Два роки як герой. Що змінилося для Маріуполя після присвоєння почесного звання

Рівно два роки тому, 6 березня 2022 року, уряд та Президент присвоїли Маріуполю звання міста-героя.

В цей час місто залишалося без світла, тепла, води, зв’язку, під російськими бомбами. Ніякої евакуації. Ніякого порятунку.

С початку повномасштабного вторгнення більше тижня тривало інформаційне табу на будь яку згадку про Маріуполь на Національному телемарафоні. Ми чули про Суми, Херсон, Мелітополь та Ахтирку, але в ефірі жодного слова не казали про Маріуполь. І тільки після того, як західні медіа, спираючись на інформацію від українських журналістів, стали піднімати шум, речники Генштабу визнали проблему: Маріуполь у блокаді. Допомогти йому немає можливостей. Люди героїчно гинуть, захищаючи місто. Люди героїчно гинуть у підвалах, під завалами зруйнованих будинків, на вулиці у черзі за водою, біля вогнища, готуючи їжу. І єдиний спосіб, як влада змогла підтримати цих нещасних людей, - присвоїти Маріуполю звання міста-героя. Це було дуже почесно, але не допомагало рятувати людей.

Сьогодні з нагоди другої річниці  на історичному факультеті Маріупольського державного університету провели конференцію. Обговорювали проблеми – як зберегти пам’ять  про ці нещодавні події, як відновити історичну справедливість у висвітленні більш давніх часів. 

Звісно, що для багатьох людей існують інші, більш нагальні проблеми виживання, проте дії Російської Федерації на окупованих територіях демонструють тим, хто каже «не на часі», що це неправильна позиція, і що свідомість людини часто є захистом від російської зброї не менш потужним, ніж «хаймарси».

Учасники зустрічі, викладачі Маріупольського державного університету, археологи, вчителі історії у школах, казали, що наразі вони роблять недостатньо для фіксації історичних свідчень людей. І журналістської роботи тут замало. Для того, щоб історії людей ставали свідченнями, - мало просто емоційного оповідання. Потрібні спеціальні анкети, певний науковий підхід до інформації.  Тож історики зараз займаються і цим напрямком. Наприклад, Маріупольський краєзнавчий музей фіксує історії військовослужбовців, які загинули під час оборони Маріуполя.

У цій роботі не вистачає рук, фінансування.

Проте історики ставлять амбітні цілі: фіксувати, зберігати і поширювати цю інформацію не тільки українською, а і англійською, видати наукову, а також популярну книгу про реальну, не викривлену історію Маріуполя, в умовах, коли артефакти та документи нищяться, намагатися створювати віртуальні аналоги, відцифровувати те, що вдалося зберегти від руйнування.

Звання Місто-герої – це не про пільги, це саме про пам’ять. В Указі Президента України № 111/2022 наголошується, що мета цього рішення — вшанувати «подвиг, масовий героїзм та стійкість громадян, виявлені у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України». 

Через два роки після тих подій ми маємо констатувати, що пам’ять збережена не про всіх, що залишаються тисячі безіменних могил, тисячі непохованих героїв. І це означає, що ще дуже багато роботи.  

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube