Маріуполь у Другій світовій: від 1939 року до 1945-го. Кілька цікавих фактів, про які ви навіть не здогадувалися

22 червня 1941 року Гітлер напав на Радянський Союз. Друга світова війна, яку СРСР розпочав як соратник Гітлера, перетворилася на Велику Вітчизняну. Як жив Маріуполь у ці роки – читайте сухі факти хронічки, які до того, як вступити до українського війська, сайту 0629 підготував історик та краєзнавець Вадим Джувага.

1939

Вересень - у Маріуполі дислоковано 134-ту стрілецьку дивізію, майже повністю укомплектовану маріупольцями та уродженцями Приазов'я (командир - учасник боїв на Хасані кавалер ордена Леніна комбриг В. Базаров).

1 вересня – відкриття у Маріуполі денного відділення металургійного інституту. Того ж дня оголошено мобілізацію студентів вищів.

17 вересня - напад СРСР на Польщу. У складі військ Українського фронту був 238-й стрілецький полк, розквартирований у Маріуполі. Він брав участь у занятті Збаража та воєводського центру Тарнопіль. Після захоплення західноукраїнських земель, яке радянська пропаганда проголосила «визвольним походом», полк у складі 80-ї стрілецької дивізії ім. Пролетаріату Донбасу залишився у Проскурові.

25 вересня – ухвала РНК СРСР про випуск бронекорпусів танка А-32 (надалі Т-34) на заводі ім. Ілліча.

30 листопада - напад СРСР на Фінляндію. У грудні на фронт із Проскурова направлений 238 полк.

19 грудня – ухвала РНК СРСР про прийняття на озброєння танка Т-34.

1940

Лютий – на заводі ім. Ілліча розпочато роботу над баштою до танку Т-34.

12 березня – колишній слюсар заводу ім. Ілліча старший лейтенант Михайло Шамрай на чолі роти 257-го стрілецького полку 7-ї стрілецької дивізії (7-а армія, Північно-Західний фронт) першим увірвався у Віїпурі (Виборг). Штурм Виборга поставив крапку у радянсько-фінській війні (у СРСР її називали білофінською).

7 квітня – М. Шамрай удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Червень – участь 238-го Маріупольського полку в окупації СРСР Бессарабії.

Жовтень – остаточна технологія конструкторами з-да їм. Ілліча бронекорпусу Т-34.

1939-1940 - Розробка викладачем ММІ Григорієм Капиріним (майбутнім Героєм Соц. Праці) сталі М-2 (маріупольська-2) для корпусу танків Т-34.

1941

Квітень-головний інженер заводу ім. Ілліча Ст. Ніценко спроектував штамповану танкову башту для нової модифікації танку Т-34 М із 45-мм бронею.

На 22 червня було випущено 1110 танків Т-34. Всі вони були виготовлені з маріупольської сталі. Цим фактом треба пишатися місту, проте переважна більшість маріупольців (включаючи міську владу) про це навіть не здогадується.

22 червня – напад нацистської Німеччини (офіційна назва – Третій рейх, Велика Німеччина) на СРСР. Фашистською на той час була Італія!

Липень - розташована в Маріуполі на початку Другої світової війни 134-а стрілецька дивізія під командуванням комбрига Базарова терміново поповнилася маріупольськими новобранцями і була відправлена в табори під Золотоношею, потім - на фронт (смоленський напрямок), де отримала наказ. Однак після перших боїв потрапила в оточення, а командному складу та бійцям довелося майже до листопада йти на схід на поєднання з радянськими військами. Під час переходу командир дивізії загинув. Похід маріупольців на схід та вихід з оточення ліг в основу культового роману письменника Костянтина Симонова «Живі та мертві».

1 липня - у Маріуполі наказом військового комісара міста Миколи Голубенка було запроваджено воєнний стан. Робочий день збільшився з 8 до 10-12 годин, відпустки було скасовано.

Липень-серпень - на маріупольських заводах випускалися броньові плити, рейки, а з наближенням фронту на заводах ремонтувалася бойова техніка та збиралася стрілецька зброя та боєприпаси. У серпні завод ім. Ілліча відправив на фронт 12 бронепоїздів, зібраних робітниками заводу.

Найпотужніший у СРСР бронепрокатний стан «1250» заводу ім. Ілліча було евакуйовано на Магнітогорський металургійний комбінат. На базі маріупольського трубного заводу ім. Куйбишева у Челябінську запустили трубопрокатний завод, який згодом став одним із найбільших у СРСР.

Серпень – масові репресії проти німців Приазов'я.

15 серпня – з Маріуполя виїхав перший склад із обладнанням заводу «Азовсталь». Останні 2 ешелони з евакуйованими та обладнанням пішли буквально за кілька годин до того, як до міста увірвалися німці. Незважаючи на масовану пропаганду про звірства окупантів, населення в більшості залишалося на місцях, говорячи, що «жахи вони вже бачили». Відповідно до даних розвідки Південного фронту від 10 жовтня 1941 року, 50% робітників Маріупольського заводу № 174 (ім. Ілліча) і до 40% - заводу №73 («Азовсталь») відмовилися від евакуації.

30 серпня - у Маріуполі була встановлена комендантська година з 21 до 5:00. Прохід містом уночі заборонявся.

1 вересня – населення міста залучалося до будівництва оборонних споруд. Залучалися всі: чоловіки від 17 до 45 років та жінки від 18 до 40 років (крім вагітних за 35 днів до пологів та 28 днів після). Винятки розглядалися у кожному окремому випадку, а за ухилення встановлювалася кримінальна відповідальність відповідно до законів воєнного часу.

Вересень - після поранення у шпиталі, розташованому в санаторії на березі моря, лікувався боєць студентського батальйону Олесь Гончар. Через 18 років у своєму романі «Людина і зброя» він так описав осінній Маріуполь 1941-го: «На березі моря, неподалік від їхнього табору, металургійний завод. Він працює пригаслий, замаскований, але ніяким маскуванням він не може сховати своїх заграв, як здорова людина не може сховати свого здоров'я, своїх рум'янців. Заграви злегка пробиваються над цехами, і їх видно далеко, буває так, що тут цілу ніч лопотять зенітки, все небо — над морем і над заводом — у тривожному гудінні літаків, у промахах прожекторів. Зараз їх немає, лише десь далеко за небокраєм, у морі, ледь годину від часу глухі незрозумілі вибухи, може, знову бомбардувати пароплави, що везуть з Одеси евакуйованих, топити разом із людьми».

3-10 жовтня – оточення та знищення у Запорізькій області району Чернігівки – Куйбишеве – Осипенка (Бердянська) 9-ї та 18-ї армій Південного фронту (командарми генерали Ф. Харитонов та О. Смирнов), які прикривали Маріуполь. Невелика частина оточених на чолі з начштабу 18-ї армії греком з Києва генералом В. Ковпакчі вирвалася з оточення.

4 жовтня - НКВС розстріляли біля села Агробаза тяжко поранених червоноармійців та учнів ФЗВ. У самому місті у приміщенні міського відділу НКВС було розстріляно 29 заарештованих. Їх нашвидкуруч закопали у дворі. Цей факт згодом широко використовувався нацистською пропагандою.

8 жовтня – ударний загін 1-ї танкової групи вермахту під керівництвом  Майєра увірвався до міста. Початок нацистської окупації Маріуполя. При захопленні Мангуша та Маріуполя вермахтом загинули: 116 червоноармійців (115 потрапило в полон), а також міський військовий комісар Микола Голубенко та завідувач військового відділу міськкому КП(б)У Давид Молонов (загинули у перестрілці біля міськкому КП(б)У), намагаючись втекти від німців. Першого секретаря Портовського райкому КП(б)У Солодилова німецький автоматник застрелив прямо у власному робочому кабінеті.

Німцям дісталося багато трофеїв, у тому числі новенький Т-34 на залізничному вокзалі, цілі та розбиті винищувачі МіГ-3 та І-16 87-ї окремої авіаескадрильї на аеродромі тощо. Під час захоплення Маріуполя німці знайшли у банку 900 тис. руб, приготованих для видачі евакуйованим, але не виданих, і передали їх на потреби міста.

Жовтень – розгром гестапівцями комуністичного підпілля у Маріуполі.

20 жовтня – початок масових розстрілів гестапівцями маріупольців та радянських військовополонених біля села Агробаза. Першими було розстріляно близько 19 тисяч євреїв.

Листопад – організація антинацистського підпілля ОУН у Маріуполі. Чисельність підпілля ОУН під час нацистської окупації складала згідно з рапортом начальника Сталінського УНКДБ полковника Демидова першому секретареві ЦК КП(б)У Микиті Хрущову від 30 листопада 1945 року, близько 300 членів.

