Маріуполь — Берлін. До 37 річниці падіння стіни (ФОТО)

37 років тому, 9 листопада 1989 року у Берліні почали рушити Стіну, яка розділяла Західний і Східний Берлін, його радянську і НЕ радянську частини.

У березні 2017 року журналісти сайту 0629 поїхали у навчальну поїздку до Берліну. Занурившись у події до падіння Стіни, у те життя, яким жили пересічні люди у двох частинах одного міста, ми побачили паралелі із окупованим росіянами Донецьком і неокупованою Донеччиною. І вони виявилися такими схожими, ці паралелі, що ми написали про це окремий текст.

Ось він.

Нашу навчальну поїздку до Берліна організував німецький Фонд Фрідріха Науманна «За свободу». Нас було десятеро редакторів із різних регіонів України. Ми мали вивчати основні принципи роботи незалежних медіа в Німеччині.

Я поїхала туди без особливої підготовки, тож деякі факти з новітньої історії Німеччини, які, напевно, багатьом добре відомі, мене здивували й спонукали провести певні паралелі.

Не хочу нікого підштовхувати до жодних висновків. Просто розповім про те, що мені здалося цікавим і повчальним.

1. Берлінський мур виріс лише 1961 року, через кілька років після поділу міста. Спочатку мешканці Західного і Східного Берліна могли відносно вільно перетинати умовний кордон. Багато громадян НДР працювали на території сусідньої держави. Це було тим простіше, що ФРН ніколи, жодного дня, жодної секунди, не визнавала НДР і вважала її громадян своїми. Молодь комуністичної республіки бігала до нічних клубів країни капіталізму. Багато хто «непомітно емігрував». Тобто просто переходив на територію Західного Берліна й отримував паспорт громадянина ФРН. Такі паспорти видавали всім, хто про них просив. Зрештою урядові НДР набридло, що його громадяни тікають із країни, і він вирішив замкнути їх на замок.

За одну ніч виставили загороджувальні загони й звели тимчасовий мур. Багато людей не змогли повернутися додому. І це був шок. Трагедія. Зламані долі.

Мур розділив «вільну землю» і «зону окупації» — так німці по обидва боки загородження називали ці території. Це була складна інженерна споруда, що складалася з головного муру, зони смерті з колючим дротом і спостережними вежами для автоматників та другого, допоміжного муру.

Фото. Панорама Берлінського муру. Ліворуч від муру — Західний Берлін, де вирує життя. Праворуч — зона смерті.

Влада Західного Берліна облаштовувала спеціальні оглядові майданчики, щоб люди могли бодай здалеку побачити своїх рідних.

Поступово комуністи (або окупаційний режим — називайте як хочете) зносили всі будівлі, що прилягали до зони смерті з боку НДР. Ніщо не мало заважати вартовим помітити, чи не наблизився, бува, хтось із німців до муру, щоб проникнути туди, куди не слід. Так уздовж муру з боку НДР утворилася широка мертва зона, де не було нічого — ані будинків, ані садів, ані людей.

За час існування муру 230 людей розстріляли під час спроби потрапити з НДР на територію свободи.

Фото. Пам’ятний знак жертвам муру біля Райхстагу.

2. Західний Берлін опинився островом на карті Східної Німеччини. Він був повністю відрізаний від ФРН і з усіх боків оточений окупованою територією, тож постачання міста обходилося бюджету країни дуже дорого. Будівельні матеріали й товари першої потреби завозили до Західного Берліна транзитною дорогою, яку надала НДР. Дорогу охороняли, зупинятися на ній було заборонено. Словом, труднощів вистачало. І за всіх цих зусиль такий шлях не розв’язував усіх проблем із постачанням. Здогадайтеся, що виручало?

Фото. Екскурсоводка фрау Анна показує «острів» — Західний Берлін.

Звісно, виручала торгівля з невизнаною НДР. Комуністичний режим постачав до Західного Берліна чимало товарів першої потреби. Наприклад, продукти, що швидко псуються. Це дуже підтримувало економіку комуністичного режиму. Мабуть, хтось мав із цього зиск і в Західному Берліні.

3. Окупаційна влада НДР мала пояснити своїм громадянам, чому збудувала мур, заборонила будь-які контакти з ФРН і максимально обмежила спілкування між родичами по обидва боки муру. Отримати дозвіл на поїздку до рідних було дуже складно. Час перебування на «вільній землі» суворо обмежували. Та й до себе НДР нікого «звідти» пускати не хотіла. Для всього цього жахіття комуністи вигадали чудове пояснення. Мовляв, ми захищаємо людей від клятих фашистів. «Усі недобиті фашисти, які втекли від Нюрнберга, сховалися в Західному Берліні й сидять там, готують реванш. А ми вас від них захищаємо». Так казали мешканцям НДР. Мабуть, хтось і вірив.

Фото. Символічний збіг. Фундамент будівлі гестапо, головного карального органу націонал-соціалістів, проходить точно по тій лінії, де через 16 років після поразки Гітлера комуністи звели свій мур.

4. Чи знаєте ви, що в НДР зі свідомості людей витравлювали саму думку про те, що вони — німці? Слова «німець» і «німецький» вилучали зі шкільних підручників, прибрали їх і з тексту гімну. Людям втовкмачували, що німці — там, у ФРН, а ви інші, ви громадяни республіки. Без національності.

Після возз’єднання Німеччини урядові країни та громадським організаціям довелося працювати над тим, щоб повернути мешканцям Східної Німеччини відчуття власної ідентичності. Частково ця робота триває й досі.

5. Про возз’єднання

Німці кажуть, що возз’єднання Німеччини найбільше хотіли саме у Східному Берліні, у НДР.

«Раніше нам увесь час намагалися показати світле, прекрасне майбутнє. Одразу після війни будували гарні будинки, щоб переконати нас, що саме за соціалізму можливий рай на землі. Але вже у 80-х роках усім стало цілком зрозуміло, що раю не буде і що в наших дітей тут немає майбутнього. На відміну від Північної Кореї, ми не жили в інформаційному вакуумі. Ми знали, як живуть за муром. І розуміли, що майбутнє — там», — пояснювала фрау Анна, наша екскурсоводка в Берліні.

Фото. Величезний прапор України висить на одній із будівель там, де за часів муру працював єдиний пункт пропуску між Західним і Східним Берліном. Тепер тут музей.

Німці вважають, що в їхній країні у протистоянні ідеологій перемогла економіка.

І ця історія могла б бути дуже повчальною для України й Донбасу. Якби не одне «але». Німці не стріляли одне в одного.

Анна Романенко