Анатолий Бутенко: «Ми йдемо своїм незворотнім курсом!»

В следующем году Украина будет отмечать 155-летие со дня рождения Михаила Грушевского, человека, внесшего огромный вклад  в строительство украинской государственности.

Есть инициатива объявить 2021 год – Годом Грушевского. Ее автор – глава общественной организации «Центр творчих ініціатив «Єдність» Анатолий Бутенко.

На днях в Мариуполе состоялось обсуждение этой инициативы. И Анатолий Бутенко рассказал 0629 о том, к чему пришли в итоге, и почему вообще так важно говорить о Грушевском.

«Вони пишуть історію країни» – так кажуть про тих, хто полум’ям своєї душі запалює інших і веде за собою до перемоги добра над злом. Глибокі переконання і віра в справедливість зміцнюють силу духу, допомагають діяти всім разом – мудро і рішуче.

Українцям є ким і чим пишатись. Тепер у нас є своя держава і велика заслуга в цьому саме тих, хто у надзвичайно складні часи не розгубився, а взяв на себе відповідальність і став на чолі боротьби за омріяну свободу. Скільки їх було, є і ще буде?.. Сотні, тисячі, десятки тисяч?.. Але скільки б їх не було, усі вони заслуговують на всенародну шану і довговічну пам'ять, починаючи з далеких часів Київської Русі до сьогодняшніх буремних днів: княгиня Ольга, Великий князь Володимир, князь Святослав, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Богун, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Скоропадський, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Жизневський, Сергій Кульчицький, Василь Сліпак… Кожен із них заслуговує на окреме визнання, бо віддав найдорожче – власне життя за незалежність України. 

Сьогодні на календарі липень 2020 р., а ми збираємось говорити про подію, яку урочисто відзначатимуть 29 вересня наступного року. Саме в цей день 155 років тому народилася людина, про яку піде далі мова. Хто ж вона? 

Українці не можуть не знати цю особистіть хоча б тому, що портрет її зображений на п’ятдесятигривенній купюрі. Тож усі вже зрозуміли – це Михайло Сергійович Грушевський. 

На думку Л. Винаря, «діяльність і творчість Михайла Сергійовича творять цілу епоху в інтелектуальному, науковому, національно-культурному і державному розвитку нової України. Разом з Тарасом Шевченком і Іваном Франком – цієї «всеукраїнської трійці» культурного і національно-державного відродження української нації – він належить до унікальних і найвидатніших постатей в історії України».

Чому таку високу оцінку дає М.С. Грушевському Любомир-Роман Іванович Винар – український і американський історик, біограф, громадський і науковий діяч? Відповідь, вочевидь, знаходиться в площині наукових інтересів самого Л. Винаря. Йому, мабуть, дуже цікаво було дізнатись про все те, що зробив для українців і України М.С. Грушевський. 

Аби привернути більшу увагу нашого читача до цієї теми, активний розвиток якої передбачається більшою мірою в наступному році, ми не станемо втручатися в потаємні царини біографії ювіляра, а обмежимось лише короткою довідкою:

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холмі, нині Люблінське воєводство в Польщі. Батько – Сергій Федорович Грушевський – на той час працював у греко-католицькій гімназії викладачем. Мати, Глафіра Захарівна Опокова, походила з сім’ї священослужителів. Михайло Грушевський з великою любов’ю згадував своїх батьків, які зуміли виховати «тепле прив’язання до всього українського – мови, пісні, традиції» та пробудити у своїх дітях національне почуття. 

Мабуть, тому не випадковим у подальшому житті Михайла Грушевського стало свідоме прагнення до вивчення історії України – спрацювало виховання й настанови батьків. 

Він був надзвичайно працьовитий, як говорили про нього сучасники. Майже весь свій час Михайло Сергійович витрачав на наукові дослідження, відпочиваючи лише чотири години на добу. Його здобуток – 2000 наукових робіт, але більш за все він пишався 10-титомним виданням «Історії України-Руси». Саме в цій роботі М.С. Грушевський переконливо довів, що Україна з давніх часів прагнула бути самостійною державою, а її народ, завдяки своїй ідентичності – культурі, мові, народним традиціям, писемності, – має всі підстави називатися українською нацією.

Після Першої світової війни 1914 р. стрімкий рух Європейських країн до самовизначення майже одночасно спричинив розпад трьох імперій: Австро-Угорської, Османської і Російської. У Росії в 1917 р. відбулась Лютнева революція, і українському народові вдалося скинути трьохсотлітнє рабське ярмо російського царизму. Першим Президентом незалежної і об’єднаної України був обраний М.С. Грушевський. Але не на довго, бо незалежна Україна змогла проіснувати всього чотирнадцять місяців. А для першого Президента – еміграція, і знову повернення в СРСР, і таємнича смерть на Кавказі в 1934 році.

Шлях до повного визволення України тривав ще довгих 70 років, і тільки після повного розпаду СРСР у 1991 р. українці знову змогли повернутися до розбудови власної самостійної держави. Відкрились нові сторінки історії, і тут знову згадали про Михайла Грушевського, який стоїть на рівні з Тарасом  Шевченком і також заслужено вважається батьком української нації.

Однак у 2014 р. на шляху трансформаційних процесів, пов’язаних із рухом України до Європейського Союзу, знову виникло жорстке протистояння з боку тепер уже путінської Росії. Шість років ворог діє агресивно, підступно, застосовуючи всі види зброї, у тому числі й гібридну. 

Для того щоб перемагати, треба діяти злагоджено. 

7 липня в історичній частині нашого міста в туристичному комплексі «Вежа» відбулась зустріч представників влади і громадськості: від міської ради – депутат Курський Володимир Іванович зі своїми колегами, керівником КУ «Методично-консалтінговий центр» Святченко Іриною Костянтинівною і директором департаменту культурно-громадського розвитку Діаною Володимирівною Трімою. З боку громадськості міста були члени громадської організації «Центр творчих ініціатив «Єдність» і науковці маріупольських вищих навчальних закладів: к.ф.-м.н. Галина Григоріївна Булунчук, к.і.н. Ольга Віталіївна Сараєва (ПДТУ), завідувач кафедри соціології к.с.н. Нікіфоренко Наталія Олексіївна (ДДУУ), заступник директора Маріупольської школи мистецтв Світлана Іванівна Портафілова. 

Бесіда видалась конструктивною, мова йшла про підготовку до святкування у Маріуполі ювілею М.С. Грушевського. 

Ознайомившись із пропозицією громадскості про необхідність святкування ювілею видатного вченого і першого Президента України, депутатати міської ради погодились винести на сесію питання щодо оголошення 2021 року роком Михайла Грушевського, а також врахувати кошти у міському бюджеті на проведення культурно-громадських заходів та облаштування бульвару Михайла Грушевського на 23 мікрорайоні з установкую пам’ятного знаку (бюсту) на честь ювіляра.

Слід зазначити, що всі учасники, обговорюючи звернення до Маріупольських депутатів, поставилися схвально до всіх пропозицій громадської організації «ЦТІ «Єдність». Тож будемо чекати, на черзі – рішення Маріупольскої міської ради.

У давнину, щоб корабель, долаючи океанський простір, досяг рідного берега, капітан і його команда постійно звіряли свій курс із стрілкою компаса. Таким компасом для нас сьогодні мають бути героїчні постаті, про які ми щойно згадали, а також наукові дослідження Михайла Сергійовича Грушевського і його роль як політика в новітній історії України. 

Тож будемо йти своїм незворотнім курсом і пильно стежити, щоб ніхто не підклав «сокиру» під наш компас, аби стрілка його не схибила.