• Головна
  • «Я під захистом ЗСУ». Військовий з Маріуполя - про Майдан, волонтерство, рішення йти до армії та покарання колаборантів, - ФОТО
12:03, 5 лютого
Надійне джерело

«Я під захистом ЗСУ». Військовий з Маріуполя - про Майдан, волонтерство, рішення йти до армії та покарання колаборантів, - ФОТО


Олександр Костюченко не корінний маріуполець. У місто він приїхав з Білої Церкви у 2006 році, коли одружився. Його професійна діяльність пов’язана з рекламним бізнесом: спочатку він працював найманим працівником в відомому рекламному агентстві, а згодом разом зі знайомим створив власну агенцію повного циклу — від виготовлення поліграфії до великої зовнішньої реклами.  

Менше ніж через тиждень після початку нового етапу війни Олександр вже був у війську — не знайшовши, де можна мобілізуватися у Маріуполі, виїхав до Миколаївської області і там отримав зброю та склав присягу. Олександр поділився з сайтом 0629 своїми роздумами щодо минулого, сьогодення та майбутнього міста та країни.

«Я під захистом ЗСУ». Військовий з Маріуполя  - про Майдан, волонтерство, рішення йти до армії та покарання колаборантів, - ФОТО , фото-1

Майдан та Антимайдан 

У 14-му році, коли розпочались події на сході, я був здивований, бо ніколи не думав, що в нас настільки багато народу, який буде проти всього українського. Ще у часи Помаранчевої революції, коли я жив у Білій Церкві, ми їздили на Майдан, друкували поліграфічну продукцію для тих, хто там відстоював свободу та справедливість. І я був абсолютно впевнений, що Україна в нас єдина.

Тому моє «прозріння» відбувалося поступово. Хоча в Маріуполі в мене було багато знайомств по бізнесу, клієнтів, але це аполітичні люди, з якими у нас не було якихось запеклих дискусій. Але я пам'ятаю, як випав сніг в січні 2014 року, і у місті три дні його не прибирали, люди пішки йшли на заводи, трамваї не ходили, бо комунальних робітників відправили на Антимайдан.

Ми з дружиною слідкували за подіями на Майдані, дуже переживали, і той день, коли розігнали студентів, став ключовим: я переконаний, що не можна бити тільки за те, що люди мають інші погляди. Особливо, якщо це, фактично, діти. Ми дивились новини по телевізору і відчували, що відбувається щось не дуже гарне. А коли в лютому розпочались зимові Олімпійські ігри, я чітко зрозумів: коли вони закінчаться, буде якась біда. І у Крим зайшли російські війська, війна почалася на сході країни. 

Вже потім я зрозумів, що у Маріуполі відбувалося багато подій, які вплинули на подальший перебіг цієї війни. Наприклад, коли у райвідділку поліції завдяки патріотам не вдалося захопити зброю, або коли у військовій частині застосували зброю проти нападників і не дали її захопити, як це відбулося в Донецьку. Якби тоді Маріуполь не встояв, сценарій міг бути значно гіршим... 

Спонтанне волонтерство 

У той час ми з дружиною їздили навідувати доньку у спортивному таборі, проїжджали блокпости наших військових, і щоразу привозили воду, якісь овочі-фрукти по дорозі. Тобто, волонтерство вийшло у нас якось стихійно. Звісно, ми хотіли робити щось корисне, але тоді ще не знали нікого, до кого можна було б доєднатися.

Я з власного вікна бачив «багатотисячні» колони, що йшли на так званий референдум. А десь у другій годині я пішов у це приміщення подивитися - там вже нікого не було. Ця вся комедія була тільки для того, щоб створити картинку.

Псевдореферендум 11 травня 2014 р. Архівне фото 0629 

«Я під захистом ЗСУ». Військовий з Маріуполя  - про Майдан, волонтерство, рішення йти до армії та покарання колаборантів, - ФОТО , фото-2

Згодом ми познайомилися з активістами «Нового Маріуполя», почали туди завозити гроші, мед, щось друкували для них. Через них вже знайомилися з військовими, які в нас замовляли продукцію. Пам’ятаю, як вони попросили у нас топографічну карту Донецької області. Бо, казали, що є військові на блокпостах, які зовсім не знають місцевості.

А потім закрутилося: ми друкували написи на футболках, а коли я вперше потрапив на мітинг, ми надрукували плакат, який став знаменитий, бо усім сподобався - «Хутін- пуй тебе, а не Маріуполь».

«Я під захистом ЗСУ». Військовий з Маріуполя  - про Майдан, волонтерство, рішення йти до армії та покарання колаборантів, - ФОТО , фото-3

Ми його повторили й в останній мітинг у  Маріуполі 23 лютого 2022 року, але там ще додали «...а не Україна!»

