Цифровий абсурд. Маріупольчанка про дивні вимоги банківських додатків та про верифікацію, яка виснажує літніх людей

Цифрові банківські сервіси поступово стають обов’язковою частиною повсякденного життя. Водночас для людей старшого віку ці процедури нерідко перетворюються на справжнє випробування. 

Маріупольчанка Наталія Карабань у своєму дописі у Facebook поділилася особистим досвідом проходження банківської верифікації та актуалізації даних разом із мамою. 

Авторка надала 0629 дозвіл на публікацію.

Накипіло. Багато хто знає, що я багато років у Маріуполі працювала в банку — починала з операціоніста (універсала) і з часом дійшла до керівної посади. Маріуполь навіть ставав найкращим в Україні за показниками роздрібного бізнесу.

Ми впроваджували перші кредитні картки в Маріуполі, іпотеку, автокредити, термінали самообслуговування, навчали клієнтів розраховуватися картками у магазинах.

Це я до того, що маю великий досвід роботи з програмними комплексами, впевнено користуюся комп’ютером і смартфоном. Уміння швидко знаходити інформацію та працювати з додатками вже, можна сказати, в крові.

Так от. Хочу написати про ВЕРИФІКАЦІЮ в банках і підтвердження особи у смартфонах для людей віком 70+ з особистого досвіду.

Моя мама 1941 року народження. І цей трюк із «покліпайте очима» та «усміхніться» ми проходимо щоразу приблизно пів години.

Це ж треба так примудритися сісти поруч із мамою, щоб:

— утримати камеру смартфона перед її обличчям у зазначеній рамці й при цьому самому не потрапити в кадр;
— встигнути прочитати вимоги на екрані, швидко пояснити їх мамі, а їй — одразу виконати «покліпати» чи «усміхнутися».

Як ви це робите у 70+ чи 80+?

Другий момент — актуалізація анкетних даних. Моя мама при повній пам’яті й достатньо активна у свої 84 роки.

Але підписатися пальцем у телефоні — це окреме випробування. На папері ручкою все виходить швидко й красиво, а от на екрані — разів 50: написали, стерли, знову написали.

Вона втомлювалася тримати руку на вазі. Робили паузи, відпочивали й починали знову.

То підпис виходив за межі рамки, то літери були зовсім не схожі на звичний підпис. Виглядало так, ніби писала рука паралізованої людини.

Актуалізацію ми тому пройшли далеко не з першого разу.

І ще. Маріупольці та всі, хто з окупованих територій.

Як вам ця історія з обов’язковим зазначенням МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ?

Наприклад: українська реєстрація — у Маріуполі, а проживання й німецька прописка вже четвертий рік у Німеччині.

Але в банківському додатку ти маєш вказати, що й сьогодні живеш у Маріуполі. Інакше актуалізацію не пройдеш.

Хіба це не свідоме внесення неправдивих даних?

Зверталися до служби підтримки. Відповідь: вказуйте реєстрацію та проживання у Маріуполі.

І як потім доводити, що ти не перебуваєш в окупації?

У всіх така проблема чи тільки мене це обурює?

І взагалі, залишили б уже в спокої покоління людей 80+.

Чому вони мають когось просити про допомогу, щоб отримати свої законні гроші?

Мені не складно допомогти. Але для них це важко — і фізично, і психологічно.

Бо це ще й про відчуття гідності та залежності від інших.

Виходить, що для українського банку ми з вами сьогодні живемо не в Європі, а продовжуємо жити в Маріуполі.

І потім доводь, що ти не сам ввів ці дані у додатку.

До речі, просити сторонніх людей про допомогу в актуалізації даних — теж ризик.

Але мені доводиться допомагати людям 70+ тут, у Німеччині.

Бо гарячі лінії в таких ситуаціях практично безсилі.

Більше блогів ЧИТАЙТЕ У СПЕЦТЕМІ