Як вшанувати пам'ять тих, хто загинув без вісті і не має могили. Ідея меморіалу, - ФОТО

Анато́лій Гайдама́ка, український художник-монументаліст,  Народний художник України, лауреат Державної премії ім. Шевченка, з посмішкою називає себе учасником бойових дій у Другій світовій війні.

 І то правда – чим не боєць. 4-річний хлопчик Толя Гайдамака разом зі своїм другом вирішили закидати грудками українського чернозему відступаючі сили німецьких загарбників в 1943 році.  І мало не загинули.

«Ми стояли біля дороги і кидали в машини,  що їхали в бік кордону, багнюку, коли раптом один з автомобілів зупинився. З нього виліз такий величезний фашист з автоматом. Ми з другом заховались  у матерів під юбки. Думали, він нас розстріляє. Та ні, він тільки відлупцював друга. До мене черга не дійшла.. 

Коли я пригадую цю історію, я думаю, наскільки ж росіяни, які зараз прийшли на нашу землю, гірші за німців. Бо після Маріуполя, після Бучі у мене немає сумнівів – просто би вбили нас в такій ситуації».

Анатолій Гайдамака мешкав в дитинстві неподалік трагічно відомого містечка Корюківка. В березні 1943 року угорські фашисти вбили там майже всіх мешканців – 6700 чоловік.

 Масштаби трагедії — виняткові серед населених пунктів України та Європи. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже у 45 разів перевищують білоруську Хатинь, у 41 — чеське Лідице, у 12 — французький Орадур. 

Так угорська жандармерія помстилася місцевим мешканцям за спротив  партизан на Чернігівщині.

Анатолій Гайдамака працював свого часу над цією темою. І він вбачає дуже чіткі аналогії з тим, що відбулося зараз в Маріуполі.

Ціле місто стало об’єктом помсти за спротив, за мужність «Азова» та інших військових підрозділів, які захищали українську землю. Маріуполь просто знищили, десятки тисяч людей вбили.

Тому природньо, що Анатолій Гайдамка став думати над втіленням ідеї пам’яті про тисячі загиблих. 

 «Взагалі-то я почав працювати з цією тему одразу, як тільки почалась війна в 2014 році. Проте зараз деякі мої ідеї трансформувались. 

Я відчуваю, що після закінчення війни тисячі людей в Україні зіштовхнуться з проблемою, коли не будуть знати, де загинув їхній родич, не будуть мати могилу, куди зможуть прийти і схилити голову в своїй скорботі.

Це біль і горе, якому немає виміру соціального, проте є вимір культурний. Бо якщо немає такої конкретної могили, ця людина має отримати таке загальне місце скорботи, де кожен вшановує кожного.

Так у мене виникла ідея створити на пагорбі, наприклад, на Саур-могилі, меморіальний комплекс, де кожен, хто втратив рідну людину, може прийти і поставити на тому пагорбі хрест з прізвищем.

На тому пагорбі мають повстати тисячі хрестів. І люди зможуть жити з думкою, що у них є ця Поклонна гора, цей пагорб пам’яті та скорботи», - пояснює ідею Анатолій Гайдамка.

Ви бачите на фото ескіз меморіала. 

На пагорб, де височіє скорботний хрест, веде довга дорога. Щоб потрапити на неї, треба пройти через бункер – символ сучасної війни. В ньому мають бути встановлені фотографії тих, хто загинув. За необхідністю цей бункер може бути збільшений у розмірах.

Вздовж дороги на пагорб – козацькі  хрести з назвами українських міст, зруйнованих росіянами. Назви мають бути випалені автогеном на листах ржавого металу. 

Меморіал буде опоясаний вузькими доріжками, щоб людям було зручно ходити серед хрестів з прізвищами загиблих.

За задумом автора, цей меморіал має стати об’єднуючим для всіх міст і регіонів України. Люди з будь якого міста чи маленького селища зможуть приїхати і встановити пам’ятний хрест з ім’ям свого рідного.

Можливо, такий Пагорб пам’яті варто було б зробити і в Маріуполі окремо. Бо здається, ні в якому іншому місті країни не має стільки неідентифікованих тіл, стільки загиблих, чиї останки, замість могили, назавжди полягли на полігоні ТБО та промислових площадках заводу «Азовмаш».

Ідея, яка варта того, щоб її обговорити.

Але треба пам’ятати, що через біль, спалені міста і зруйновані будівлі все рівно буде пробиватися нове життя.

Україна відновиться, Маріуполь відновиться.

І ця віра в непереможність життя у Анатолія Гайдамаки втілюється в образі спалених дерев, на яких селяться лелеки.

Дерева створені з арматури, яка залишається на місці спалених, зруйнованих будинків, інших залишків обпаленого металу. 

Лелеки на цих остовах дерев – це символ початку нового життя.

 І ми невідмінно його дочекаємось.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube