
ФСБ отримала списки «Азову» і переслідує цивільних. Дві жінки з-під Маріуполя отримали по п'ять років

У розпорядженні російської ФСБ є список особового складу «Азову», в якому згадуються щонайменше 1084 людини. Серед них не лише військовослужбовці, а й цивільні працівники, зокрема ті, хто після окупації залишився жити на захоплених Росією територіях.
Про це йдеться у розслідуванні «Медиазони», яка вивчила кримінальні справи колишніх працівниць військової частини №3057 — Ольги Денисової та Вікторії Тінькової.
За даними журналістів, списки ФСБ щонайменше двічі демонстрували в Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону. Їх вивчали під час процесів над жінками, яких звинуватили в участі у «терористичному співтоваристві» через роботу в українській військовій частині.
Повністю документи в суді не оголошували. За оцінкою джерела «Медиазони», таблиця може містити щонайменше дві тисячі рядків. Разом зі списками українською мовою суду показували скановані службові посвідчення. Як і коли ці матеріали потрапили до російських спецслужб, невідомо.
П'ять років колонії за роботу кухаркою
18 листопада 2026 року російський суд засудив 37-річну Вікторію Тінькову до п'яти років колонії-поселення.
Жінка працювала кухаркою у військовій частині №3057 в Урзуфі поблизу Маріуполя. На роботу вона влаштувалася 5 грудня 2019 року. За її словами, родині бракувало грошей, потрібно було утримувати двох дітей, а знайти постійну роботу в курортному селищі було складно.
У суді Тінькова розповідала, що не брала участі у військовій діяльності підрозділу, а виконувала звичайну роботу в їдальні. Ставлення військовослужбовців до цивільного персоналу вона описувала так:
«Для них ми були людьми третього сорту».
Наприкінці лютого 2022 року командування запропонувало працівникам переїхати до Києва. Тінькова відмовилася. З 24 лютого її офіційно звільнили.
Після окупації Урзуфа жінка залишилася в селищі, отримала російське громадянство та влаштувалася до їдальні так званого «МНС ДНР». У червні 2025 року вона навіть вступила до російської партії «Єдина Росія».
Проте це не врятувало її від кримінального переслідування.
ФСБ звинуватила Тінькову в участі у «терористичному співтоваристві». У списку особового складу «Азову», який російські силовики представили суду, її ім'я значиться під номером 1084. Посада вказана як «робітник».
У суді жінка визнала провину та заявила, що хоче й надалі працювати на благо Росії. Прокуратура вимагала для неї п'ять років і шість місяців ув'язнення.
Суд призначив п'ять років колонії-поселення. Двох дітей Тінькової вирішили передати під опіку бабусі.
Прачка з Урзуфа, яка після окупації працювала на російське Міноборони
Ще одна справа, яку дослідила «Медиазона», стосується Ольги Денисової — мешканки Урзуфа, яка влаштувалася прачкою до військової частини №3057 у січні 2022 року, приблизно за місяць до повномасштабного вторгнення.
За словами жінки, вона шукала роботу з кращою зарплатою та зручним графіком. На той час вона виховувала двох доньок і сподівалася згодом переїхати з ними до Маріуполя.
Про вакансію Денисова дізналася від знайомої, яка раніше працювала вихователькою її дітей.
У суді вона пояснювала, що не цікавилася діяльністю «Азову» і сприймала нове місце виключно як звичайну роботу.
«Я була звичайною домогосподаркою, яка займалася дітьми, водила їх на танці, співи, до школи та дитячого садка. Мене цікавило, куди влаштуватися на роботу, щоб заробити грошей, а не те, чим вони там займаються», — розповідала Денисова.
Її обов'язки полягали у пранні та прасуванні військової форми. Працівниця отримувала мішки з речами, записувала їх у журнал, після прання повертала власникам і брала підпис про отримання.
За словами Денисової, цивільним працівникам не видавали військової форми, спеціальних перепусток чи зброї. До частини вони заходили за паспортами.
23 лютого 2022 року цивільних працівників зібрали на базі в Урзуфі та не дозволили повернутися додому. Наступного ранку почалося повномасштабне російське вторгнення.