17 листопада – у місті, завдяки наполегливості директора М. Нікульцева та художнього керівника В. Вовгрика відкрився український театр.

2 грудня – відкриття у Маріуполі українських гімназій. Початок українського радіомовлення.

1941-1943 - Нацистська окупація Маріуполя тривала 23 місяці, з них - 16 місяців місто було прифронтовим. Маріуполем управляло військове командування, а не цивільна адміністрація рейхскомісаріату України, як у сусідній Запорізькій області. Місто входило до складу 101 тилового району управління тилу групи армій «Південь».

1942

Під час окупації працювали обидва металургійні заводи «Азовсталь» та ім. Ілліча (вони були включені в акціонерне товариство «Круп і К°» під назвами 1-ї та 2-ї Азовські заводи), трубний завод ім. млинів, 3 олійні тощо), причому українцям належало 267 підприємств (48,5%), росіянам – 32%, грекам – 6%. Національний склад міста під час нацистської окупації за даними ОУН (б) був наступним – 60% українців, 30% росіян, 7% греків.

22 січня – запровадження у місті трудової повинності для «виконання робіт із завдання німецької армії».

Лютий – початок формування у Маріуполі добровольчого корпусу у складі 1-ї танкової групи вермахту. Місцеві добровольці, крім вермахту, служили в хорватській «Поморській Легії» (інша назва «Азовська легія») - військово-морській частині хорватських збройних сил, яка базувалася влітку 1942 року в Маріуполі. після літніх боїв 1942 р. 70% чисельності «Легії» становили саме місцеві добровольці

11 лютого - постановою РНК СРСР начальнику Броневого відділу заводу №183 (так називався завод ім. Ілліча в евакуації) Ст. Ніценку та начальнику Броневого цеху заводу № 183 В. Буслову, за розробку технології виробництва литих танкових башт Т-34 було присуджено Сталінську премію.

Лютий-липень – епідемія тифу у Володарському районі, що докотилася до Маріуполя.

Березень - відкриття у місті приватних бібліотек.

25 травня - початок масового вивезення маріупольців на роботи до Німеччини

16 липня – відродження діяльності «Просвіти» (заборонена Маріупольським ревкомом у 1920 р.) Число активістів та прихильників «Просвіти» у Маріуполі під час нацистської окупації досягло близько 550 осіб!

3 серпня – відкриття курсів української мови.

12 серпня – відкриття українського музею (директор Т. Крестинський).

Вересень – норми продуктів для працюючих на підприємствах маріупольців (на тиждень) – хліб (1500-2500 г), крупи (500 г), м'ясо (200г), олія (30-100 г).

Осінь - формування у місті Народного Війська у складі вермахту. Формування війська використовували підпільники для поповнення зброєю радянських партизанів братів Болдирових у Будьоннівському (Новоазовському) районі.

Листопад – розгром українського підпілля.

1943

Січень – знищення у селищі Кам'янськ 17 вагонів із радянськими військовополоненими.

Січень – угода між радянським та українським підпіллям про спільну боротьбу з нацистськими окупантами. В результаті були створені спільні підпільні групи на заводі ім Ілліча (керівник Сава Карась) та у порту (В. Шипіцин). Керівник окружного проводу ОУН Ф. Лічман готував убивство агента гестапо Новікова, «фахівця» боротьби з радянськими підпільниками. Члени ОУН Р. Морозенка та М. Дашевська були одночасно і членами комуністичного підпілля. Ф. Лічман створив із випускників 1-ї середньої школи групу «Орден чорного тризуба» під керівництвом Володимира Кучинського для терактів проти окупантів та зрадників.

Травень – розгром комуністичного та націоналістичного підпілля.

Травень – у Маріуполі працювала 41 школа.

Серпень-третій розгром комуністичного та націоналістичного підпілля.

4 вересня – розстріл гестапівцями у селі Агробаза радянських та націоналістичних підпільників.

9-10 вересня - війська Південного фронту (130-а та 221-а стрілецькі дивізії 44-ї армії) спільно з моряками Азовської військової флотилії та льотчиками 9-ї винищувальної авіадивізії вибили нацистів з Маріуполя.

Населення міста у вересні 1943 р. склало 38% від чисельності 1939 р. (85 тис. осіб проти 221 тис.).

10 вересня – наказ наркома чорної металургії СРСР І. Тевосяна про першочергове відновлення маріупольських металургійних заводів.

11 вересня - одразу після повернення РСЧА, розстріляні підпільники були ексгумовані Маріупольською комісією з виявлення злочинів німецько-фашистських загарбників та упізнані, за результатами ексгумації було складено відповідний акт. В акті було вказано 4 розстріляні українські підпільники. Проте комісією Жданівського міськкому КПУ влітку 1957 року акт було переглянуто, у результаті створено новий акт за фактом розстрілу на Агробазі у вересні 1943 року, та прізвища підпільників ОУН з нього зникли. Старий акт було покладено «під сукно».

Вересень-жовтень – масовий заклик маріупольців та жителів приазовських сіл у РСЧА. Їм давали гвинтівку із 5 патронами і без підготовки кидали в бій. Їх навіть не перевдягали, тому їх називали «піджачниками».

20 вересня – на відновлення підприємств Сталінської області було відправлено 20 тис. учнів ремісничих училищ та шкіл ФЗН.

15 жовтня – трагедія на річці Молочній. За свідченням ветерана 221-ї стрілецької дивізії Павла Думбура (1925 року народження) після штурму оборонної лінії «Вотан» на Молочній із його полку в строю залишилося лише 8 осіб. Самого П. Думбура тяжко поранили та після госпіталю комісували. Ветеран тієї самої сполуки Г. Кирильченко згадував: «Нас нічого не вчили. "Стріляти вмієш?" "Вмію", - все. І билися ми під Мелітополем, нас не вдягали. Взяли Мелітополь, пішли на Крим. І лише на Сиваші я отримав військове обмундирування. До того я був у домашньому. На мені піджак, німецькі чоботи, але старшина – собака, зняв їх із мене». За свідченням командира взводу В. Біатова: «Нас викрадали на винищення. Там загинуло пів Маріуполя. Потім з'явилися танки, полетіли літаки. І нам робити лишилося нічого».

Листопад – розпочав роботу Маріупольський металургійний інститут на чолі з І. Казанцевим.

1943-1944 – Маріупольський міськвідділ НКДБ розробив справу «Галичани» проти підпільників ОУН, за якою було засуджено 18 осіб. Число підпільників ОУН, репресованих НКВС у Маріуполі, всього склало 350 осіб (на сході України з Маріуполем може лише дорівнювати Дніпропетровськ – 360 заарештованих членів ОУН).

1944

На початок року – завод ім. Ілліча випустив 25 тис. тонн сталі та відремонтував 20 танків.

1 квартал – на металургійному заводі ім. Ілліча професійну підготовку пройшли 549 осіб (з них жінок – 253 чи 46%). Кількість жінок у чорній металургії Донеччини становила 46,5%. На заводі ім. Ілліча розгорнулася ініціатива дочки розстріляного нацистами сталевара М. Толмачова Тамари, яка разом із подругою пішла працювати підручною сталевара. Окрім них сталь варили Марія Кондрус, Віра Глушко, Віра Святченко, Марія Портало та ін.

Травень – у Маріуполі побував перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов, який відвідав металургійний завод «Азовсталь».

4 червня – колишній будівельник заводу "Азовсталь" старший сержант Р. Сміщук у бою під Яссами (Румунія) знищив власноруч шість німецьких танків.

1945

Квітень – біля заводського парку в Іллічівському районі розпочалося будівництво стадіону.

2 травня – маріуполець В.Курилов написав на рейхстазі «Привіт із Маріуполя».

У боях 8 уродженців Маріуполя стали Героями Радянського Союзу (військове звання на момент присвоєння):

- червоноармієць Василь Калабун (стрілецькі війська)

- сержант Степан Пироженко (стрілецькі війська)

- Єфрейтор Василь Курилов (стрілецькі війська)

- капітан Михайло Лорін (морська авіація)

- лейтенант Анатолій Моісеєнко (ВВС)

- капітан Дмитро Нестеренко (ВПС)

- капітан-лейтенант Микола Лунін (підводник)

– партизанський комбриг підполковник Євген Філіпських.

Із полів Другої світової війни не повернулося 19 тис. маріупольців, із них 230 партизанів.

Із вивезених із міста на роботу до Німеччини до Маріуполя повернулися 11704 людини або 27%.

1995 – 2004 – меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем (Ізраїль) надав 16 маріупольцям почесне звання «Праведник миру» за порятунок євреїв із занесенням їхніх імен на почесну дошку меморіалу.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube