Мінюст: кого в Україні вважають колабораборантами, та яке покарання їх чекає

Після початку великої війни Кримінальний кодекс України доповнили статтею 111-1 "Колабораційна діяльність". Найсуворіше покарання за неї — до 15 років ув'язнення. Але суд може ухвалити покарання, не пов’язане з позбавленням волі — умовний термін або заборону обіймати певні посади. 

Як правоохоронці виявляють колаборантів на деокупованих територіях, чому одного запевнення в тому, що тобі погрожували росіяни не достатньо, щоб виправдати колабораційні дії, чи може вважатися колаборантом лікар, що продовжує працювати в лікарні та яке загалом покарання передбачене за цей злочин — розповіла Українському Радіо заступниця міністра юстиції України Валерія Коломієць, передає "Суспільне".

Як правоохоронці виявляють колаборантів?

Як колишній адвокат в кримінальному процесі, можу розповісти, як воно мало б виглядати. В принципі, воно так і виглядає. Ми деокупуємо ту чи іншу територію, туди заходять правоохоронці проводити стабілізаційні заходи, бо в місті ще можуть знаходитися вороги — російські військові та інші. Далі з’ясовується, що відбувалося в місті, які вчинялися воєнні, або можливо, інші злочини. Правоохоронці мають зібрати фактаж, перевірити його, поспілкуватися з людьми, подивитися в інтернеті. Адже часто ті, хто займається колабораційною діяльністю, не приховують цього, навпаки бравують, що ось, вони підтримують "русскій мір". Всю інформацію можна зібрати з відкритих джерел та отримати докази експертиз, які встановлять, що і яким чином людина робила.

Тож тут все як і в розслідуваннях будь-якого іншого кримінального правопорушення: збір доказів, оцінка, прийняття рішення: чи є в діях людини ознаки колабораційної діяльності, чи ні. Також можливий й третій варіант: чи не було таких моментів, як примус, які виключають те, що людина здійснила злочин.

Як визначаються межі цього примусу?

Фактично ми говоримо про те, що людина діяла в умовах, коли не могла вчинити інакше, бо поплатилася б за це життям і здоров’ям — своїм або рідних. Також може бути, вона діяла в прямій залежності — коли їй буквально сказали: якщо вона цього не вчинить, до неї застосують ті чи інші фізичні заходи. 

Але це не має звучати таким чином: "Добре, деокупують територію, де я проживаю, і я просто скажу, що мені погрожували". Факт існування цих погроз, примусу, має бути доведений. Тому необхідно зберігати усі необхідні матеріали. Наприклад, якщо ми говоримо про освітній процес, в деяких регіонах батьків і дітей змушували приходити на навчання. Ти не міг не вийти на роботу або не відправити дитину в школу. Адже після цього перед тобою ставала "перевірка" в рамках "розслідування" тих чи інших кримінальних справ. Результатом могла стати фізична шкода життю і здоров’ю.

Якщо комунальник продовжує ремонтувати труби в тимчасово окупованому місті, а лікар — робити операції, чи є це колабораціонізмом?

Однозначної відповіді не може бути. Необхідно перевіряти, що саме він робив, на якій посаді перебував. Одна справа, коли ти фактично здійснюєш діяльність, інша — коли обіймаєш певну керівну посаду. Неможливо сказати, що існує універсальний рецепт. Якщо ти працюєш комунальником і окупаційна влада пропонує тобі обійняти вищу адміністративну посаду — будуть питання. Якщо працюєш лікарем, тобі так само пропонують обійняти певну адміністративну посаду і ти її приймаєш — теж будуть питання.

Яке загалом покарання передбачене за цей злочин?

Коли ми говоримо про заклики, схвалення порушення територіальної цілісності, законодавець передбачив таку відповідальність як заборона здійснювати певну державну діяльність. Тобто тут застосовано такий механізм, як "люстрація". Водночас коли ми говоримо, що людина обійняла ту чи іншу посаду (в окупаційній адміністрації — ред), йдеться про ув’язнення від 10 років. Покарання суворе, але при тому законодавець передбачає, що такий інструмент, як усунення від можливості в майбутньому брати участь у державному управлінні — це теж один з інструментів, який, сподіваюся, ми розвиватимемо надалі.

Чи варто чекати змін до норм, які стосуються покарання і визначення колабораціонізму?

Так, бо ця дискусія точиться як в експертних колах, так і в парламенті. Ми маємо перед очима післявоєнну історію багатьох країн, та й цілого європейського континенту. З них можемо зробити висновки та перейняти для України найкращі практики поствоєнного відновлення, в тому числі у секторі перехідного правосуддя.

Читайте більше про маріупольських колаборантів та зрадників в нашій спецтемі.