«Якщо завтра татуювання буде на руці – ми тобі її відрубаємо». Журналіст Дмитро Кузьмінський розповів, як врятувався з Маріуполя

Оператор ТРК «Україна» Дмитро Кузьмінський три тижні жив у підвалі багатоповерхівки в Маріуполі, але дивом зміг врятуватися. Неушкодженим вийшов із квартири після потрапляння бомби в будинок, пройшов через 60 ворожих блокпостів. Через татуювання українського Тризубця Дмитру росіяни ледве не відрубали руки.

Як він врятувався, маріупольский журналіст розповів в інтерв'ю НСЖУ.

11 березня у двір, де він переховувався разом з рідним братом, зайшли росіяни. Дмитро з хвилюванням розповідає про обставини, за яких дізнався про прихід окупантів.

«До мене приїхала мама і намагалася вмовити їхати, бо вони з її чоловіком збиралися відʼїздити. Але ми з братом відмовилися. По-перше, пам’ятаючи Іловайськ і Дебальцево, я не вірив у всі ці «зелені коридори». Я не довіряв росіянам взагалі. По-друге, і це найголовніше, у нас було настільки кіношне братерство підвальне, справжнє братерство, що ми не хотіли його кидати. Я провів маму до машини, а коли повертався назад, побачив, як один із хлопців з нашого будинку стоїть схрестивши руки і губами ворушить: «Не стріляйте, не стріляйте!»

Спочатку не зрозумів, що відбувається. Повернув голову ліворуч і побачив біля сусіднього будинку групу військових у формі російської армії. Каже: очі бачили, а мозок не хотів змиритися з тим, що побачив. Чоловіки з підвалу стояли групою, ще не розуміючи всієї небезпеки, і роздивлялися їх, обговорювали: наші чи не наші.

Цього ж дня росіяни прийшли з перевіркою квартир. За словами Дмитра Кузьмінського, це були морпіхи. Їхня поведінка доводила, що всі вони зомбовані російськими наративами про «бандерівців» та «нациків».

«Я наїхав на них ще біля під’їзду, мовляв, що ви тут робите? Відповідь була: «Ми вас прийшли рятувати». Я запитав, від кого рятувати – від красивого життя, гарних парків та затишного міста? Кажуть: «Ні, від «Азова». Вас «Азов» кошмарить». Я не витримав: «Який до біса «Азов»?! Ми його якщо і бачимо раз на рік на парадах, то й добре. Хоча добре, що він є». Їм не сподобалася моя промова, і вони одразу кинулись на мене: «Ти що, сам з «Азова»?!».

Але співпідвальники заспокоїли росіян, і вони пішли перевіряти квартири. Двоє спустилися в підвал. Решта на чолі з командиром пішли по квартирах.

Дмитро каже: ніхто не думав, що росіяни з’являться так швидко. Тому він не зняв прапори України, що висіли у братовій квартирі. Росіянин глянув на українську атрибутику і мовчки вийшов.

Деенерівці з’явилися 23 березня, коли біля під’їзду готували їжу. По зовнішньому вигляду всі зрозуміли, що це були саме деенерівці, каже Дмитро.

«Їхня форма була інакша, самі наглі, розхлябані. Таке враження, ніби вони перебували під дією якоїсь речовини. Вони також прийшли з метою перевірити квартири на наявність військових. За кілька днів до цього я піднімався у квартиру і зняв прапори. Викинути їх рука не піднялася, я склав атрибутику у диван», – каже він. 

Спочатку незвані гості намагалися корчити з себе нормальних людей, але коли побачили прапори – все різко змінилося. Дмитра з братом розвели по окремих кімнатах, почали погрожувати розстрілом.

«Мене змусили роздягнутися, щоб побачити татуювання, яке я зробив ще в юності. У мене на руці була зображена карта України і тризуб. Деенерівці дуже розізлилися. Пару разів влетіло прикладом, потім мене обв’язали прапорами України і повели на вулицю. Сказали: «Будемо розстрілювати».

Дмитро каже, що одразу пригадав жінку, яку у 2014 році прив’язали до стовпа в Донецьку. Але розумів, що з ним можуть вчинити набагато жорсткіше. Його посадили на бордюр неподалік під’їзду, тикали автоматами, кричали. Взагалі, коли деенерівці у квартирі побачили прапори й татуювання, кардинально змінили свою риторику з режиму «асвабадітєлєй» до мародерства. Позабирали з дому все, що було компактне, але дороге. Телевізор вони не брали, це було їм не цікаво. Їх цікавили дорогі годинники, окуляри. А те, що не хотіли брати, просто розбивали ногами.

Дмитро пригадує: «Коли я сидів на цьому бордюрі, почувався пустим місцем. Люди, які віталися зі мною буквально півгодини тому, стріляли цигарки, з якими ми спілкувалися на різні теми, – вони просто проходили повз. Вони розуміли, що раз я сиджу, обмотаний прапорами в оточенні озброєних людей, то це нічого доброго не принесе.

Мені також пощастило, що деенерівці не дізналися, що я працював на телебаченні. Я спалив свої документи раніше за порадою мами. Я зміг до неї додзвонитися. Мама на той час уже виїхала в безпечне місце і сказала, що з моїми посвідченнями можуть бути проблеми на блокпостах. Тому я спалив свої робочі посвідчення, військовий квиток та дозволи на роботу в зоні АТО/ООС та інші. Розповідав усім, що знімаю весілля».

У той час як він сидів на бордюрі, підійшла жінка з їхнього підвалу на ім’я  Алла. Почала розпитувати, що відбувається: «Чому ви нашого Діму чіпаєте?». Ті відповіли, що Дмитро, мовляв, фашист і націоналіст. Однак Алла переконала їх, що знає Дмитра багато років, що він нормальний хлопець, татуювання зробив давно і взагалі ніякого відношення до війни не має – просто патріот.

Найбільш адекватний із деенерівців поглянув на його татуювання й погодився, що воно старе. Каже: «Я до тебе претензій не маю, це прапор твоєї країни”. Тим часом Алла відволікла розмовами інших. Здавалося, небезпека минула. Та коли Дмитро почав підходити до під’їзду, почув крик у спину: «Зніми прапори і спали!».

«Я не став з ними сперечатися, розуміючи, що вдруге може не пронести. Щойно ми спалили прапори на вогнищі, як у двір залетіла стара “сімка”. Звідти вийшов їхній командир, чоловік не слов’янської зовнішності, дуже агресивний. Він вистрибнув із машини з таким виглядом, ніби спіймали, як мінімум, командира “Азову”. Дізнавшись про спалені прапори, він ще більше розізлився і наказав мені показати татуювання. Той, що стояв поруч, приставив до моєї руки пістолет і пересмикнув затвор. Я зрозумів, що якщо він вистрелить, мені буде непереливки. Бо лікарів у місті вже не було», – розповідає Дмитро Кузьмінський.

Але йому знову пощастило. Кавказець несподівано заспокоївся і сказав: «Якщо завтра о 10.00 татуювання буде на руці – ми тобі її відрубаємо». Його не цікаво, як можна видалити тату в умовах військового міста, де немає ні майстрів, ані інструментів.

Взагалі, зазначає чоловік, у факторі виживання дуже велику роль відіграє везіння. У торці будинку раніше був косметичний салон. Зовсім випадково там виявилися флакончик із фарбою для татуажу брів та голки. Навіть була машинка для татуажу, але нею не могли скористатися через відсутність електрики.

«Ми сіли у дворі і доки було світло, як у старі часи на зоні вручну забивали мені герб, щоб його не було видно», – каже Дмитро.

Це було його перше спілкування з деенерівцями. Коли він відʼїздив із Маріуполя, такі ситуації повторювалися безліч разів.

ЧИТАЙТЕ НАС В ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛІ МАРІУПОЛЬ 0629

А ТАКОЖ В НАШІЙ ГРУПІ В ФЕЙСБУЦІ "МАРІУПОЛЬ. МІСТО-ГЕРОЙ"