Пушилін підписав «закон», який дозволяє відбирати квартири у маріупольців і знижує «компенсацію». Як він працює

3 квітня 2026 року ватажок так званої «ДНР» Денис Пушилін підписав так званий «закон» №269-РЗ. Документ регулює порядок розпорядження житлом, яке окупаційна влада визнає «таким, що має ознаки безхазяйного».

Формально мова йде про врегулювання житлових питань. Але по суті — про квартири маріупольців, які залишили місто через війну, обстріли та окупацію.

0629 розібрався, що насправді стоїть за цим «законом» і як він вплине на житло маріупольців.

Як працює схема: від «безхазяйного» до «муніципального»

Новий «закон» закріплює механізм, який у Маріуполі застосовують вже не перший рік. Житло визнають «безхазяйним», після чого воно переходить у так звану муніципальну власність.

У документі прямо зазначено, що він регулює «отношения, связанные с распределением и предоставлением жилых помещений, имевших признаки бесхозяйного имущества и поступивших в собственность соответствующего муниципального образования».

Далі ці квартири можна передавати іншим особам — як у користування, так і у власність. У тексті прямо вказано, що житло може «предоставляться во владение и в пользование для проживания», а також передаватися іншим категоріям осіб.

Фактично це означає легалізацію вилучення житла у власників, які були змушені виїхати.

Кому віддають житло

Документ чітко визначає коло тих, хто може отримати такі квартири. Йдеться про представників окупаційної системи — чиновників, військових, поліцейських, а також працівників підконтрольних установ.

Зокрема, у законі прямо зазначено, що службове житло може надаватися «лицам, замещающим государственные должности… военнослужащим… сотрудникам» та працівникам підконтрольних органів і установ.

Таким чином житловий фонд Маріуполя використовується не для повернення прав власників, а для забезпечення функціонування окупаційної адміністрації та закріплення її присутності в місті.

«Компенсація» лише для росіян

Окремий блок закону стосується компенсацій. Але і тут закладене ключове обмеження: право на них мають лише громадяни Російської Федерації.

У документі прямо зазначено, що компенсація надається «гражданам Российской Федерации, утратившим право собственности».

Крім того, для її отримання необхідно звернутися із заявою та надати підтверджуючі документи, причому рішення ухвалює уповноважений орган.

Це означає, що маріупольці без російського паспорта фактично виключені з цієї системи.

Що змінив новий закон

Одне з ключових нововведень — зміна підходу до «рівноцінного» житла. Якщо раніше декларувалася необхідність відповідності квартири за параметрами, то тепер ця вимога значно послаблюється.

У законі зазначено, що «равнозначным жилым помещением» вважається таке, яке відповідає площі та кількості кімнат, але при цьому загальна площа може відрізнятися — «не более чем на 25 квадратных метров».

Також прямо передбачено можливість надання житла меншої площі — «по письменному согласию гражданина».

Що це означає на практиці

Для маріупольців це означає, що повернення власного житла стає майже нереальним. Натомість людям можуть запропонувати іншу квартиру, яка не відповідатиме попередній ні за умовами, ні за якістю.

У багатьох випадках люди змушені ставати в чергу без чітких строків. Якщо житла не вистачає, передбачена грошова компенсація, розмір якої визначає сама окупаційна влада. При цьому навіть отримане житло обмежене в обігу — його не можна продати чи передати протягом трьох років.

У підсумку система не гарантує відновлення права власності, а лише пропонує контрольовану заміну — на умовах, які визначає не власник, а адміністрація.

Як це пояснюють окупанти

Так званий «мер Маріуполя» Антон Кольцов коментує нововведення як спробу впорядкувати розподіл житла та зробити його «більш справедливим».

Зокрема, він заявив: «Теперь в случае невозможности подобрать вариант, который бы соответствовал утраченной недвижимости и по площади, и по функциональному назначению, муниципалитеты вправе предоставлять компенсационное жильё, исходя из площади утраченного жилого помещения».

Також, за його словами, «закон устанавливает нормативный предел допускаемой площади предоставляемого компенсационного жилья до 25 квадратных метров вне зависимости от того, по какому постановлению гражданин получил положительное решение».

Окремо Кольцов наголосив, що ці зміни мають «установить единые правила, по которым будет распределяться муниципальное жильё», і подякував «депутатскому корпусу и профильным министерствам» за підтримку відповідних ініціатив.

Що не так із цими поясненнями

Формулювання, які використовує Кольцов, на перший погляд звучать як технічне уточнення правил. Однак за словами про «уніфікацію» та «спрощення підбору житла» фактично приховується суттєве зниження стандартів компенсації.

Якщо раніше декларувалася хоча б формальна відповідність житла за ключовими характеристиками — площею, кількістю кімнат, функціональним призначенням, — то тепер акцент звужується лише до площі. Це означає, що інші параметри фактично втрачають значення: місце розташування, стан будинку, інфраструктура, навіть базова зручність проживання більше не є визначальними.

У такій моделі квартира може формально відповідати вимогам за метражем, але при цьому бути гіршою за всіма іншими критеріями. Наприклад, замість житла у відносно придатному районі людина може отримати квартиру в іншій частині міста або в будинку з гіршими умовами. І формально це не вважатиметься порушенням.

Додатково ситуацію ускладнює норма про «згоду» отримувача. В умовах відсутності альтернатив, черг і невизначених строків ця згода стає радше формальністю. Людина фактично опиняється перед вибором: погодитися на запропонований варіант або залишитися без житла взагалі.

Ще один важливий момент — непрозорість самого процесу. Рішення про надання житла або компенсації ухвалюють підконтрольні окупаційній владі органи, і саме вони визначають, що вважати «відповідним» варіантом. Це створює простір для ручного розподілу, де ключову роль можуть відігравати не потреби людей, а лояльність або наближеність до адміністрації.

У підсумку йдеться не про вдосконалення системи компенсацій, а про її трансформацію в інструмент керованого перерозподілу житла. І пояснення про «єдині правила» у цьому контексті радше прикривають спрощення процедури передачі квартир новим власникам, ніж захищають права тих, хто їх втратив.

Фактично цей «закон» остаточно оформлює практику: житло маріупольців, які виїхали через війну, переходить під контроль окупаційної влади і використовується на її розсуд.

І сам документ це прямо підтверджує, адже передбачає, що «распределение жилых помещений осуществляется Уполномоченным органом по согласованию с Коллегиальным органом».

Це означає, що доля житла маріупольців остаточно залежить не від власників, а від рішень окупаційної адміністрації.

Читайте також:

Ще понад 2000 квартир під загрозою: у Маріуполі опублікували новий список «безхазяйного» житла

У Маріуполі понад 8 тисяч квартир оголосили «безхазяйними»: мешканці заявляють про корупцію