Віктор Губарев: як перекладач, історик і автор формує український наратив про морську історію

У просторі української гуманітаристики прізвище Віктора Губарева відоме перш за все тим, хто цікавиться колоніальною історією, мореплавством, піратством і пригодницькою прозою на історичному підґрунті. Але Губарев — не просто автор, який пише про піратів. Він — людина, яка створює українською мовою нову бібліотеку морської історії. У час, коли з нашого обігу десятиліттями витісняли ці теми як "чужі", його робота — це відновлення голосу, якого бракувало.

На Книжковій Країні 2025 він представив свої останні книги, поділився історією досліджень і розповів, чому переклад Сабатіні чи Лондона українською — це не просто робота, а культурний обов’язок.

Архіви, яких не було

«У радянській бібліотеці про піратів було дуже мало. Трохи художньої літератури, кілька популярних книжок — і все. А мене цікавила реальна історія: хто вони були, що робили, як жили. Я хотів бачити джерела».

Щоб їх знайти, Губарев почав вивчати мови. Спочатку — англійську, далі — французьку, іспанську, трохи нідерландську. Його цікавила не розмовна практика, а академічний рівень читання. Здобич — міжбібліотечні абонементи, мікрофільми, ксерокопії з бібліотек Москви, Києва, Ленінграда.

«Я сидів у студентській аудиторії, перекладав англомовну монографію XVI століття. Поруч ішла лекція з історії СРСР — а я читав про Генрі Моргана».

Так формувався його архів, а згодом — і дисертація. У 1987 році Губарев захистив кандидатську роботу в Саратові на тему морського розбою як складової європейської колоніальної експансії.

Переклад як інструмент відновлення

Одна з центральних тем, про яку Віктор Губарев говорить публічно — це роль перекладу як відновлення повноти української культури. Саме через відсутність перекладів піратська тема в Україні тривалий час була відсутня — її заповнили російські адаптації.

«В Україні не перекладали навіть Джека Лондона "Заколот на Ельсінорі". Ніколи. Радянська система уникала творів, де звучали ідеї капіталістів або расові теорії. А після розпаду Союзу просто не дійшли руки. Але ж це — частина світової культури».

Сьогодні ці прогалини поступово заповнюються. Губарев працює як перекладач і як укладач. Він ретельно порівнює старі радянські переклади з оригіналом і виправляє помилки, скорочення, стилістичні спрощення. Одним із таких прикладів є нове видання «Хронік капітана Блада» Рафаеля Сабатіні.

«Попередній український переклад був зроблений у 70-х. Багато чого переклали не з англійської, а з російського перекладу. Це — втрати змісту, стилю, навіть зміщення характерів героїв».

Книжки, яких не вистачало

Нова серія у видавництві РВВ — це не просто про піратів. Це спроба заповнити тематичну порожнечу.

Уже вийшли:

• «Френсіс Дрейк» — про людину, яка зробила навколосвітню подорож і принесла Англії золото на 4700% прибутку;
• «Генрі Морган» — про пірата, який став губернатором Ямайки.

Найближчим часом вийде третя книжка — «Капітан Кідд».

«Ми намагаємось зробити не просто текст, а видання, яке хочеться тримати в руках. Там є старовинні карти, гравюри, ілюстрації. Це культурний продукт, не просто книжка».

Серія має амбіцію стати не лише проєктом про флібустьєрів, а повноцінною морською бібліотекою. Заплановано переклад англійських, французьких і американських авторів-мариністів. Уже ведеться робота над творами капітана Марієта, Джека Лондона.

Фікшн і нон-фікшн: подвійне завдання

Віктор Губарев — і автор художнього роману «Пірати Гвінейської затоки». Цей текст написаний на основі реальних подій і документів XVIII століття — біографії капітана Говела Девіса, мемуарів англійського торговця Снелгрейва, який провів два тижні в полоні у піратів.

«Я не вигадував. Я реконструював. Мене цікавив не сюжет — а досвід. Як вони жили, що їли, як ставились до полонених, чому мали такі звичаї».

Це — нон-фікшн, який маскується під пригодницький роман. Але всередині — історія, підтверджена джерелами. Саме так, на думку Губарева, сучасна література повинна повертати правдиву пам’ять про епоху.

Український наратив на глобальному морі

Історії піратів — це не виняток. Вони — частина глобальної історії колоніалізму, торгівлі, морського контролю. Вони — частина історії, з якої Європа почала панувати над світом. І, за словами Губарева, якщо українці не братимуть участі в розповіді цієї історії — її продовжать інші.

«Українська мова повинна мати свої книжки про море. Про флот, про каперів, про морське розширення Європи. Ми маємо бути учасниками цього наративу, а не лише спостерігачами. Бо інакше — втратимо частину історії».

Що далі?

Робота триває. Відновлюються переклади, створюються нові видання, формуються нові плани. Сам Віктор Губарев говорить просто:

«Я ніколи не планував бути письменником. Я просто хотів знати, як усе було. А потім виявилося, що це цікаво не тільки мені».

І саме тому сьогодні українська мова отримує повноцінну серію книжок про піратів, колоніальну експансію, морське життя й великі подорожі — не як фентезі, а як правду.