Джинси-варьонки, яскраві лосини, паєтки та елегантні костюми. Як змінився стиль маріупольців за 30 років, - ФОТО

Джинси-варьонки, яскраві лосини, паєтки та елегантні костюми. Як змінився стиль маріупольців за 30 років, - ФОТО

Кислотні 90-ті, гламурні нульові, елегантні десяті та загадкові двадцяті - як змінювався стиль маріупольців за роки незалежності.

Марія Владиленівна останні 30 років працює з одягом: спочатку у державному ательє, потім шила вдома, а з 2006 року має власну майстерню по ремонту та пошиву речей. Пані Марія молодою дівчиною носила у 90-ті шкіряні спідниці та джинсові куртки, у 2000-х терпіти не могла всюдисущі блискітки, а у 2010-х полюбила вітчизняних дизайнерів.

У що вдягався Маріуполь після розвалу СРСР і до нині - ця жінка знає не з чуток і залюбки погодилася розказати нам.

Кислотні 90-ті

У Радянському Союзі державні фабрики виконували масовий пошив одноманітного сірого одягу, в який вдягалися усі.

Після розпаду СРСР маріупольцям, як і мешканцям інших міст України, було не до моди. Предмети одягу були у дефіциті і необхідно було вистоювати черги, щоб купити хоча б щось у магазинах.

На зміну державного контролю цін прийшла вільна торгівля: виробники і продавці самі встановлювали вартість товару.

По одяг маріупольські підприємці-початківці їздили в Одесу, куди доставляли речі з Туреччини. Але навіть на цих речових ринках у Маріуполі одяг був одноманітним: великі (зараз їх називають оверсайз) турецькі светри, кислотних кольорів лосини, яскраві спортивні костюми та олімпійки, короткі шкіряні та джинсові спідниці, з цих же матеріалів куртки, та, звісно ж, джинси-варьонки.

Найбільшим речовим ринком Маріуполя був ринок на пустому стадіоні "Локомотив" навпроти Міського Саду.

Через стрімкий розвиток ринків найвідоміше маріупольське ательє "Хвиля", де працювала Марія Владиленівна, залишилося майже без замовлень і до кінця 90-х розпалося.

Так як у Маріуполі був порт, то моряки дуже рятували ситуацію, привозячи різноманітний одяг у великих клітчатих сумках. Ті, хто купували речі у них - трохи виділялися з-поміж інших.

У 90-х проблематично було купити тканину чи фурнітуру. Тут на допомогу приходили моряки, які везли з-за кордону не лише речі, але й тканини. Проте це переважно був трикотин жахливої якості, який давав стрілки при шитті.

Тканини везли з великих міст, наприклад, Москви. Але й там натуральних тканин у ті часи було не дістати, тому привозили синтетику. У жінок позалишалися ще з 70-х років бавовняна тканина (називалася вона хб), ситець у дрібну квіточку, кольорові бязь та крепдешин (різновид шовкової шершавої тканини).

Популярними у той час були комісійні магазини, куди здавали багато речей і навіть тканей. У магазині "Альбатрос" скуповувалися за свої чеки моряки, але нерідко вони їх продавали, і тоді туди потрапляли звичайні маріупольці, які купували там красиві тканини, хоч і синтетичні.

Як розповідає Олена Валеріївна - одна зі швачок, яка працює в ательє пані Марії, - тканину на костюм у Маріуполі можна було дістати, бо її тоннами випускав Чернігівський комбінат з виробництва шерстяних тканей. У ходу також був ацетатний шовк різних неймовірних забарвлень - з величезними ліліями чи трояндами. Були у Маріуполі й підпільні цехи, які шили чоловічі штани-слакси (штани вільного крою з міцної тканини) та джинси.

До середини 90-х популярними були речі з підплічниками: піджаки (для них модною була привезена з Туреччини тканина "мокрий шовк"), жакети, плащі, кофти і навіть блузи. Разом з плісированою спідницею чи шотландкою (спідниця в клітинку) - це вважалося святковим одягом.

У чоловіків нарядними були яскраві гавайські сорочки, обтягуючий светр без комірця під який вдягалася класична сорочка та штани зі стрілками. Малинові піджаки носили ті маріупольці, які хотіли показати свій високий статус.

Із взуття, окрім кросівок та класичних туфель, жінки носили "мильниці". Їх баулами везли з-за кордону, де вони вважалися банними шльопанцями, а в Маріуполі їх вдягали ледь не на свята.

У 90-х через невеликий вибір речей маріупольці вдягали все відразу, тому носили непоєднувані кольори, форми, фактури і стилі. Молоді дівчата і хлопці одягалися майже однаково. Тоді ж і виник стиль "унісекс", який підходить для обох статей.

Дівчата, яким хотілося виділятися, вчилися кроїти та шити. Викройки шукали в німецькому журналі "Burda". Ті, хто носили одяг, пошитий з нього - одразу привертали увагу як модники.

Марія Владиленівна стала швачкою випадково - її вмовила вступати в училище подруга, яка потім навчання кинула, а пані Марія лишилася. Після закінчення училища, у 1991 році жінка почала працювати в ательє №1 у Будинку побуту.

На свою першу зарплату там пані Марія купила коробку цукерок і одну пару колгот. Праця швачок тоді не цінувалася. Нормально заробляли лише ті жінки, які шили вдома, мали великий досвід та власну клієнтську базу. До гарної майстрині важко було потрапити, переважно по блату або записуватися в чергу, яка невідомо коли дійде. Пошити сукню у такої швачки тоді коштувало 25 рублів, зарплата у інженера була 120 рублів, а у медсестри - 65 рублів.

В ательє від кожного замовлення швачки отримували 30%, тому зарплата була маленькою. Пошити в ательє звичайну спідницю з застібкою-блискавкою коштувало 5,50 рублів. За день потрібно було шити до 5 спідниць, щоб заробити за місяць хоча б 80 рублів.

Популярним серед швачок був каталог німецького одягу "Otto", звідти жінки дізнавалися про модні на Заході фасони, і потім шили собі чи рідше на замовлення схожі речі. Модниці видивлялися, як одягнуті героїні тодішніх серіалів, у 90-ті популярними були "Санта Барбара", "Беверлі Хіллз", "Район Мелроуз", і намагалися знайти чи пошити собі відповідні речі.

У 90-х маріупольці любили наряжатися і навіть в гості один до одного ходили в усьому найкращому.

Модними аксесуарами у ті часи були пластмасові яскраві великі браслети, буси, сережки.

Саме наприкінці 90-х з’являється найяскравіша тенденція української моди: використання національного колориту та етнічних мотивів. Першою її підхопила відома всьому світу українська дизайнерка Лілія Пустовіт, яка перевинайшла "етно" і зробила колекцію суконь з тими візерунками, які вишивали на одязі наші предки.

Блискучі/Гламурні 2000-ні

На початку нульових у Маріуполі почали з'являтися секонд-хенди. Виникли вони через тонни гуманітарного одягу, який надсилали в Україну з-за кордону. На секонд-хендах можна було знайти імпортні речі та натуральні тканини.

Після дефіцитних 90-х у Маріуполі масово почали відкриватися магазини як з дешевим, так і дорогим ціновим сегментом одягу. Тепер за невеликі гроші можна було купити різноманітний красивий одяг. І не стоячи на ринку на картонці за ширмою в холод чи спеку, а в комфортних примірочних з великим дзеркалом.

Марія Владиленівна розповідає, що з 2000-х у швачок майже не було замовлень на шиття, лише ремонт одягу. Після розвалу центрального ательє наприкінці 90-х, жінка шила вдома, а у 2006 році пані Марія відкрила свою майстерню, де переважно займалася саме ремонтом речей. Одяг замовляли шити або люди з нестандартною будовою тіла, яким важко було щось купити на себе, або ж люди з багатою уявою.

Джинси-варьонки, яскраві лосини, паєтки та елегантні костюми. Як змінився стиль маріупольців за 30 років, - ФОТО, фото-1

На той момент тканини вже з'явилися, їх легко можна було купити у спеціалізованих магазинах. Вибір був невеликий, але все ж був. Для блузок, сорочок та піджаків все ще модною лишалася тканина "мокрий шовк", яка з вигляду дуже гарна, але носиться погано. Через розмаїття недорогих речей, кожен хотів виділитися, але рідко виходило це робити зі смаком.

На початку нульових в Україні з'явилося поняття українського гламуру: паєтки, пір'я, леопард, капронові колготи в мереживний малюнок, ботфорти, міні-сукні бандо, туфлі на дуже високих підборах та платформі.

Марія Владиленівна під час розповіді про моду 2000-х радіє, що часи нескінченних паєток минули.

Рожевий колір був на піці популярності, а з тканин модним став оксамит.

Яскравий спортивний одяг з 90-х поступився спортивному шику - велюрові та оксамитові костюми.

Пані Марія розповідає, що у 2000-х зірки та політики звернули увагу на українських дизайнерів. Першою була Юлія Тимошенко, яка почала вдягатися у черкаської дизайнерки Айни Гассе. Її відомі сірі сукні для Тимошенко, мабуть, пам’ятає кожен українець.

З 2003-2004 років серед маріупольчанок стало модним одягатися в речі вітчизняних дизайнерів.

У 2004 році через Помаранчеву революцію стає популярним однойменний колір.

З аксесуарів модні дорогоцінні метали: золото, срібло.

Перші 10 років XXI століття відзначилися сексуальністю та відвертістю. Молоді дівчата носили джинси та спідниці на стегнах. Топи були короткими, бо вважалося модним відкривати живіт. Все це маріупольські модниці брали з західних серіалів, які у нульових на всю крутили по телевізору. Наприклад, серіал "Всі жінки відьми".

Спокійні/Елегантні 2010-ті

У Маріуполі ТРЦ "Україна" (колишній ЦУМ) відкрили після реконструкції у 2010 році. У ньому відразу "оселилися" брендові магазини: "Collins", "Broadway", "OGGI", "Sela", "Megasport", "Miraton", "Puma", "MEXX" та ін.

З початком нового десятиліття відходить тренд на "маскарадність" і приходить на елегантність. Блискітки і леопардовий принт стають несмаком, а пастельні тони - ознакою гарного смаку.

Мода на наряжання відійшла, їй на зміну прийшов кежуал-стиль (акцент на зручність та практичність).

З 2010-х маріупольці почали звертатися до швачок, тканини на той момент були вже будь-які, і у людей з'явилося бажання "шитися". Марія Владиленівна говорить, що це були звичайні речі. Щось ексклюзивне замовляли лише на випускні, весілля, новорічні свята або для танцювальних колективів.

Головний прорив в моді десятих - мікс класичного і спортивного стилю. Тепер поєднання класичного брючного костюму чи сукні з кросівками не здається чимось жахливим.

У 2013 році після Революції Гідності українці нарешті ідентифікували себе, тому з'явився гострий попит на все українське. Відкрилися десятки нових брендів одягу, які задовольняли потреби середнього і нижче середнього класу населення.

У 2018 році у Маріуполі відкрився магазин відомого українського дизайнера Андре Тана. І хоч ціни там недешеві, проти маріупольські модниці полюбляють там одягатися.

Наприкінці 2010-х з'являється попит на екологічність: натуральне хутро замінюють штучним, у виробництві одягу превалює бавовна, льон і шовк.

Загадкові 2020-ті

Хоч нове десятиліття розпочалося лиш 2 роки тому, проте вже можна прослідкувати певні тенденції. Тренд на екологічність лиш поглиблюється: у моду увійшли давно забуті авоськи, популярним став апсайклінг (використання старих речей для створення нових), який використовують і світові бренди, і українські.

Тепер конкуренцію будь-яким ТЦ складають численні Інтернет-магазини, у яких можна купити будь-що. Тенденція на купівлю речей в Інтернеті з'явилася ще у 2010-х, проте тоді люди з острахом ставилися до придбання одягу без примірки. Зараз як молодь, так і старше покоління все більше купують речі в Інтернет-магазинах. Це дає можливість здійснювати покупки не лише швидко, але й часто навіть дешевше, ніж у звичайних магазинах.

У моді знову светри оверсайз, широкі джинси на високій посадці, яскраві футболки, плісировані спідниці та змішування стилів: шовкову сукню-комбінацію вдягають не лише під босоніжки, а й під грубі кросівки.

Джинси-варьонки, яскраві лосини, паєтки та елегантні костюми. Як змінився стиль маріупольців за 30 років, - ФОТО, фото-2

Марія Владиленівна говорить, що зараз дівчата вдягаються у дуже схожі силуети, які були популярні в її молодості. Змінюються тканини та кольорова гама, але чогось кардинально нового немає.

Кожні 20-30 років мода повертається", - резюмує пані Марія.

Красива біжутерія витісняє коштовні аксесуари.

Зараз, за словами пані Марії, люди знову майже не "шиються". В ательє переважно приносять улюблені речі, які стали малими чи великими, і майстрині "чаклують" над ними. Індивідуальний пошив не популярний через невелику ціну одягу в Інтернет-магазинах, після них іноді приходять клієнти перешивати чи вшивати речі. Та попри це, маріупольці не поспішають замовляти у майстринь одяг з нуля, бо це дороге задоволення, як говорить Марія Владиленівна.

Вік клієнтів, які все ж таки приходять "шитися" - 35+ років. Серед молоді пошиття одягу не користується популярністю.

У Маріуполі є багато ательє, але ця сфера поступово затухає, бо молоде покоління не хоче йти у цю професію.

Пані Марія ділиться спостереженнями, що маріупольці навіть зараз, коли є одяг на будь-який смак, вдягаються звичайно. Стильно й красиво одягнутих людей на вулицях міста можна зустріти нечасто.

Майстриня Олена Валеріївна вважає, що підлітки зараз вдягаються несуразно. Вони носять модні речі, але не підбирають їх по своїй фігурі. Марія Владиленівна називає це позитивною ознакою того, що Україна переймає світові тенденції: на Заході не звертають увагу, хто в що вдягнутий.

Мода в Маріуполі сильно відстає від великих українських та європейських міст. У нашому місті навіть у відомих брендових магазинах довго висить одяг зі старих колекцій, підмічає Марія Владиленівна.

Мода циклічна і зараз ми бачимо, що багато тенденцій повторюється з 90-х, проте чим запам'ятається нам це десятиліття, говорити зарано. Залишається тільки стежити і придумувати для себе нові образи.

Мода проходить, а стиль залишається", - Коко Шанель.

Фото з мережі Інтернет та особистого архіву журналістів 0629.

Матеріал підготовлений у рамках проекту "30 років незалежності. Історія Маріуполя в історіях його людей". Всі матеріали спецпроекту читайте тут.

У попередніх історіях ми розповіли, як ставали градоначальниками, як змінювалася журналістика, що нового з'явилося в традиціях поховання покійних, чи змінилася система у в'язницях та що відбувалося з поліцією за 30 років.

Мариуполь мода стиль одежда
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Комментарии