Денисова згадувала, що працівники просили відпустити їх до родин, але охорона не відкривала ворота. Зрештою кільком людям вдалося залишити територію частини.
«Ми просто пішли. Втекли. Інших варіантів не було», — розповідала вона.
Після цього жінка деякий час жила з дітьми на Білосарайській Косі, а потім повернулася до Урзуфа.
Наприкінці 2022 року Денисова отримала російський паспорт. Під час проходження фільтрації вона, за її словами, прямо повідомила російським силовикам, що працювала прачкою у військовій частині №3057.
Після перевірки їй видали необхідні документи, і жодних претензій тоді не виникло.
Згодом Денисова влаштувалася діловодкою до будівельної компанії «Антарес», яка працювала на замовлення російського Міністерства оборони. Підприємство займалося будівництвом об'єктів у Маріуполі, Донецьку та Луганську, зокрема медичних центрів, моргів і полігонів.
Жінка відкрито жила на окупованій території, пересувалася Росією та не приховувала свого минулого місця роботи.
Затримання, тиск ФСБ і погрози забрати дітей
22 квітня 2025 року Ольгу Денисову затримали в окупованому місті Хрустальний на Луганщині, яке росіяни називають Красним Лучем.
Вона поверталася з Москви разом із колегою, коли автомобіль зупинили військові. Жінку попросили пройти для перевірки документів, після чого прибули співробітники ФСБ.
За словами Денисової, спочатку її дві доби тримали в кабінеті та допитували. Потім пообіцяли перевірку на поліграфі й повернення додому, але натомість відвезли до Старобільська та помістили до СІЗО.
У неї забрали телефон, гроші, банківські картки, прикраси та особисті речі.
Протягом кількох місяців жінку перевозили між слідчими ізоляторами Старобільська та Луганська. Родичі не знали, де вона перебуває, і не могли з нею зв'язатися.
Лише 2 липня Денисовій повідомили, що її звинувачують в участі у «терористичному співтоваристві».
Під час судового процесу вона розповіла, що слідчі вимагали від неї підписати свідчення про військову службу в «Азові». Денисова категорично заперечувала, що була військовослужбовицею.
За її словами, один зі слідчих навіть визнавав, що вона нічого протиправного не зробила, але пояснював це тим, що жінка «потрапила під систему».
Можливість телефонувати дітям і матері, стверджувала Денисова, залежала від її готовності підписувати протоколи.
«Мені доводилося підписувати свідчення, тому що щоразу, коли я приїжджала до слідчого, він давав мені можливість зателефонувати дітям і мамі. Якщо я щось не підписувала, він позбавляв мене цього дзвінка», — розповідала жінка.
Крім того, за її словами, слідчий погрожував, що її доньок відправлять до дитячого будинку.
Одного разу Денисова відмовилася підписувати протокол, у якому її роботу прачкою називали військовою службою.
«Я йому сказала: можете мене просто тут своїм автоматом розстріляти, але слово "служба" я не підпишу», — згадувала вона.
Після цього, за словами жінки, співробітники ФСБ надягли їй на голову мішок, закували в наручники та пристебнули до клітки в коридорі. Того дня зателефонувати доньці їй не дозволили.
Суд відкинув один із доказів, але все одно виніс вирок
Російське обвинувачення стверджувало, що Денисова добровільно вступила до «Азову» та брала участь у діяльності підрозділу.
Серед головних доказів були банківські виписки про отримання зарплати та копія довідки військової частини №3057.
Документ нібито підтверджував участь жінки в заходах із забезпечення національної безпеки та оборони України.
Водночас журналісти звернули увагу на суперечності в матеріалах справи. Оригіналу довідки слідство не знайшло. Крім того, документ був підписаний офіцером, який на зазначену дату не командував військовою частиною.
Виникли питання й до обставин вилучення довідки. У документах слідства зазначалося, що її знайшли під час обшуку за місцем реєстрації Денисової. Однак силовики фактично проводили огляд за іншою адресою, без нового судового дозволу.
