне місто"

Але вони помиляються. Знаю кожне прізвище. І хто вино крав, і у кого у дворі трактори та інша техніка стоїть. Поговоримо після перемоги».

На жаль, лоза дуже постраждала під час бойових дій. Вона хворіє без добрив і спеціального уходу.

На початок повномасштабного вторгнення лоза досягла 5-річного віку і була на піці врожайності. Врожай винограду в 2022 році був рекордним. Але нема кому було збирати ягоду. Нема кому було робити вино. Лоза, як людина, - чекає на повернення України.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube