«Книги — це відновлення»: як у Маріуполі вони рятували життя, а в Дніпрі — спільноту

У січні 2026 року виповнюється 122 роки з часу відкриття в Маріуполі першої міської громадської бібліотеки (нині — Центральна міська публічна бібліотека ім. В. Г. Короленка).

Найстаріша книгозбірня міста, заснована у 1904 році, навіть у найбуремніші часи німецької окупації (1941–1943 рр.) не припиняла своєї діяльності. Російська окупація міста внесла свої корективи, але не зупинила роботу бібліотеки. Вона продовжує працювати і сьогодні — але вже у Дніпрі.

Про те, як маріупольці переховувалися у бібліотеці під час блокади міста та що символізують книги під час війни, 0629 розповіла директорка маріупольської Центральної міської публічної бібліотеки імені Короленка Вікторія Лісогор.

Бібліотека — як центр розвитку

Все життя Вікторії Лісогор пов’язане з книгами. У 1991 році вона прийшла працювати до бібліотеки на посаду секретаря-машиністки та з часом пройшла всі етапи кар’єри. У 2019 році на конкурсній основі отримала посаду директорки. Тому вона дуже обізнана у цій темі.

«Центральна міська публічна бібліотека ім. В. Г. Короленка в Маріуполі була сучасною багатофункціональною бібліотекою, де завжди створювався простір для спілкування, навчання та розвитку громади. Це була не лише робота з книгами, а й організація культурних заходів, зустрічей, дискусій. Бібліотека була місцем, де люди знаходили натхнення, підтримку та відчуття єдності», — каже жінка.

Якісний бібліотечний фонд налічував близько 110 тисяч одиниць літератури.

Сучасний комп’ютерний парк, автоматизовані робочі місця, електронний каталог, електронна доставка документів, віртуальна довідка, впровадження електронної системи «Є-книга» тощо.

Цікава й історія переміщення бібліотеки як будівлі. Книжковий фонд було переміщено до старовинного будинку колишнього банку за Драматичним театром, а в корпусі на проспекті Миру, де функціонував центр стартапів 1991, залишилася електронна бібліотека з читальним залом.

Бібліотека — як захисниця

З початком активних бойових дій усе змінилося. Маріуполь опинився в епіцентрі трагедії. З 24 лютого 2022 року ібліотека стала прихистком для співробітників та багатьох маріупольців.

«Працівники бібліотеки телефонували з Талаківки та Сартани — вони вже сиділи в підвалах і не могли дістатися до роботи. У робочому чаті я написала: залишайтеся вдома. Але сама вирушила до бібліотеки, бо відчувала — саме там треба бути», — розповідає Вікторія Лісогор.

Будівля центральної бібліотеки Маріуполя пережила Другу світову війну. Її міцні підвали з броньованими дверима та товстими стінами стали порятунком. Співробітники приходили разом із дітьми, сторож залишався на нічній зміні, а згодом приєдналися й поліцейські зі своїми родинами.

У книгосховищах, де знімали стелажі й складали книжки, облаштували місця для життя.

Вікторія каже, що до середини березня 2022 року там переховувалося близько п’ятдесяти людей. Місто занурювалося у хаос. Зв’язок зник повністю, а їжі вистачало лише для того, щоб не померти з голоду. Морози та ворожі обстріли — усе це переживали маріупольці в оточенні.

«Маріуполь поступово перетворювався на мертве місто. Черги до магазинів і банкоматів, порожні полиці, відсутність води — усе це стало новою реальністю. 14 березня з’явилася звістка: можна виїжджати через Мангуш і Портовське. Наступного дня кілька сімей ризикнули й вирушили машинами. З кожним днем людей у бібліотеці ставало менше», — так пригадує той час Вікторія Лісогор.

У підвалі вона провела десять днів і вийшла на вулицю 16 березня 2022 року. Місто лежало в руїнах. Вона з жахом вдивлялася у вулиці та не впізнавала їх.

Будівля, в якій була розташована бібліотека після обстрілів Маріуполя

«Мене з донькою вивезли волонтери, яких знайшов чоловік. Далі був довгий шлях через Мангуш, Бердянськ, Василівку. І лише 26 березня я дісталася Запоріжжя», — коротко про свій шлях евакуації говорить жінка.

Рішення залишити місто було надзвичайно важким. Це означало втрату дому, звичного життя, роботи, але водночас — шанс зберегти себе і продовжити працювати для людей. Виїзд став болючим досвідом, проте саме він відкрив шлях до нового етапу — відновлення бібліотеки вже в Дніпрі.

Бібліотека — як символ відродження

У Дніпрі народилася ідея створити простір для маріупольців в евакуації — бібліотеку як символ пам’яті та новий культурний центр. Вікторія підкреслює, що це не лише відновлення установи, а й відновлення спільноти, її голосу та культурної ідентичності. Тому вона взялася до справи з усією завзятістю та наснагою у новому місті.

З серпня 2022 року було розпочато збір книжкового фонду (зібрано близько 2000 примірників), який триває й нині. Дарувальниками стали видавництва, благодійники та інші бібліотеки України.

У лютому 2025 року організовано бібліотечний пункт для маріупольської громади на базі гуртожитку «ЯМаріуполь. Затишок» у Дніпрі. Тут же успішно працює розмовно-дискусійний клуб «Говорімо українською про українське». Мета клубу — вдосконалення української мови та пізнання культурного надбання країни.

Тепер і у Дніпрі, так само як і в Маріуполі, на базі бібліотеки проводяться літературні, пізнавальні та культурні заходи.

«У партнерстві з командою “Місто Марії” організовано виставку “Написані війною: свідчення, записані у книгах”. Це більше ніж експозиція — це можливість побачити правду про війну очима тих, хто її пережив. У книжках — реальні свідчення, репортажі, щоденники та художні твори, що карбують пам’ять про Маріуполь, його спротив і трагедію. Виставка вже експонувалася у містах: Дніпро, Львів, Житомир, Вінниця», — говорить Вікторія Лісогор.

Також вона зазначає, що особливий успіх має авторський проєкт бібліотеки «Літературними стежками міста Марії». Він спрямований на популяризацію літературного надбання Маріуполя через творчість місцевих літераторів та аматорів художнього слова. Учасники — маріупольці, які вибралися з окупації на підконтрольну територію України та за допомогою творчості проходять реабілітацію від наслідків війни. Вже є домовленості зі спонсорами про видання збірки на початку 2026 року.

Бібліотека — як віра у майбутнє

Сьогодні бібліотека у Дніпрі вже працює як майданчик для зустрічей, освітніх програм та творчих ініціатив. Ми реалізуємо проєкти, що підтримують українську мову, культурну спадщину та сучасну літературу. У планах — розширення освітніх програм для дітей та молоді, створення інтерактивних виставок, розвиток цифрових сервісів, щоб книги та знання були доступні кожному, незалежно від обставин.

«Книги — це не лише сторінки з текстом. Це пласт культури, який формує нашу ідентичність, зберігає пам’ять і дає сили рухатися вперед. У часи війни вони стають опорою, у мирний час — джерелом розвитку. Відновлення бібліотеки — це не лише про книги, це про відновлення нашої спільноти, нашої культури та нашої віри в майбутнє», — переконана Вікторія Лісогор.