Як багатодітний маріуполець захищав Авдіівку

Юрій Фільченко народився й виріс у Маріуполі — місті важкої промисловості, заводів і робітничих династій, але жив та мислив в інших категоріях. Категоріях української нації. У 2015 році він разом із родиною переїхав до Вінниці, де почав новий етап життя. Сьогодні Юрій — багатодітний батько, ветеран російсько-української війни та людина, яка переконана: любов до Батьківщини починається з відповідальності за власну країну.

«Коли в тебе є діти, патріотизм перестає бути абстрактним. Це вже не гасла — це конкретні люди, за яких ти відповідаєш», — говорить він.

Про шлях від фанатського руху й вуличного активізму до служби в ЗСУ, а також про роль родини у своєму житті Юрій Фільченко розповів 0629.com.ua

Витоки переконань і перші кроки

Юрій народився у 1986 році в родині працівників маріупольського заводу імені Ілліча. Його життєвий шлях на початку був цілком типовим для того часу й регіону. Після школи він вступив до університету, де здобував фах металурга — престижну й потрібну спеціальність у промисловому Маріуполі.

«Я тоді навіть не сумнівався, що піду цим шляхом. Усі навколо працювали на заводах — це вважалося стабільністю», — згадує Юрій.

Після отримання диплому він дійсно влаштувався працювати на завод, однак дуже швидко зрозумів, що така робота не приносить йому ні задоволення, ні внутрішнього розвитку.

«Я чесно спробував. Але відчуття було таке, що це не моє життя і не мій шлях», — каже він.

У 2008–2009 роках Юрій пройшов строкову службу в десантних військах. Армія дала йому дисципліну та розуміння військової справи, але він не розглядав її як довгострокову кар’єру.

«Служба була цікавою, я багато чого навчився. Але тоді це не була історія про нормальні гроші чи стабільне майбутнє», — пояснює чоловік. Також служити в "армії Януковича" йому не хотілось. Він пройшов цей шлях та став крокувати далі.

Після армії Юрій знайшов роботу на невеликому приватному підприємстві з гарною зарплатою та гнучким графіком, що дозволяло займатися самоосвітою та особистим розвитком.

Футбольні фанати і політичне усвідомлення

Паралельно з цивільним життям Юрій дедалі більше занурювався в націоналістичний рух. Поштовхом стало знайомство з футбольним фанатським середовищем ще на другому курсі університету.

«Хлопці запропонували поїхати на виїзд підтримати маріупольський клуб. Для мене це було про подорожі, драйв і відчуття спільноти», — розповідає Юрій.

Фанатський рух став для нього не лише спортивним захопленням, а й середовищем, де формувалися чіткі політичні та національні погляди. Так, маріупольські ультраси були дуже патріотичні. На трибунах навіть до 2014 року майоріли червоно-чорні та жовто-блакитні прапори та лунала «Червона рута». Але з часом цього стало замало — з’явилося бажання діяти активніше.

Переломним моментом для Юрія стала подія 2009 року біля сходу в краєзнавчий музеї Маріуполя. Там проходила виставка, присвячена діяльності Української повстанської армії, проти якої пікетували представники КПУ.

«Ми прийшли подивитися виставку, а там — комуністи з прапорами. Почалася штовханина, потім бійка. В результаті порваний одяг та розбиті пики. Поліція просто спостерігала. Тоді я вперше серйозно задумався, що без організованої сили свої права не відстояти», — згадує Юрій.

Після цього він приєднався до маріупольського осередку ВО «Свобода», де знайшов однодумців і відчув, що може впливати на процеси системно.

Вуличний активізм і «Сокіл»

На початку 2010-х Юрій долучився до руху «Автономний опір», який на той момент мав чітко виражений консервативний і націоналістичний характер.

«Ми займалися простими, але помітними речами: гасла, стікери, марші, акції прямої дії. Хотілося, щоб Маріуполь виглядав живим і не байдужим», — розповідає він.

Бути проукраїнським активістом у Маріуполі було далеко не одним і тим же що у  Львові. Це тоді було дійсно небезпечно. Підтримки серед населення майже не існувало, а тиск з боку влади та силових структур був постійним.

«Відчуття було таке, що ти не просто в меншості — ти під прицілом», — каже Юрій.

Саме тому він ініціював створення в місті спортивно-молодіжного крила ВО «Свобода» — організації «Сокіл».

«Це була не скаутська історія. Ми робили акцент на фізичній підготовці й базових військових навичках. Я мав армійський досвід і передавав його хлопцям. Наприклад, ми відпрацьовували ножовий бій», — пояснює він.

Майдан і загроза родині

Початок Майдану у 2013 році різко загострив ситуацію. Проросійські сили в Маріуполі активізувалися, і перебувати там стало небезпечно.

«Я розумів, що якщо щось піде не так, постраждати можуть не лише я, а й моя родина», — говорить Юрій.

Він їздив на акції до Києва, а в Маріуполі разом з іншими активістами проводив нічні рейди — листівки, написи, символи спротиву.

Після захоплення міськвиконкому сепаратисти оприлюднили його фото з особистими даними на «дошці ганьби».

«Коли побачив це, стало реально моторошно. На той момент у мене вже була дружина і двоє дітей», — згадує він.

Чому не пішов воювати у 2014 році

Попри активну позицію, у 2014 році Юрій не пішов до війська.

«Було багато розчарування та недовіра та СБУ. Нам пропонували працювати неофіційно, без статусу і гарантій. Я не міг ризикувати життям, не маючи впевненості, що держава подбає про мою сім’ю», — пояснює він.

Тоді Юрій вирішив зосередитися на родині. У 2015 році, коли ситуація стала більш-менше спокійною, сім’я остаточно переїхала до Вінниці.

«Ми планували це ще до Майдану. Хотілося нормальної екології, іншого клімату і просто спокійнішого життя. А ще жінка сказала, що третю дитину в Маріуполі народжувати точно не буде», — посміхається він.

Повномасштабна війна і фронт

До 2022 року життя родини було стабільним. Але повномасштабне вторгнення РФ стало точкою неповернення.

«Я був задоволений тим, як змінювалась країна. І розумів, що саме за це тепер доведеться боротися зі зброєю», — говорить Юрій.

На четвертий день війни він отримав дзвінок і без вагань пішов до війська. Служив він був артилерійським розвідником у 110-й бригаді ЗСУ, згодом перейшов у підрозділи БПЛА.

«Спочатку коригував артилерію, потім працював з дронами. Це інша війна, але відповідальність ще більша», — каже він. Чоловік мало каже про свою пряму участь у боях. Говорить, що декілька раз від смерті від авіабомб врятувала просто вдача, але на його рахунку біля 100 ліквідованих противників.

Після втрати Авдіївки у лютому 2024 року Юрій демобілізувався як багатодітний батько.

«Якби сказали залишатися — залишився б. Але я зрозумів, що й у тилу можу бути максимально корисним», — додає ветеран.

Після фронту: родина, бізнес і молодь

Сьогодні Юрій працює з дронами, тестує технології та викладає «Захист України» студентам.

«Я пояснюю молоді, що війна — це не романтика. Це відповідальність і підготовка», — говорить він. Юрій впевнений, що йти у 18 років воювати та гинути – це інфантилізм. Він говорить, що треба створити родину, народити дітей, посадити дерева, продовжити свій рід в прямому та метафізичному сенсі. 

«Коли гине юнак – це трагедія. Коли гине багатодітний батько – то менше горе. Він вже дав цьому світу все і тепер захищає своє», – говорить він.

Родина для нього — головна цінність, чоловік пишається своєї дружиною, яка завжди підтримує його та з якою у неї однакові погляди на ситуацію в країні. Дітей він рахує основним мотиватором брати в руку зброю та воювати за рідний край та все, що йому близько.

«Коли в тебе є діти, ти воюєш не за абстракції. Ти воюєш за їхнє право жити тут», — підсумовує Юрій.

Також зараз чоловік зайнявся своїм бізнесом. Він виграв грант від «Українського ветеранського фонду» за допомогою консультантів та підтримку організації «Побратим». Його захопила ідея взяти свої військові навички та перенесли їх у цивільне життя. Тож вибір був простий – дрони. Він започаткував компанію Ветеранські агродрони та вирішив надавати необхідні послуги фермерам.

«У сучасному господарстві дрони дедалі частіше інтегруються як ключовий елемент технологічного процесу. Від них залежить 30% урожаю», – говорить Юрій.

Чоловік каже, що мати власний бізнес – це здоровий шлях інтеграції для ветерана у суспільства взагалі, а для нього – шлях до повною фінансової незалежності та продовження робити максимально корисну справу для України.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube