Про що потрібно говорити на третю річницю окупації Маріуполя, - ВІДЕО

16-20 травня стали днями, коли майже всі українські медіа і багато хто з українських політиків та публічних людей згадували Маріуполь. Хтось нагадував про кількість жертв, хтось казав про полонених захисників міста, які попри обіцянки влади досі знаходяться у полоні. Дуже багато було публікацій про маріупольців в окупації. Люди, які не втрачали, засуджували тих, хто втратив все, або намагалися виправдовувати людей так, ніби вони чимось завинили.

Здається, все це геть не правильно, і єдина тема, яку варто згадувати в такий день, - це відновлення справедливості – і щодо полонених, і щодо цивільних, які вижили в страшній м’ясорубці навесні 2022-го, і щодо тих, хто загинув. 

Тож, що ми маємо в історії із Маріуполем.

Починаючи з 2014 року місто перетворювали на форпост і вітрину Донбасу одночасно. Цивільна влада хотіла, щоб всі навколо війну не помічали, військові хотіли, щоб життя міста було підпорядковане обороні країни. Проте на протязі 8 років гібридної війни сторони якось притерлися і звикли одна до одної. Настільки звикли, що мало хто вірив, що цей статус–кво колись зміниться, і що російська армія рушить вперед захоплювати Схід, в тому числі і Маріуполь.

Тож місто виявилось не готовим до настільки масштабної агресії. Помилки військового командування призвели до того, що Маріуполь опинився в повній блокаді ворожих сил. (Можливо, це були не помилки, а усвідомлене рішення, ми не можемо цього знати, але це не так вже і важливо у підсумку).  

З перших годин повномасштабного вторгнення окупаційна армія розпочала масовані обстріли міста. Вже 2 березня в Маріуполі зникли електрика, газ, вода, зв’язок. Їжа та ліки теж поступово зникали. Люди гинули сотнями щодня. Тіла загиблих неможливо було поховати. Їх прикопували на дитячих майданчиках, складували на балконах, виносили на проспекти. Голодні собаки тягали шматки людської плоті у пащах.

В цей час  Єдиний телемарафон розповідав про ситуацію на Сумщині та на підступах до Києва. А що там в Маріуполі? А нічого. Ані гадки з вуст. Нема Маріуполя в інформаційному полі.

У квітні розпочалися перемовини у Стамбулі. Обговорювали можливості мирного врегулювання. І раптом українська сторона припинила перемовини, тому що відкрилась правда про злочини росіян у Бучі. 

Правда про Бучу зупинила угоду з РФ. Правда про Маріуполь навіть не обговорювалась. Жодна зі сторін на перемовинах не сказала слово "Маріуполь".  

А люди гинули і гинули. Це замовчування з боку влади триває і сьогодні. І якщо раніше більшість з нас, маріупольців, відкладала гострі питання на потім, на «після деокупації», то тепер, коли влада більше не говорить про контрнаступ, звільнення територій і вихід на кордони, відкладати чесну розмову вже немає сенсу.

Правда полягає у тому, що жодне місто в Україні не пережило те, що випало на долю Маріуполя. Пів мільйона людей – одне з десяти найбільших міст України вбивали на протязі 86 днів, без жодного шансу для людей евакуюватися.

Коли люди самотужки, без жодної допомоги ззовні, часто пішки виходили з блокади, вони розраховували на особливе ставлення від держави. Не справдилося.

Людям, таким  як маріупольці, що втратили все своє майно – від трусів до квартир, держава не допомагає.

І це є велика несправедливість, яку створює вже не війна, а влада.

 Закон 11161, який  був ухвалений Верховною радою і має відкрити можливість мешканцям окупованих територій отримувати компенсації, вже більше ніж пів року лежить на підпису у президента.

Держава відмовляється визнавати кількість загиблих у Маріуполі. Навіть загиблих дітей, імена яких встановлені документально, чомусь не враховують у загальну статистику. 

Держава не надає матеріальну допомогу маріупольцям на виживання, проте публічно засуджує людей, що опинилися в окупації.

Ми не можемо вимагати відновлення справедливості від світу. За останні три роки ми добре зрозуміли, що в цьому світі кожен сам за себе. Але ми можемо вимагати справедливості від влади. Справедливості і правди. Ми хочемо знати, що насправді трапилось навесні 2022 року і чому.

Ось про це хотілося б говорити в ці важкі травневі дні.

Анна Романенко

Авторська колонка - це вид матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору автора може не співпадати з позицією редакції

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube