Вячеслав Аброськин - о трупах в Славянске и о том, почему мы должны выплачивать пенсии людям на оккупированных территориях

Останнім часом часто чую розмови звичайних обивателів, які знають про війну на сході нашої країни тільки з екранів ТВ або від знайомих, які були там проїздом під час «екскурсійних» поїздок по звільненим від терористів містам вже в 2015-2020 рр.

Одне з найпоширеніших питань - чому ми повинні виплачувати пенсії громадянам на окупованій теріторії? Вони ж «хитруни» отримають пенсію і від РФ і від України. «Чому ми повинні взагалі надавати їм будь-яку допомогу? Вони ж там залишилися , а мали можливість виїхати та ін».

І тут доводиться вести роз'яснювальну роботу. Шановні, а хто хоча б на мить як задумався - як тисячі інвалідів без рук, ніг, незрячі вимушені були залишитися, бо ми ж їх просто всі кинули на свавілля. Як повинні виживати тисячі наших громадян похилого віку, яким просто не було куди їхати, а хто виїхав був вимушений повернутися, бо не було де жити і за що. Люди й не тільки похилого віку повертаються додому на окуповану територію, заради даха над головою, бо тут на підконтрольній не всі змогли розпочати життя з чистого аркуша.

Завжди згадую, як в листопаді 2014 року зайшов в училище міліції у Маріуполі та побачив жінок-міліціантів з дітьми від малого до великого, які проживали в казармі з 2-поверховими ліжками без будь-яких умов для нормального життя. Наші співробітники за наказом свого керівництва виїхали з Донецька ще влітку в літньому одязі. Так жили жінки і діти міліціантів, а що ж казати про звичайних людей-пенсіонерів, інвалідів.

Я ще не читав і не чув правду, що насправді відбувалося в окупованих містах та селищах в 2014-2015 рр, як гвалтували і знущалися над людьми, як вбивали і закопували трупи в звичайні ями посеред міст. Я часто згадую, як лопатою починав копати посеред Слов’янська, бо нам повідомили, що терористи Гіркіна там закопали десятки людей, копали лопатими і не вірили, що там дійсно трупи вбитих і закатованих. Не вірив, бо це ж 21 вік, не може такого бути, але таке було. Тоді ми достали з звичайної ями вбитих мешканців Слов’янська, загорнутих в поліетилен.

Доля скількох ще наших громадян невідома? В них теж є батьки та близькі, які їх чекають і мають надію, що вони повернуться.

Але наші громадяни України, мешканці Донеччини, це все жахіття пройшли тоді в 2014-2015 роках й продовжують жити на війні і сьогодні вже сьомий рік.

Продовжують не просто жити та виживати, а ще відновлюють села та міста. Це сильні люди, які не стали учасниками АТО за три дня знаходження в Мар‘їнці або в Красногорівці, бо вони там за життя борються кожного дня вже сьомий рік.

Маю надію, що обов’язково ми все зберемося на стадіоні в Донецьку і будемо спивати гімн України , і дивиться, як грають «Шахтар» і «Челсі».

Больше материалов мариупольских ФБ-блогеров читайте здесь.

Мариуполь Донецк
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции

Комментарии