«Нас били за прапор і вбивали під крики: «Росія!». Як Донецьк мітингував за Україну і програв останню відкриту битву 28 квітня 2014 року, - ФОТО

Навесні 2014 року Донецьк майже два місяці виходив на проукраїнські мітинги. Попри тиск, пропаганду та загрозу насильства, тисячі людей намагалися довести: місто — це Україна. Останнім таким виступом став марш 28 квітня, який завершився жорстоким розгоном.

28 квітня у центрі Донецька зібралися кілька тисяч людей на мітинг «За єдину Україну». Колона рушила містом із прапорами, піснями та гаслами — це була ще одна спроба публічно заявити про українську позицію міста.

Донеччанин Віталій Овчаренко, який сьогодні служить у війську, згадує той день як момент, коли стало зрозуміло — відкритий спротив у місті закінчується.

«Це був наш останній мирний крик свободи. Ми хотіли показати всьому світові й Україні, що Донецьк — це Україна. Але його жорстоко й криваво розбили», — говорить він.

Фото Віталія Овчаренка/ Facebook

За його словами, напад був організованим і спрямованим проти всіх учасників маршу. Людей били за сам факт присутності, за прапори і символіку.

«Українська символіка в той день стала мішенню. Українці стали мішенню. Нас вбивали під крики “Росія”», — згадує Овчаренко.

Фото Сергія Ваганова/ Facebook

Він також підкреслює, що правоохоронці не втручалися в події, попри масштаб насильства.

«Донецька міліція мовчки дивилася, як убивають українців — донеччан — на вулицях рідного міста», — каже він.

Під час нападу частина учасників намагалася стримати агресорів і дати іншим можливість відійти. Найбільш організовано діяли ультрас донецьких футбольних клубів.

Фото Zaboy/ Facebook

Овчаренко наголошує, що саме вони фактично стали єдиною силою, яка намагалася захистити людей у той момент:

«Ми, ультрас “Шахтаря”, намагалися чинити хоч якийсь опір, дати бій… Але сили були нерівні».

Він окремо говорить про роль цих людей у тих подіях і після них:

«Ультрас донецьких “Шахтаря” та “Металурга” — це справжні воїни світла весни 2014 року. Ті, кого донецьке суспільство не розуміло і цькувало як радикалів, показали себе як єдині організовані захисники донеччан».

За його словами, для багатьох із них той день став лише початком тривалого спротиву:

«Більшість із цих хлопців ще чинили нічні акції спротиву, а згодом приєдналися до підрозділів ЗСУ та Нацгвардії. Довга дорога додому триває досі».

Фото Сергія Ваганова

Сам мітинг 28 квітня Овчаренко називає останньою відкритою спробою відстояти український Донецьк.

«28 квітня 2014 року ми програли останню битву за Донецьк», — говорить він, додаючи, що після цього спротив не зник, але перейшов у менш помітні форми і тривав ще кілька місяців.