Вона билась за Маріуполь, потрапила у полон, але не може довести, що воювала. Історія маріупольчанки «Лиси»

Юлія Горошанська на псевдо «Лиса» – корінна марупольчанка. В армії вона з буремного 2014-ого. Коли її підрозділ евакуювався з міста у лютому 2022 році – жінка вирішила самостійно приїхати у Маріуполь та захищати рідне місто у лавах Територіальної оборони.

Отримавши бойове порання та пройшовши через Оленівське ДІЗО, Юлія не отримала жодних матеріальних компенсацій. Чому так сталось – вона розповіла 0629 у ексклюзивному інтерв’ю.

Чому психологиня пішла у армію

Юлія за фахом – психолог, закінчила Маріупольський державний університет і влаштувалася за фахом до виправної колонії у Маріуполі.  Робота була цікава, а ось добиратися до колонії було дуже важко, а й ще і зарплатня була дуже низькою. Тому Юлія звільнилася, деякий час працювала фітнес-тренером, а потім сталася подія, яка змінила її подальше життя. 

«У 2014 році російські війська вперше наблизилися до Маріуполя. Місцевий військомат зробив заяву, що збирається загін оборони міста. Треба було набрати 2,5 тисячі чоловік, а нас прийшло всього 19», - розповідає Юлія. Тому загін розформували. Деякі люди пішли у роту охорони, а вона – у 129 розвідувальний батальйон. Там до неї і пристало псевдо «Лиса».

З тих пір Юлія встигла закінчити офіцерські курси та послужити у різних підрозділах. В тому числі у розвідці 56-ій бригади. Народила дитину та перевелась на службу у Маріупольське ТЦК.

Справа честі

Юлія Горошанська згадує, як для неї почалось повномасштабне російське вторгнення. О 4:00 ранку 24 лютого 2022 року, почувши перші артилерійські залпи, жінка схопила свій рюкзак, наказала матері доглядати за дитиною та пішла у військомат. Вона була готова обороняти рідне місто, але 25 лютого поступив наказ на евакуацію у Запоріжжя.

«Керівництво запевняло нас, що ми повернемось із підкріпленням. Але коли ми виїхали, стали казати інше - що не дурні, щоб повертатися», - згадує "Лиса".

Тому вона вирішила їхати у Маріуполь сама. Зв’язалася з командуванням 109 бригади ТРО та залишилася там як доброволец, не будучі офіційно зарахованою у штат. Це у подальшому зіграло з нею злий жарт.

«Лиса» розповідає, що оборона Маріуполя зовсім жодним чином не нагадувала бойові дії під час АТО. Все було по-іншому.

«У нас була єдина мета – боронити рідне місто. То була справа честі», - каже Юлія. Вона заступала на чергування на пост-мосту, а потім на бойові позиції на Лівому березі.

5 квітня «Лиса» отримала бойове поранення. Авіабомба влучила у будівлю, де знаходилась група Юлії.

«Усі мої хлопці загинули. Вони опинились під уламками. П’ятиповерхівка просто склалася. Мені пощастило. Я була на сходах, тому уламки упали діагонально», - розповідає жінка-воїн. 

Бетонні плити перебили їй ноги, вдарили по спині та шиї. У полубезсвідомому стані Юлію евакуювали на завод «Азовсталь». Два тижні вона відлежувалась на «Залізяці», а потім виконувала завдання далі.

«Було зрозуміло, що ми у повному оточенні. Вже не було їжі та води. Планували виходити із заводу зі зброєю та я думала, що вже судилося загинути, то з честю», - каже Юлія.

Вона готувала себе до можливої загибелі. Але одного разу представник командування бригади ТРО сказав, що на нараді ухвалили рішення про  «почесний полон».

«Сказали, що жінок обміняють через 2 тижня, чоловіків – через 3 -4 місяця. Будуть шикарні умови, та військові так званої «ДНР» та РФ будуть за забором від нас», - говорить Юлія. 

Це були прийнятні умови. Тож 17 травня вона разом із побратимами та посестрами вийшла у полон, маючи сподівання на швидке звільнення. 

Психологічне насилля у ДІЗО

Виявилось, що реальність зовсім інша. Коли бранців перевезли у колонію Оленівки, ніяким почесним полоном навіть не пахло. Жінок розмістили по 30 осіб у чотирьохмісних камерах ДІЗО. Спати доводилось на голому бетоні та жити голодуючи. У душ водили раз на тиждень та дозволяли митися 2 хвилини.

«Зараз багато хто з дівчат пригадує страшні історії про ґвалтування та побиття. Але жінок ніхто не бив (принаймні те, що я бачила на власні очі), проте було психологічне насилля. Інколи думаєш, що краще би просто мовчки побили», - розповідає Юлія. Вона згадує, що попри накази зверху, деякі представники адміністрації полюбляли такий вид знущань. Викликали когось з жінок на допит, викладали перед нею плоскогубці, молотки та інші інструменти, наказували зняти одяг та казали, що зараз почнуть катувати. Ніколи до цього не доходило, але страх що це станеться завтра, раз не сталося сьогодні, був присутній завжди.

«Лиса» не стидається говорити про те, що відносини між жінками у камері були не дружні. «Мені казали, що чоловіки підтримували один одного. У нас було навпаки. Навіть не знаєш, що гірше: йти на допит чи повертатися у камеру, де буде майже те саме», - каже вона.

Повернення додому

Юлія потрапила на великій обмін 21 вересня, коли «Азовське» командування міняли на зрадника Медведчука. У цьому обміні було 8 жінок, серед них і «Лиса». У полоні вона пробула 4,5 місяця і вважає, що їй неймовірно пощастило.

Реабілітацію після полону Юлія проходила на Дніпропетровщині.

«Це був найкращий, безтурботний час. Коли ти отримуєш задоволення від всього: спілкування, їжі, сонця. Я думала, що так буде постійно», - каже Юлія Горошанська. Але ейфорія швидко скінчилась. Дома чекали побутові проблеми,  стан здоров’я почав погіршуватися.

«Спочатку боліло тільки коліно, а потім у мене просто віднялась ліва рука. Зараз вона функціонує тільки на 50%. Тобто я адаптувалась, можу робити якісь справи але все одно неповноцінно», - говорить маріупольчанка. Лікарі не можуть встановити точний діагноз, виявити причинно-наслідковий зв’язок з травмами, отриманими у Маріуполі, хоча Юлія ствержджує, що це сталося після того як бетонні плити впали на її шию. 

«Взагалі я не отримала грошового забезпечення. На карті після виходу з полону у мене був 0. Нуль і залишається. Мені сказали, що взагалі я повинна була бути дома у декреті, а «не двіжувати десь», - говорить у розпачі «Лиса». Тому вона звільнилась зі своєї частини, звернулась до суду.

Ось вже півтора роки Юлія Горошанська чекає на засідання суду, але ще жодного засідання не було. Складнощі пов’язані  з тим, що «Лиса» була у складі ТРО добровільно. Старе командування не може підтвердити факт її перебування на бойових позиціях. Але ж є свідки, є побратими, є факт перебування у полоні. 

Юлія перевелась у 56 бригаду ЗСУ, знов служила у Донецькій області та звільнилась з армії тільки декілька місяців тому.

Допомагати іншим

Зараз вона мешкає у Дніпрі.  Юлія каже, що дуже багато часу не бачила свою дитину, тому буде пробувати все наздогнати. Нещодавно вона повернулась зі Штатів, де проходила навчання як працювати з людьми, що мають посттравматичний синдром. Жінка говорить, що має на меті працювати як цивільний психолог та допомагати ветеранам та звільненим з полону.

«Мене всі жаліли та казали: «Ой, відпочивай! Набирайся ресурсу». Але саме тоді я впала у депресію. Взагалі не мала сил підійматися з ліжка. Мені потрібна мотивація, потрібно працювати, допомагати іншим», - каже маріупольчанка.

Вона впевнена, що реабілітуючи схожих на себе – отримуєш терапевтичний ефект і сам. 

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube