Мелекінська катівня: у підвалі на узбережжі тримають російських солдатів, що відмовилися від війни

В окупованому Мелекиному під Маріуполем виявили підземне приміщення, де російська армія утримує своїх військових, які відмовилися воювати проти України. Йдеться про закинуту будівлю на околиці курортного селища — всього за 300 метрів від діючого санаторію. 

Про це пише російське видання ASTRA

Джерела видання  описують це місце як «підвал темряви й смороду», де людей тримають місяцями без доступу до медичної допомоги та без зв’язку.

«По вісім місяців сидять у ямі». Свідчення військових

Боєць із Бурятії, Егор Харін (ім’я змінене), каже, що в Мелекине його завезли у червні 2025 року — під приводом «пересилочного пункту». Насправді це був підвал у закинутому будівництві.

«Темнота, мрак, воздуха нет, сыро. Картонки, паллеты, бутылки. Люди сидят по восемь месяцев, а то и по году. Есть такие, что числятся пропавшими без вести — родственникам говорят, что он “на боевой задаче”, а он в яме», — згадує Харін.

Другий військовий, Юрій «Якут», описує умови так: «Нас было 98 человек одновременно. Спали по очереди. Один парень, “Кузя”, просто не выдержал — его увезли на скорой».

За словами ще одного російського військового Станіслава Козловського (ім’я змінене), багатьом не надають жодної медичної допомоги: «Там есть ребята психически нездоровые, с шизофренией. Их лечить надо, а они тут. Некоторые полгода сидят, один — второй год».

Всі вони служили у 37-й бригаді — підрозділі, відомому високими втратами ще до повномасштабної війни. За словами Козловського, Мелекіне стало для них місцем «ломки»: «Нас должны были отправить в часть, но оставили здесь. Так проще сломать и отправить в штурм».

Підвал у Мелекіному влітку 2025 року

«Держат как скот». Як окупанти змушують йти у штурм

У підвалі військовим пропонували лише два варіанти: погодитися на відправку в «штормові» підрозділи або сидіти безстроково. За словами Харіна, «каждый раз приезжали и говорили: пиши рапорт — мол, хочу кровью искупить. Но это билет в один конец».

Колишні утримувані стверджують, що за час їхнього перебування десятки людей погодилися на штурм — і, за їхніми словами, жоден з них не вижив.

Дехто потрапляв до так званої «рабочки» — їх змушували ремонтувати ту саму недобудову, погрожуючи побиттям.

«Работают как кони. Только поспать — и опять. Телефон есть, но ты фактически раб», — каже «Якут».

Козловський додає: «Мне прямо говорили: ты нам на один раз нужен — в штурм».

Підвал у курорті. Як туристи відпочивають поруч із тюрмою

Парадокс Мелекіного в тому, що поряд із підвалом продовжують працювати бази відпочинку. Місцеві жителі кажуть, що сезон 2025 року був слабким, але туристи все ж приїжджали.

Місцева мешканка Галина розповідає: «Людей меньше, но цены — как в Сочи. Развлечений нет, пансионаты заброшены. Село заросло травой, ямы кругом. Курортом это уже сложно назвать».

Вона додає, що на вулицях багато російських військових: «Ходят без оружия, но всё равно страшно. Для молодёжи — вообще тоска. Нечего делать».

Інша жителька, Катерина, розповідає про деградацію селища після окупації: «У нас раньше был “муравейник” — все базы были заполнены. А сейчас одни военные. Отдыхающие если и приезжают, то такие, что вечером страшно выйти».

Вона згадує й про резонансне вбивство місцевого письменника Євгена Баля:

«Избили за фото с ВСУ. У них есть оружие и власть — так они считают».

Євген Баль

Читайте також: Правда про загибель Євгена Баля. За що катували письменника, - ФОТО

Обидві жінки підтверджують, що частину пансионатів фактично зайняли російські військові. У Мелекине навіть звичайна прогулянка влітку може пройти буквально за кілька сотень метрів від будівлі, де в підвалі тримають відмовників.

«После публикации мне проломили ребра». Реакція окупантів

Після того як ASTRA опублікувала 11 серпня перший матеріал про підвал, Харіна побили

«Избивали часа полтора. Требовали написать в ASTRA и удалить публикацию», згадує він.

Згодом у селище прибула перевірка. Частину утримуваних, включно з Харіним, вивезли спершу до Златоустовки, а потім — до Росії. 

«Там люди по восемь месяцев сидят и ничего. А тут — шум, проверка. Но систему это не остановило», — каже Харін.

ASTRA встановила, що підвал у Мелекіно функціонував щонайменше до 29 жовтня 2025 року. Що там відбувається зараз – невідомо.

ASTRA верифікувала місце закидання з в'язницею для військових у Мелекіно

Занепад Мелекіного

Як зазначає російське видання, Мелекіне, яке ще десять–п'ятнадцять років тому жило ритмом літнього курорту, сьогодні виглядає виснаженим і поламаним. Селище, що колись шуміло від відпочивальників, тепер дедалі більше занурюється у запустіння. Колишні бази відпочинку стоять із вибитими вікнами, деякі з них повернулися в стан, у якому були ще до перебудови — трохи бетону, ржава арматура і тиша. Дороги заросли травою й піском. Місцеві розповідають, що тепер тут навіть таксі викликати складно — доводиться ловити попутки або йти пішки крізь пусті вулиці.

Галина, мешканка Мелекіного, каже, що найбільше її вражає відчуття застиглості. За її словами, селище ніби наочно демонструє, як виглядає місце, з якого поступово витікає саме життя. Раніше тут був дім культури, спортивні секції, дитячі гуртки — місця, де ввечері горіло світло, сміялися діти, проводили дискотеки для молоді. Тепер у цих будівлях протяги свистять крізь щілини, і жоден із них давно не працює.

«Для молоді тепер просто немає місця, — каже вона. — Раніше після роботи або навчання хлопці збиралися на набережній, знайомилися з туристами, дивилися фільми у маленькому кінотеатрі при санаторії. Тепер там живуть військові. Підходити туди навіть страшно — не знаєш, у якому вони стані і що в них на думці».

Катерина, інша мешканка селища, говорить набагато різкіше. Вона втратила родичів під час руйнування Маріуполя і дивиться на теперішній стан Мелекиного крізь біль і лють.

«Ми чекали на туристів щоліта, — згадує вона. — З травня до вересня село було як мурашник — автобуси приїжджали цілодобово, кімнати здавались усім поспіль, на пляжі яблуку не було де впасти. То був наш заробіток, наше життя, наш рух. А тепер ми чекаємо лише на українських військових. Чекаємо, коли повернеться нормальна влада, бо ці виродки все зруйнували».

Катерина каже, що до повномасштабної війни частина баз почала оживати: «їх викупили під розбудову», планували ремонти та відкриття. Але після 2022 року роботи зупинилися, і будівлі знову перетворилися на моторошні скелети. Собаки бігають по територіях, де колись стояли шезлонги, а замість туристів тепер усе частіше можна побачити військових, які займають будівлі, що лишилися без власників.

Мешканці кажуть, що тепер у селищі життя існує ніби у двох вимірах. Поруч із занедбаним побутом і закинутими пансіонатами ходять російські військові, які поводяться як господарі місцевості, хоча їх тут ніхто не чекав. Селище давно не відчуває себе курортом — радше прикордонною зоною між фронтом і морем, де кожен день наповнений невизначеністю.