Суд визнав протокол цього огляду недопустимим доказом, але саму довідку з матеріалів справи не виключив.
17 вересня 2026 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону призначив Денисовій п'ять років колонії-поселення. При цьому суд змінив кваліфікацію обвинувачення на пособництво участі у «терористичному співтоваристві».
У своєму останньому слові жінка просила не розлучати її з дітьми.
«Найбільше у світі я хочу повернутися додому, обійняти своїх дітей, поцілувати їх, жити з ними, як раніше, і працювати», — говорила Денисова.
Попри це, суд відправив її до колонії. Обидві доньки залишилися на утриманні бабусі.
У списку ФСБ не знайшлося прізвища засудженої прачки
Окрема деталь, на яку звернула увагу «Медиазона», стосується самого списку особового складу «Азову».
Під час розгляду справи Денисової захист попросив дослідити документ, який ФСБ представила як список людей, пов'язаних із підрозділом.
Прізвища засудженої жінки там не виявилося.
Натомість під номером 1069 значилася Валентина Березкіна — колишня вихователька дитячого садка, яка розповіла Денисовій про вакансію прачки.
Березкіна виступала свідком у справі та запевняла суд, що не має жодного стосунку до «Азову».
За даними «Медиазони», невідомо, скільки загалом людей внесено до списків ФСБ і на підставі яких критеріїв їх формували.
Однак уже відомі випадки свідчать, що російські силовики використовують ці матеріали під час кримінальних процесів не лише проти військовослужбовців, а й проти людей, які виконували допоміжну цивільну роботу.
Росія судить навіть тих, хто звільнився з українських підрозділів до 2022 року
Журналісти «Медиазони» встановили, що кримінальні справи проти колишніх цивільних працівників «Азову» та «Айдару» не є винятком.
Російські суди засуджують кухарів, водіїв, медиків, охоронців, токарів, кочегарів та інших працівників, які забезпечували повсякденну роботу українських військових частин.
У базах правозахисного центру «Меморіал» та проєкту «Если б не было войны» журналісти знайшли 12 справ проти цивільних працівників «Айдару», які звільнилися з підрозділу ще до початку повномасштабної війни.
Частина цих людей продовжувала жити на територіях, які згодом окупувала Росія.
Серед засуджених — колишня діловодка Любов Селіна, яка отримала п'ять років колонії загального режиму, та Володимир Корсунов, засуджений до п'яти років колонії-поселення за роботу керівником сторожової групи.
Водія Ібрагіма Куджанова засудили до п'яти з половиною років ув'язнення. У липні 2026 року він помер у колонії.
Кочегар-паропровідник Сергій Іващенко отримав шість років колонії загального режиму.
Ще суворіші вироки винесли людям, яких судили в групових справах. Різноробочого Олега Жаркова засудили до 13 років ув'язнення за господарські та ремонтні роботи, а колишніх водіїв Дмитра Федченка та Віталія Крохальова — до 15 і 16 років колонії суворого режиму.
За версією російського обвинувачення, навіть перевезення продуктів, ремонт техніки, прання одягу чи інша допоміжна робота могли вважатися сприянням діяльності «терористичного співтовариства».
При цьому російський Верховний суд оголосив «Азов» «терористичною організацією» лише 2 серпня 2022 року. Проте російські правоохоронці застосовують кримінальне переслідування і до людей, які працювали в українських підрозділах задовго до цього рішення.
«Медиазона» наголошує, що встановити повну кількість таких справ неможливо. Частина судових процесів проходить без широкого розголосу, інформація про обвинувачених прихована, а тексти вироків не публікуються.
Таким чином, під загрозою кримінального переслідування можуть опинитися й колишні цивільні працівники українських військових частин, які після окупації Маріуполя та інших населених пунктів залишилися вдома й не приховували свого минулого місця роботи.
Матеріал підготовлено за розслідуванням «Медиазони» від 18 листопада 2026 року. Свідчення про тиск і порушення під час слідства наведені зі слів обвинувачених, які виступали в російському суді.
ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629
НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629
ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой
ДИВІТЬСЯ нас на YouTube