Стереотипи про НАТО варті перевірки

Ситуація на російсько-українському кордоні стає дедалі напруженішою. Американська та українська розвідка інформує про можливе нове вторгнення. На тлі цих новин дедалі більше обговорюють можливості отримання підтримки з боку західних союзників, насамперед НАТО.

Водночас тема альянсу та його відносин з Україною давно стала улюбленою для маніпуляцій, пропаганди та фейків. Розбираємося, про що йдеться.

Спочатку про те, що є правдою.

Організація Північноатлантичного договору або НАТО (англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO) — міжнародна міжурядова організація, військово-політичний союз 30 держав Північної Америки і Європи. Головна роль її полягає у забезпеченні свободи та безпеки країн-учасниць з використанням політичних і військових засобів. Головним інструментом НАТО є система колективної безпеки: напали на когось одного – його захищають всі.

Крім цього, НАТО проводить операції та здійснює різноманітні місії поза межами території його країн-учасниць. Так було в Афганістані, Косово, Лівії, Іраку, Сомалі та у берегів Африканського рогу, в Середземному морі.

Відносини України та НАТО започатковані 1992 року, коли ми приєдналися до Ради північноатлантичного співробітництва. З того часу українці неодноразово брали участь у різноманітних програмах альянсу.

Приблизно з 2002 року соціологи почали цікавитися думкою громадян України щодо ймовірного вступу до НАТО. На початку думки українців щодо цього ділилися: 32% були «за», 32,2% — «проти», при цьому велика кількість відповіді не мала. Після початку російської агресії на Донбасі у 2014 році і анексії Криму підтримка членства в НАТО серед населення зросла: 47,8% — «за» членство, 24,3% — «проти». А недавно сягнула рекордного рівня: у листопаді 2021 дослідження соціологічної групи “Рейтинг” показало, що 58% опитаних підтримують вступ України до альянсу.

Як видно, погляди населення дуже залежать від подій та інформації про них.

Прокоментувати деякі популярні в Україні твердження та стереотипи щодо НАТО ми попросили Сергія Пахоменка — історика, політолога, доцента кафедри міжнародних відносин Маріупольського державного університету.

Співпраця України з НАТО дуже тісна, тож ймовірність вступу найближчим часом дуже велика.

Термін вступу України в НАТО залежить від великої кількості внутрішніх та зовнішніх факторів.

З одного боку, мета вступу до альянсу зафіксована в Конституції та в Концепції зовнішньої  політики. Однозначно, владні політичні еліти орієнтовані на євроатлантичну інтеграцію. Але є перешкоди як всередині, так і зовні країни. Заяви про те, що питання вже вирішено, надто поспішні та оптимістичні.

Вступ до НАТО — ключовий фактор для розв’язання військового конфлікту на Сході.

Це дуже складне питання та оптимістична заява. Тут є декілька серйозних пересторог. По-перше, в НАТО не приймають країни, які мають проблеми з територіальною цілісністю. Цілий ряд західних політиків відверто — наприклад, колишня президентка Естонії Керсті Кальюлайд — відверто кажуть: не може бути й мови про вступ до НАТО за поточного конфлікту з іншою країною та проблем з територіальною цілісністю.

НАТО — це запобіжник появи конфлікту та зовнішньої агресії. Наші політики кажуть, що в документах альянсу прямо не сказано, що країни з територіальними проблемами не приймають. Мовляв, чому ж Україні не створити прецедент. Але навіть якщо це юридично і не зафіксовано, є інша проблема — всі рішення в альянсі ухвалюють консенсусом. А його щодо теперішньої України важко досягти. Наприклад, є Франція та Німеччина, які дуже прохолодно ставляться до євроатлантичної інтеграції України.

НАТО вичерпав себе і не є конкурентоспроможним. Блок розпадеться, тож Україні не слід прагнути до входження у нього. Це агресивний блок для окупації інших країн, наднаціональна організація, участь у ній звужує межі національного суверенітету та змушує країни поступатися своїми інтересами.

Це залишки радянської пропаганди, і її вплив великий.

Теза про те, що блок розпадеться — це занадто. Організація довела свою ефективність як єдиний інструмент колективної безпеки для багатьох країн — набагато ефективніший, ніж такі міжнародні організації як ОБСЄ або ООН. Наприклад, це було доведено під час війни в Боснії. НАТО довела, що саме ця організація може вирішувати конфлікти та бути важливим елементом, «парасолькою безпеки».

Ключова мотивація країн щодо вступу до НАТО — запобігання внутрішнім конфліктам та впливу й агресії ззовні. То ж ця основна функція залишається ефективною та привабливою, і такою буде лишатися в умовах наростання напруги в світі. Не випадково Фінляндія та Швеція, які довго хизувалися своїм нейтралітетом, тепер розглядають можливість вступу до НАТО. Так, в НАТО є внутрішні суперечності, але вони не скасовують головну цінність блоку.

Що стосується суверенітету. Коли була війна в Іраку, Франція та Німеччина відмовилися від участі НАТО і операція буле не від альянсу, а від США та їх союзників. Тож кожна країна, навіть найменша, має право голосу, і від нього залежить загальне рішення. Звісно, є вплив потужніших країн, але про поступки суверенітетом мова не йде.

Необхідно витрачати великі кошти на вступ. Наш військово-промисловий комплекс не витримає. Економічно Україна програє від вступу.

Вступ до НАТО і колективна оборона навпаки зменшують витрати на армію.

Загалом, від членів НАТО вимагається витрачати на оборону не менше 2% ВВП щорічно. Україна останніми роками витрачає 2,6-2,8%.

Кожна країна, яка хоче вступити до НАТО обов'язково має провести референдум.

Такого правила немає. Все залежить від країни — якщо це прописано у Конституції або є закон, який передбачає розв'язання цього питання за допомогою референдуму. В Україні потреби в гіпотетичному референдумі наразі немає. Загалом, референдуми щодо вступу до НАТО проводили лише Угорщина, Словенія — обидві не через вимогу закону, а з політичних міркувань. В Іспанії 1986 року був референдум щодо подальшого перебування в НАТО — країна приєдналася до альянсу у 1982.

Вступ до НАТО погіршить відносин з Росією.

Складно уявити, куди нам ще погіршувати стосунки з Росією. Але вступ до НАТО дійсно спровокує шалений спротив Кремля. Адже це означає для Росії остаточну втрату впливу на Україну. Наслідком могли би стати посилення агресії, газовий шантаж. Росія має багато інструментів зовнішньополітичного впливу.

Втім вона це робить і з країнами, які вже є учасницями НАТО. Наприклад, з балканськими. Щоправда, одна справа Чорногорія, а інша — Україна. Для Росії вона невіддільна частина утворення, яке та намагається відновити.

Якщо України продовжить курс на вступ до НАТО, то в нас з’являться бази, а українські військові будуть брати участь у багатьох конфліктах.

Наразі НАТО не веде війн. Є миротворчий контингент в Косово під егідою ООН. Україна також брала участь в цій місії. З іншого боку, навіть країна НАТО не має обов'язку підтримувати військові операції за межами території альянсу. Що стосується наявності військових баз, то вони також не є прямим наслідком вступу. Це окреме рішення, яке погоджується владою країни за її бажання.

---

Чому ж стільки неточних тверджень про відносини України і НАТО з’являються в інформаційному полі?

Очевидно, частково це спадок Радянського Союзу. Якщо подивитися за віком опитуваних, більшість негативу щодо НАТО — від населення, яке у свідомому віці застало СРСР. Інший важливий фактор — теперішній російський інформаційний вплив.

Тож перевіряйте інформацію, яку ви бачите в соціальних мережах та ЗМІ.

Створення цієї статті фінансується в рамках проєкту «НАТО – це люди», що фінансується Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, що діє через Міністерство закордонних справ і у справах Співдружності націй Великої Британії (“FCDO”).

Автор: Марія Кутнякова — громадська діячка