Так сталося, що про події, які відбувалося у 2014-му році я дізнавався вже пізніше, занурившись у спільноту волонтерів та активістів. Дізнавався про людей, які для мене і є справжніми волонтерами. Вони попри ризики та небезпеку робили неймовірно важливі речі. Я дивувався, як вони тоді живі лишилися. Але деякі з них загинули вже зараз, під час нового етапу війни. 

Останній мітинг перед початком 

Наша донька вступила до Одеського університет у 2021-му році, але через карантин перебувала вдома на дистанційному навчанні. А 19 лютого 2022 року студентів викликали на навчання, і ми відвезли її до Одеси, а 21 рушили назад -  додому.

Ввечері ми доїхали до Маріуполя, а по дорозі у соцмережах вже бачили реакцію на промову путіна. Дружина була за кермом, я був «штурманом»: увімкнув запис у YouTube, але дружина не дала додивитися: каже, мене знудить від цього голосу.

Наступного дня ми були на тому відомому мітингу, де було багато іноземних журналістів. 

«Я під захистом ЗСУ». Військовий з Маріуполя  - про Майдан, волонтерство, рішення йти до армії та покарання колаборантів, - ФОТО , фото-4

Я там навіть давав комусь інтерв'ю, мовляв, ми нічого не боїмося, готові... Але по дорозі з Одеси до Маріуполя ми аж до в'їзду в місто не побачили жодних натяків на підготовку - ні військових поліції, ні укріплень. Це було дуже дивно, тому що здавалося, що ми мали активно готуватися. Можливо, так і було, але ми не побачили жодних ознак укріплення. І було не дивно, що наступного дня вони дуже швидко зайшли... 

Зранку ми вже бачили новини, що по всій Україні обстріли. Переживали за доньку, порадили їй виїжджати до родичів дружини у Миколаївську область, бо читали, що по Одесі вже працювали ракетами. 

Зброї в Маріуполі не видавали 

А ми у цей день не знали, що робити. Такого руху, мовляв, йдіть кудись, отримуйте автомати, як у Києві, у нас не було. Ми прийшли в «Халабуду», бо знали, що там будуть збиратися наші. Там були колишні військові, АТОшники - вони з речами чекали, що їх кудись заберуть. Але ніхто з командування нічого не казав.

У нас були знайомі, які записані в ТРО. Так, вони їздили кілька разів на навчання чи стрільби, але то була, як на мене, досить формальна організація. А ввечері військові, які заїжджали в «Халабуду», попросили дістати синю плівку. Я так розумію, для позначення на рукавах. Я привіз усе, що було, і вони сказали: вам краще виїхати, бо можуть бути вуличні бої. А як ми впораємося, то повернетеся. 

Ми взяли кішку, сестру дружини, по ноутбуку та трохи речей вкинули у машину. І поїхали до Запоріжжя. А потім вирішили вже до Вознесенська, щоб бути поруч з донькою. Там ми з родичами зранку пішли до військкомату і я потрапив до тієї частини, де й зараз знаходжусь.

Спокійніше, коли вони не тут 

Якщо чесно, у мене не було навіть військового квитка, він залишився у Маріуполі. Та й був він ще старого зразка, бо я служив ще в радянській армії. У військкоматі мені сказали: принесіть фото і з ваших слів ми випишемо тимчасове посвідчення. А через місяць я отримав новий військовий квиток та присягнув Україні.

«Я під захистом ЗСУ». Військовий з Маріуполя  - про Майдан, волонтерство, рішення йти до армії та покарання колаборантів, - ФОТО , фото-5

Я пішов до війська, а дружина з донькою вирішили їхати на захід країни, до інших родичів, бо околиці Вознесенська обстрілювали (російські війська навіть заходили у Вознесенськ, при обороні міста загинуло кілька оборонців), їм часто доводилося ховатися у підвалах. Вже на початку квітня вони виїхали через Чернівці до Румунії, через Болгарію до Туреччини - їх запросив пожити власник фірми, де працювала дружина. На час «поки все не закінчиться». Тоді ніхто не думав, що це буде так довго... 

Коли військовим дозволили виїжджати у відпустку за кордон, я навіть їздив до них до Туреччини. Але там життя дороге, ніяких пільг чи виплат для біженців. І мої дівчата вирішили їхати до Німеччини, тим більш, що донька у ліцеї вчила не тільки англійську, а й німецьку. 

Я намагаюсь не впадати в істеричні гойдалки та коливання - сьогодні погано, завтра добре. Майже одразу я зрозумів, що війна не закінчиться через місяць, і навіть рік — не термін. Я бачив, як швидко росіяни зайшли на нашу територію, і як нам важко назад це відвойовувати. Лінія фронту - довга, щоб визволити наші землі, нам прийдеться застосовувати величезні зусилля. Поки нам вдається повертати якісь шматки території. 

Думаю, нам потрібні адекватні військові відповіді, як зараз вже відбувається, але вони мають бути у більших масштабах: в них повинні палати всі заводи, заправки, порти, аеропорти разом з літаками мають вибухати. Нам спочатку іноземні партнери взагалі давали зброю для партизанського опору, бо думали що це єдиний спротив, який міг бути. Але ніхто й не знав, як взагалі можна захопити таку здоровенну територію, як Україна, - найбільшу європейську країну по території. Тим більш, втримати її. А вони захопили південь України і Схід і втримують досі, бо мають велику кількість військових сил та зброї, якої дуже багато залишилось в них ще з радянських часів. 

Знайомий пише хроніку оборони Маріуполя, він давав мені почитати. Розклад сил на момент захоплення Маріуполя був один до двадцяти. Наших військ, разом з поліцією, там було десь 7 000, росіян — понад 25 000 на цьому напрямку.

Перші місяці в мене був інтернет, я спілкувався з волонтерами. До мене почали звертатися люди - родичі тих, хто залишався в Маріуполі, вони передавали дані, я намагався допомагати. Потім, коли люди почали виїжджати з Маріуполя, через знайомих по Україні шукав житло, підтримував грошима. Звісно, в армії ти обмежений у діях, але все одно, можна знайти можливість підтримувати та допомагати іншим. 

Багато знайомих залишалось в Маріуполі, і було приємно потім читати, що вони врятувалися. Дізнаєшся і трошки видихаєш: ну нарешті, цей виїхав, і той, і ця родина. Хоча є ті, хто досі не виїхав з різних причин і за яких дуже переживаю. 

Про себе завжди кажу: я під захистом ЗСУ, тому що знаходжуся в армії, маю зброю. У перший день, коли нам видали автомати, я зрозумів, що себе якимось чином зможу захистити. Але своїх близьких, поки вони не виїхали за кордон, ні. Тому я зараз за те, щоб вони продовжували жити там, мені так спокійніше з багатьох причин.

Покарати зрадників 

Мабуть, я хотів би повернутися в Маріуполь. Я спілкуюсь з патріотичною спільнотою міста у закритих чатах... Навіть якось виривався на один день в Київ, щоб поспілкуватися з нашими маріупольцями, яких в столиці багато. І в кожного своя історія, яку навіть мені, завзятому циніку, було важко слухати.

«Я під захистом ЗСУ». Військовий з Маріуполя  - про Майдан, волонтерство, рішення йти до армії та покарання колаборантів, - ФОТО , фото-6

Розумію, що ті, хто пережив бомбардування, голод, оточення, бачив як горіли їхні будинки, гинули близькі, в них у кожного свій настрій. І хтось хоче поїхати в Маріуполь, хоча б для того, щоб помститися. Вони бачили багато людей, які не достойні вважатися маріупольцями. Але як це все буде відбуватися, не знаю. Сподіваюсь, не буде самосуду, але насправді є ті, хто має понести найсуворіше покарання. 

Також я розумію, що Маріуполь буде відбудовуватися. Може, не через рік чи два, а через 10.

Бо дуже довго, навіть після деокупації, існуватиме велика мінна загроза. До прикладу, дітям там нема чого робити, бо вони ж будуть свого носа совати всюди. Це страшно. 

А ще - за 20 км у нас завжди буде озброєний ворог, якому складно завадити запускати свої ракети. Прикордонні стовпи з тризубом не розв'яжуть це питання.  Можливо, буде якась мілітаризована зона у 200 км, чи якісь заборони, що вони навіть боятимуться порушити. Може бути геть по-різному, тому мені дивно бачити якісь стратегії відбудування від міської влади, яка вже зараз щось планує, навіть не уявляючи, який саме мир ми отримаємо. Якщо не буде гарантій безпеки Маріуполя, будувати там щось нове навряд чи варто. Я не впевнений, що захочу туди повернутися, щоб кожний день бігти до підвалу. 

Ми боролися за те, щоб Маріуполь був дійсно відкритим європейським демократичним містом. Яким ми могли б пишатися. І багато чого було зроблено активістами саме для досягнення цієї мети. І не тільки Маріуполь, а щоб уся Україна була така.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Голос міста
На боці Залужного
78,3%
На боці Зеленського
7,3%
Не визначився або не визначилась
14,4%
#Маріуполь #Костюченко #мітинг #драмтеатр

Останні новини
live comments feed...