Нема що сказати?

Зазвичай проблема комунікації з людьми на окупованих територіях обговорюється суто в технічному аспекті – яким чином можна передати в окупацію потрібну інформацію. Але виявляється, проблема полягає не тільки в каналах комунікації. Схоже, в української влади не сформульовані меседжі для українців в окупації. 

Як і про що спілкуватися з мешканцями окупованих та прифронтових територій мали б обговорити представники державної влади на нещодавньому Kyiv StratCom Forum 2025. Одна із дискусійних панелей була присвячена саме цьому питанню. На сцені зібралися представники та представниці департаментів комунікації Херсонської, Сумської та Харківської ОВА. І якщо добір спікерів для обговорення проблемного питання вважати частиною комунікаційної стратегії, то складається враження, що саме таким представництвом на сцені держава продемонструвала, що втрачає інтерес до діалогу з мешканцями регіонів, які були окуповані ще в 2014 році. 

Учасники панелі розповідали, як креативно вони виходили із складних ситуацій, як шукали можливості підтримувати зв’язок з людьми тоді, коли традиційні канали інформування не працювали, як рятували газети, як газети самі себе рятували. І все це, безумовно, заслуговує на повагу.

Проте коли журналісти поставили спікерам дуже конкретне питання, а яке місце в їхніх комунікаціях займає діалог з людьми на окупованих територіях, і які меседжи вони для них формують, жоден  з представників влади не взяв до рук мікрофон, щоб відповісти.

Формувати державну позицію щодо українців в окупації взявся лідер руху «Жовта стрічка» Іван, який не був присутній в залі із безпекових міркувань і включився в дискусію онлайн.

«Всіх, хто залишається в окупації з різних причин, треба сприймати як друзів», - підкреслив він. Іван наголосив, що навіть на тих територіях, які знаходяться під окупацією вже 11 років, є люди, які чекають на Україну і навіть готові допомагати її поверненню. А тому треба тримати зв’язок.

Проте, як тримати, що казати? Схоже, відповідей на це питання влада досі немає. На жаль. Ми про це говорили з колегами і в перервах між дискусіями.

Згадували дуже показову історію 2022 року, коли з окупованих територій був запит на інформацію щодо отримання російських паспортів. Чи безпечно, чи небезпечно, чи буде кримінальна відповідальність, чи не буде? Представники влади спочатку мовчали, потім почали казати геть протилежні речі. І в цьому інформаційному хаосі люди абсолютно розгубилися.

Певні запити поступають із окупації і зараз. Вони вже не про паспорти - про інше. Але ситуація приблизно повторюється: там, де треба отримати чіткі меседжи від влади, їх немає. Журналістам нема куди передавати запити, які вони отримують, бо Міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій ліквідоване, а Міністерство розвитку громад ніяк не увійде у курс справ.  В результаті єдиний ефективний канал комунікацій з окупованими територіями – через українські медіа – поступово руйнується, люди розчаровуються.

І тепер скидається на те, що сотні тисяч (а можливо і декілька мільйонів) людей державі просто не потрібні.

Сподіваюсь, що це не так.

Анна Мурликіна, 

керівниця проєкту Relocated Media Cluster