Мало народитися українцем. Ним потрібно стати

Мало народитися українцем. Ним потрібно стати, Марина Молошна

Важко писати про себе, ще важче переосмислювати пережитий досвід. Люди часто проживають життя і не думають над тим, що ж їх привело в ту чи іншу точку. А я вам скажу що — це вибір. Одне слово. А як змінює долі людей.

Революція Гідності для мене особисто і, гадаю, що й для нашої нації стала точкою біфуркації (неповернення). Події, які послідували далі, раз і назавжди змінили нас. Саме тоді я усвідомила себе українкою.

Я не завжди розмовляла українською. Тим, кому я це кажу, часто не віриться. При першому знайомстві люди думають, що я з Західної України. Проте ні  народилась я і виросла в Сумській області, де всі говорять або російською, або суржиком. Так було і в моїй сім'ї.

Українську я чула лише від вчителів на уроках, і то не від всіх. За неписаним правилом, говорити чистою російською було круто, а українською говорили діти з сіл, і деякі з них насміхалися.

Велика частина моїх родичів проживає в Москві та Санкт-Петербурзі. Саме туди я мріяла поїхати навчатися після закінчення школи, адже в нашій родині це вважалося престижно. Хоч я і народилася після проголошення незалежності, підсвідомо завжди відчувала Росію метрополією, а Україну — її домініоном.

У п'ятнадцять я вперше поїхала в подорож Західною Україною. Ця поїздка тривалістю у два тижні показала мені більше українськості, ніж всі попередні 15 років життя. Вражаючою була не тільки історія та архітектура, а й те, що навіть у великих містах всі спілкуються виключно українською. У той момент мені стало дико, що я живу в Україні, а спілкуюся російською. Почалися внутрішні протиріччя та зміна поглядів.

Повернувшись з подорожі, я хотіла почати говорити українською, але вперлася у стіну нерозуміння оточуючими. І, врешті, відклала цю ідею допоки не поїду навчатися в інше місто (на той момент, я вже знала, що лишуся в Україні). Проте все сталося не так, як гадалося, — через кілька місяців почалася Революція Гідності, яка перевернула моє уявлення про себе та світ догори дриґом.

30 листопада 2013 року, я, як завжди, дивилася новини (цю звичку мені прищепили ще з дитинства бабуся та дідусь), а в душі все струшувалося і до горла підступав гіркий клубок: показували кадри жорстокого побиття студентів, які були лиш на кілька років старші за мене. Палітра відчуттів стрибала від люті до розпачу. Я не розуміла, у кого піднялася рука і чому це взагалі стало можливим у правовій державі.

Далі на Майдан вийшли мільйони українців і я відчула гордість за нас  бо ми згуртувалися і показали, що не будемо терпіти, коли нас ображають. Тоді вперше в житті я усвідомила себе українкою, частинкою української нації, яка ще кується та випробовується в боях.

Під час Революції Гідності я закінчувала школу, і так і не доїхала до Києва, хоча рвалася з усіх сил. Як зараз пам'ятаю, як не відлипала від екрана монітору та не спала ночами з 18 по 20 лютого 2014 року — дивилася на розстріли майданівців у прямому ефірі і не знала, чим я можу допомогти. Хотілося кричати від безсилля і несправедливості. Пісню "Плине кача", під яку ховали синів України, я досі не можу слухати  мене розриває зсередини і душать сльози...

Революція Гідності показала мені, що за свободу та наше краще майбутнє українці готові боротися та віддати найцінніше, що в них є  життя. Я переосмислила, в якій країні я живу, куди нам варто рухатися та, зрештою, хто я. Я  українка.

Народитися в російськомовному середовищі та увібрати в себе російську культуру був не мій вибір. Так склалося. А мій вибір  це Україна, це солов'їна.

Для мене Україна  це не тільки чорнозем і поля пшениці, а й терикони Донбасу. Для мене Україна  це не тільки Карпати, а й Кримські гори. Для мене Маріуполь  не менш українське місто, ніж Львів.

На мою думку, ми не стаємо українцями, якщо народилися в Україні. Навіть якщо народилися в українськомовній родині десь на Тернопільщині це не робить людину автоматично українцем. У такому разі можна бути громадянином України (а вони можуть бути і малоросами, і совком, і «путін ввєді вайска»), але далеко не всі громадяни України  українці.

Українцем стають через революцію в голові. Вона у мене відбулася разом з Революцією Гідності. І ще у мільйонів таких, як я. Ми почали говорити та писати виключно українською, вчити свою історію, цікавитися політикою, відроджувати наші традиції та культуру, боротися з російським дискурсом у нас самих та навколо нас.

Це і є основний здобуток Майдану — ми нарешті усвідомили, хто ми і почали гнути свою лінію. Дякую всім, хто через 7 років продовжує розпочате. А тим, хто зневірився, хочеться сказати: все було недарма. Хоча б через те, що у безлічі людей, у тому числі в мене, змінилася свідомість.

Герої Небесної сотні — не жертви. Впевнена, вони знали відповідь на питання "навіщо" та були в той момент щасливі. Адже захищали свободу та право на світле майбутнє Батьківщини. Найкраще, що ми можемо зробити  працювати кожен на своїх фронтах.

Не забуваймо, що всі ми  частинки одного великого механізму. І якщо кожен українець буде дбати про розвиток України незалежно від того, хто її очолює, то все у нас буде добре. Різні люди можуть приходити до влади, а ми маємо кожен на своєму місці робити все можливе для розбудови своєї країни. Якщо кожен буде якісно виконувати свою роботу, то все з'єднається в один ланцюжок і наша Україна буде процвітати.

Хтось каже, що за Батьківщину варто вмирати. Я би сказала, що за Україну варто жити та боротися.

Марина Молошна

Матеріал написаний у форматі авторської колонки. Тут автор викладає свою особисту думку. Вона може не збігатися з думкою редакції. Редакція 0629 не несе відповідальності за факти, викладені в авторській колонці.

Украина мова язык Революция Достоинства
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции

Комментарии