Музика – не злочин. За що росіяни вже 3,5 роки тримають у полоні Івана Лужного

Що робить у полоні музикант? Якусь розумну, віддалену від українського контексту людину це питання здивувало б. Але 11 років війни з Росією продемонстрували, що росіяни воюють не тільки з музикантами, а і з домогосподарками, вчителями, лікарями і навіть з дітьми. Тож декілька десятків музикантів, диригентів оркестрів, композиторів вже 3,5 роки страждають у російських катівнях лише через те, що не тільки грали музику, а ще й захищали свою Батьківщину від агресора.

Іван Лужний – серед них. Він народився на Тернопільщині у 1980-му, проте вже після школи поїхав навчатися музиці – спочатку у Хмельницькому, де здобув середню музичну освіту (саксофон, кларнет), а після цього – на схід, до Донецької консерваторії, яку блискуче закінчив і отримав додаткову спеціальність «Диригент оркестру». 

Після закінчення консерваторії він викладав у музичній школі і грав у церковному храмі. Життя здавалося гармонічним, щасливим. А потім почався 2014 рік. В Донецьку стали роздмухувати «руську весну». 

«Іван прожив у Донецьку багато років на той момент, і ніколи не відчував там себе чужаком, - згадує його подруга. – Тож коли по місту стали ходити люди з російськими прапорами і кричати щось на захист російської мови, він поставився до цього навіть більш спокійно, ніж я».

Жінка сама із Маріуполя, російська мова – її рідна. Але це не має значення, коли людина відчуває себе українкою, бо  народилася та виросла в Україні.  Те, що вона побачила в Донецьку, її боляче вразило.

«Я бачила автобуси із зеками, і це було страшно. Я не хотіла більше залишатися в цьому місті», - каже жінка. Вона поїхала з Донецька першою, а Іван виїхав слідом за нею.

Вони побували в різних містах України,  шукали, де б змогли жити. 

Здібний до багатьох сфер діяльності, Іван Лужний  почав займатися бізнесом, отримав юридичну освіту. Брався за різні справи і всюди був успішним. Аж раптом пролунав дзвоник із Маріуполя. Старий товариш Івана, музикант, запросив друга  до оркестру в Маріуполь, в якому грав сам і решта музикантів-переселенців. Іван подумав, що це доля  знов повертає його до музики, і погодився. 

Дуже швидко Лужний  отримав підвищення і став диригентом оркестру. Це були чудові роки яскравих концертів і незабутніх пригод. За його керівництвом оркестр вперше прийняв участь в міжнародному турнірі оркестрів, підкоривши Німеччину.

Його організаторські здібності помітили, і дуже скоро Лужного запросили створити з нуля і очолити оркестр на базі військової частини Нацгвардії України в Маріуполі. Це був виклик, але і нові можливості. Тож Іван погодився. Так з’явився перший  і поки що останній оркестр у славнозвісній в/ч 3057 (тепер 1-й корпус НГУ «Азов»).

Це була нова і надзвичайно відповідальна робота. Оркестр мав поєднувати в роботі потреби буденного розпорядку і розважальні заходи, грати для дуже різних аудиторій, з різними музичними інтересами. Крок за кроком, оркестр підбирав свій професійний склад, створював свій репертуар, ставав не просто оркестром – а єдиним музичним організмом.

Музичні виступи оркестру військової частини 3057 прикрашали всі міські свята у Маріуполі, лунали на вулицях міста.

Оркестр став частиною його життя.

16 лютого 2022 року в Маріуполь приїхав Володимир Зеленський. В місті було тривожно на фоні попереджень західних партнерів про можливий напад з боку РФ. Але президент та головнокомандувач Залужний заспокоювали всіх. Івану Лужному вручили нагороду як найкращому диригенту військового оркестру. Готували його переведення до Києва. Але перевестися він не встиг. Почалося повномасштабне російське вторгнення.

Іван Лужний як диригент оркестру міг би не брати участь у бойових діях, але він не міг вчинити інакше, вважають друзі та рідні чоловіка. Тому 24 лютого він потурбувався про безпеку рідних, а сам пішов захищати свою країну.

«24 лютого я отримала дзвінок, від Вані, де він чітко сказав, що ми маємо терміново виїхати з міста. По його голосу я зрозуміла, що все дуже серйозно. Взяла сина, маму і дружину побратима з кішкою, і ми поїхали… Ми всі завдячуємо Івану тим, що живі», - каже подруга.

З перших днів повномасштабного вторгнення Іван з особовим складом оркестру перебував на території в/ч за наказом вищого керівництва. Територія частини нещадно обстрілювалася, декілька разів ворог влучав у приміщення частини. Тому командування ухвалило рішення передислокуватися на «Азовсталь». Там Іван, не зважаючи на відсутність бойового досвіду, проявив себе дуже мужньо і гідно. Він не ховався в бункері, а допомагав іншим. Піклувався про особовий склад і всіх, хто був поруч.

На "Азовсталі"

 Коли зник зв’язок, Іван Лужний, ризикуючи власним життям, «бігав» до штабу, де був супутниковий інтернет, щоб повідомити родичів своїх музикантів, що їх близькі люди - живі. 

«Скидав мені фото з телефонами, кого треба обдзвонити, бо часу було обмаль. - каже подруга Івана. - Допомагав переносити поранених, працював у госпіталі, розбирав завали, здобував їжу і навіть ходив на патрулювання».

 Під час таких «пересувань» Іван отримав осколкове поранення, але він не став про це казати своїй мамі та подрузі, щоб вони не хвилювалися за нього.  Він і музикантам забороняв жалітися дружинам, навіть наказував переписувати листи. Не скиглив і не жалівся. 

20 травня 2022р. за наказом вищого військового керівництва країни разом із іншими захисниками Маріуполя майор, начальник оркестру, військовий диригент оркестру (НГУ, в/ч 3057 Іван Лужний вийшов у  полон.

Спочатку він, як і всі полонені з Маріуполя, потрапив у колонію в Оленівці, а потім його перевели  у СІЗО строгого режиму на території РФ. 

Умови перебування полонених там жахливі. В СІЗО практикували режим денного стояння. І це виявилося дуже важким випробуванням для Івана.

«Проблема в тому, що у нього останні роки з’явилися сильні болі у ногах. Кожного вечора після роботи він лягав і не міг тривалий час поворухнутися через ті болі. Лікарі не знали, яка причина, але я навіть не уявляю, як в такому стані він витримував стоячий режим, - розповідають рідні. – Полонені, які сиділи з ним в одному СІЗО і звільнилися, розповіли, що одного разу Лужний сказав віртухаям, що не може стояти, так його били протягом всього дня».

Мати Івана дуже непокоїться також через прізвище сина. 

«Йому дуже важко там. Я спілкувалася з хлопцями, які звільнилися. Вони розповідають, що через те, що прізвище Вані дуже схоже на Залужного (Лужний – Залужний), його катують. Це жах!» - каже жінка.

Мати стукає у всі двері, але скрізь чує: «Ми робимо все можливе». 

Вони навіть до релігійних організацій зверталися з проханням допомогти витягти чоловіка з полону, адже ж він віруюча людина, прихожанин, тривалий час грав у церкві. Але ніщо не допомогло. Іван Лужний, музикант, диригент, інтелектуал і просто чуйна людина, четвертий рік перебуває в СІЗО строгого режиму.  Через сильні побиття він кілька разів потрапляв до госпіталю і навіть переніс в полоні операцію. 

Жорстокі умови перебування, поганий стан здоров’я - все це робить кожен день  Івана Лужного у полоні небезпечним для життя.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube