Національне питання. Що відбувається з різними етнічними групами на окупованих територіях

Національне питання Путін поклав у фундамент “доктрини” своєї агресивної війни, розв’язаної проти України. “Захист російськомовного населення” був заявлений як одна з основних цілей війни. Проте саме російськомовного населення на окупованих територіях стає все менше. Башкіри, буряти, чеченці, татари і інші мусульманські народи масово переселяються на окуповані території. Окупанти будують нові мечеті, змушують місцеве населення змінювати свої власні традиції, щоб не резонувати із правилами життя мусульманського населення.

Натомість національні культури підпадають під заборони. Формальна демонстрація лояльності до українців зводиться до захоплення салом та шароварами (їх навіть возять інколи на національні виставки в РФ). Але по факту за українське слово на вулиці чи в соцмережах можна потрапити до поліції.

Медіа Донеччини, Херсонщини та Запоріжжя дослідили, що в окупації відбувається із національним питанням.

ХЕРСОНЩИНА

Історично Херсонщина — багатонаціональний регіон, пише Кавун.City. Територією нинішньої Херсонщини проходили південні межі Великого князівства Литовського (Бериславський район, який нині деокупований, але під постійним обстрілом росіян. Високопілля (теж деокупована частина) заселяли німці. Зміївка (також деокупована частина) — територія поселення шведів: сюди приїздив Його величність Король Швеції Карл Густав XVI у 2008 році, адже в селищі проживали люди, які говорили старошведською. Сам Херсон містить зв’язки з різними країнами: тут оселилися поляки, болгари, вірмени, литовці, німці, греки, азербайджанці та представники інших народів. В Херсоні та на Херсонщині традиційно жили і живуть також і представники корінних народів: переважно караїми та кримські татари, є і кримчаки.

Втім, російська окупація чимало змінила. Сьогодні на території окупованої частини Херсонщини росіяни активно витісняють згадки про корінні народи (їх взагалі не згадують або називають «малими народами», «народностями»), а багатонаціональність стає виключно предметом пропаганди.

Переслідування кримських татар та забуті інші корінні народи

Особливо «небезпечними» росіяни вважали і вважають кримських татар. Вони переслідували і продовжують переслідувати їх в окупованому Криму. Не стала виключенням і окупована частина Херсонщини. Переважно кримські татари на Херсонщині проживали в Генічеському районі. Випадки переслідування кримських татар на Херсонщині фіксували від самого початку окупації регіону. Під час першого Конгресу корінних народів 2 грудня 2025 року голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров підкреслив, що є багато фактів, як РФ знищує корінні народи Криму: через політичні репресії, мовне та культурне знищення, витіснення корінних народів і привезення росіян: «Лише тільки ці перелічені фактори за умови тривалого продовження стану окупації Криму несуть пряму загрозу корінним народам України, чиєю землею є Крим». Те саме відбувається і на окупованій частині Херсонщини, яка межує з Кримом.

Але росіяни вдаються до провокацій не лише в окупації: вони намагались зірвати онлайнзахід херсонської бібліотеки, присвячений роковинам депортації кримських татар. Загалом ця дата — 18 травня — дуже нервує росіян: вони переслідують тих, хто згадує цей день як депортацію, не проводять заходів пам’яті. Завдяки окремим представникам кримськотатарського народу, які зрадили Україну, поширюють тези про те, що піклуються про різні народи, а Росію підносять, як «спільний дім».

Окупаційний ватажок Херсонщини Володимир Сальдо навіть ініціював можливість видачі документів в окупації не лише російською, а українською та кримськотатарською мовами. Щоправда, на практиці це не працювало: зробили кілька документів для того, аби показати їх пропагандистським медіа.

На практиці ж росіяни продовжують переслідувати кримських татар — як і в Криму. Доволі швидко — за пів року після початку окупації — росіяни закрили класи вивчення кримськотатарської мови в Новоолексіївці. Наразі кримськотатарська мова в окупованій частині Херсонщини лунає вкрай рідко, а вивчати її майже неможливо. Все, що росіяни називають кримськотатарською культурою, вони намагаються подавати російською мовою з окремими елементами кримськотатарською, зрідка можна почути пісні мовою корінного народу, але всі вони мусять бути затвердженими і лунають виключно на затверджених заходах.

Росія визнала терористичною організацією батальйон імені Номана Челебіджіхана і на підставі цього затримує незручних для окупаційного режиму людей: в разі, якщо не можуть вигадати іншої підстави, звинувачують в участі в цьому батальйоні. Так, у серпні 2022 року в окупованій Херсонщині затримали кримських татар Халіла Аметова та Мамеда Мустафаєва; трохи раніше — у червні — проводили обшуки та затримували Сусанну Ізмайлову та Расіма Асанова, а в березні 2024-го — генічеського журналіста Геннадія Осьмака.

Про караїмів росіяни взагалі не згадують – ніби їх і немає. Втім, караїми — проживають на території Кримського півострова з XIII століття. Стрижнем караїмської спільноти є їхні вірування: вони визнають Тору. Караїми проживали як у Херсоні, так і на Херсонщині, хоча їхня кількість і невелика. Втім, росіяни взагалі про них не згадують.

Кримчаками ж росіяни називають… кримців, тобто просто мешканців Криму. Як от у цьому пропагандистському дописі.

Нагадаємо, що кримчаки — це корінний народ України, що сформувався на Кримському півострові поряд із кримськими татарами та караїмами. Вирізняє кримчаків передовсім віра: вони сповідують ортодоксальний юдаїзм з кримчацькими мотитовними ритуалами. З початком тимчасової окупації Криму Росією в 2014 році частина представників і без того малочисельного народу вимушено виїхала з півострова на материкову частину України.

Нав’язування національних «традицій»

Загалом в окупованій частині Херсонщини не надто переймаються поширенням культури представників різних націй та вивченням мов. З одного боку, це — політика Росії: вони всіляко витісняють будь-які прояви автентичності представників різних народів. З іншого — майже нема кому це робити. Не так багато зрадників серед представників різних народів на Херсонщині, які готові просувати російські наративи. Активні представники різних народів або виїздять, або їх переслідують росіяни, інші – не ризикують демонструвати свою ідентичність.

МЕЛІТОПОЛЬЩИНА

До російської окупації Мелітополь був одним із найінтеркультурніших міст України, пише РІА Південь.Протягом багатьох десятиліть він розвивався як простір мирного співіснування понад сотні етнічних груп, кожна з яких робила свій внесок у культуру, економіку та громадське життя регіону.

Етнічне різноманіття Мелітополя сформувалося ще у XIX столітті, коли регіон Приазов’я став місцем активної міграції. Сюди приїжджали переселенці з Болгарії та Греції, Німеччини та Польщі, Криму та Кавказу, країн Близького Сходу. Мелітополь розвивався як місто, де різні культури не конкурували, а взаємодіяли: відкривали школи та культурні товариства, створювали ремісничі традиції, формували загальноміську ідентичність.

У Мелітополі часто проводились інтеркультурні фестивалі. фото із сайту мерії

Тут національність ніколи не була фактором розділення. У 2008 році Мелітополь отримав статус інтеркультурного міста в рамках пілотного проєкту Ради Європи, ставши першим українським містом, яке взяло участь у цій ініціативі. У 2021 році досвід Мелітополя розглядався як один із базових при розробці нового законопроєкту про національні меншини. Члени парламентського комітету відзначали, що місто демонструє модель міжкультурного співіснування, якою могла би слідувати вся Україна.

Окупація та русифікація

Після захоплення Мелітополя у лютому 2022 року російські військові у перші дні майже не втручалися в міське життя. Українські прапори ще висіли на установах. Однак ця пауза виявилася тимчасовою. Вже невдовзі почалася системна та насильницька русифікація, яку окупанти вважали однієюї з ключових задач.

Перший удар припав по сфері освіти та культури. Українські книги масово вивозили вантажівками, складали на подвір’ях сільських і міських бібліотек і спалювали на зразок тотальних чисток часів нацистської Німеччини. Серед знищеної літератури були сучасні дитячі видання Зірки Мантуй, твори Роальда Дала, Всеволода Нестайка, Сергія Жадана та десятки інших авторів, які складали основу українського культурного простору.

На зміну знищеним фондам окупаційна адміністрація завозила російські підручники та пропагандистську літературу на сотні мільйонів рублів.

«Перше, що зробили окупанти у Мелітополі — це вдерлися у дитсадки і спалили вишиванки», — згадує 2022 рік Іван Федоров (тоді мер Мелітополя). Вишиванки спалювали в дитсадку «Ластівка», капітально відремонтованому саме перед повномасштабним вторгненням.

Навіть за даними самих окупантів, як мінімум 46% дітей висловлювали бажання вивчати українську мову. Цей факт викликав паніку, і колабораційні «чиновники» заговорили про офіційну заборону розмовляти українською у школах.

Українську мову в освітній програмі спочатку зробили факультативною, а згодом і зовсім виключили, замінивши обов’язковою «російською мовою та літературою». Вчителів, які відмовлялися переходити на російські стандарти, звільняли, залякували або змушували покинути місто. Репресії застосовували і до дітей.

«Дітей змушують вчити російський гімн і співати на уроках. Якщо чиєсь дитя відмовиться співати гімн у школі — батьків викликають. Їх записують у списки ненадійних, і далі може статися що завгодно», — розповіла жителька Мелітополя РИА Південь.

Риси русифікації торкнулися і культурної сфери. Танцювальні та музичні колективи, ще недавно виступаючи у українських сценічних костюмах, тепер переодягали у кокошники та сарафани. На сценах звучали балалайки, витісняючи бандури та українські народні інструменти. Українська символіка зникала, а елементи російської масової культури нав’язувалися як «єдиноприпустимі».

Один із численних "російських народних" колективів в окупованому Мелітополі. фото пропагандистів.

Українська ідентичність фактично опинилася поза законом. Розмова українською стала небезпечною — містяни повідомляли про напади, погрози та затримання за будь-яку проукраїнську фразу. Людей, які висловлювали незгоду з окупацією або просто дотримувалися українського погляду на події, часто викрадали та утримували в підвалах місяцями.

Один із випадків, про який розповідали очевидці журналісту РИА Південь: на блокпосту російський військовий напав на жінку просто за фразу, сказану українською.

Репресії супроводжувалися масовим відтоком населення. За даними директора стратегічного центру розвитку територій Андрія Орлова, Мелітополь покинуло до 70% жителів. Залишені 30% — переважно ті, хто не зміг виїхати або став заручником обставин. Одночасно Росія почала завозити у місто нових мешканців із різних регіонів РФ. Це стало частиною політики заміщення населення, яку Кремль активно проводить на окупованих територіях.

Засилля "нових народів": як Мелітополь змінює обличчя під впливом приїжджих національних меншин

Окупація Мелітополя принесла в місто не лише нові прапори, пропаганду та російських чиновників. Вона змінила саму соціальну тканину міста. На місце виїхавших українців масово прибували люди з віддалених регіонів Росії, передусім із національних республік. Нові мешканці — від дагестанських учителів до чеченських військових і робітників із Середньої Азії — почали заповнювати простір, змінювати звичний уклад, культуру та навіть харчові переваги.

Те, що ще вчора здавалося абсолютно чужим південноукраїнському місту, стало частиною повсякденності.

Однією з перших сфер, куди масово почали завозити фахівців із національних республік, — освіта. З Дагестану, незважаючи на власний кадровий голод, відправляли цілі групи педагогів. Місцевих українських учителів поступово витісняли: одних звільняли, іншим відкрито казали, що місце потрібно «командированим».

Так з’явилися дагестанські викладачі російської мови, історії, географії. Їх офіційно називали «вчителями спеціального призначення» — люди, які мають навчати, але перш за все впроваджувати ідеологію «русского мира». Російські телеканали робили про них пропагандистські сюжети, представляючи їх як «місіонерів», які «виправляють» українську освіту.

У мелітопольських школах з'явилися вчителі з Дагестану. скрін із пропагандистського сюжету

Разом із ними у школи прийшло і нове поведінкове середовище: сувора релігійність, демонстративне дотримання традицій, розмови про «правильне виховання» та «моральний уклад». Для Мелітополя, де раніше панувала світська, європейська модель освіти, такий поворот став шоком.

«Ось у нас був випадок недавно, коли діти молодших класів принципово не стали підніматися на гімн РФ. Викликали батьків, розмовляли з ними… Діти старших класів ставлять вчителям дуже провокаційні питання з російської історії, бо вони ще пам’ятають, що таке історія України. Зрозуміло, ми її вже давно прибрали зі шкільної програми. Але все одно… Ми намагаємося покращити якість освіти у нашій області. Але ось недавно приїхали до нас вчителі з Дагестану і Бурятії... Звісно, є проблеми, бо якість освіти одразу погіршилася. Діти скаржаться, вони не хочуть ходити на уроки. І відчувається, що немає поваги до вчителя. Зараз будемо спілкуватися з їхніми батьками, бо треба підвищувати рівень, шукати нові підходи до дітей. Поки що над цим працюємо», — розповідає вчителька з Мелітополя.

Паралельно з учителями в місто потоком надходили чеченці — передусім військовослужбовці. Вони охоче займалися бізнесом, забирали під себе ринки та кафе, відкривали свої точки, контролювали нічні заклади. Поведінка силовиків із Чечні одразу стала помітною: підвищена агресивність, демонстративність, відчуття повної безкарності.

Для багатьох містян саме вони стали символом нової влади — гучні, озброєні, впевнені у власній перевазі.

З часом навколо чеченців сформувалося нове оточення — дівчата, які почали з ними зустрічатися. Міжнаціональні відносини, ще недавно рідкісні, перетворилися на помітну тенденцію. Найгучнішим прикладом стала історія 19-річної мелітопольської дівчини, яка вийшла заміж за дагестанського військового, прийняла іслам і переїхала до його родини у гірське село. Російські пропагандисти подали це як «красиву історію кохання», хоча у місті багато хто сприймав її як символ глибокої деградації окупаційного побуту.

Дівчина з Мелітополя вийшла заміж за окупанта та переїхала до нього до Дагестану. скріншот відео

Відкриті конфлікти та руйнування міського укладу

Спершу напруження в Мелітополі здавалося чимось розмитим, майже невловимим — лише шепіт розмов про зухвалу поведінку «приїжджих», нічні бійки, частіше чути агресію, яку раніше неможливо було уявити в спокійному південному місті. Але дуже скоро приховане стало явним.

Показовим моментом стало відео, що розійшлося по місцевих пабліках за лічені години. На кадрах — підліток із яскраво вираженим кавказьким акцентом, який змушує 15-річного мелітопольського школяра стати на коліна. Він б’є його по скронях, по спині, кричить, вимагає вибачень «перед ісламом» і погрожує «прострелити голову», якщо той ще раз потрапиться йому на очі. Все супроводжується сміхом і вигуками однолітків, які знімають подію на телефони, ніби розважаючись.

Згодом стало відомо, що це сталося біля школи №7, на тихій вулиці, де ще недавно ввечері лунали лише голоси дітей та гавкіт дворових собак. За словами очевидців, двоє чеченських підлітків вивели мелітопольця за межі території коледжу, і один з них завдавав удари, у той час як інший фіксував усе на відео та потім розповсюджував ролик у соцмережах. Причиною приниження став жартівливий ролик про іслам, опублікований школярем на його сторінці.

Чеченець бив школяра у Мелітополі. скрін з відео із соцмережі

Історія набула ще більш похмурого відтінку, коли жителі дізналися: у нападника є родич в окупаційному Слідкомі, і справа з високою ймовірністю «спустять на гальмах».

Чужаки поводяться так, як і окупанти: впевнені в безкарності, вони насаджують власні порядки, демонстративно показуючи, хто тепер «титульна нація» на землі.

Нові продукти, нові вимоги та зростаючий тиск на місцевих

Відкриття халяльних крамниць стало однією з найбільш помітних побутових змін. Якщо раніше Мелітополь був типовим південноукраїнським містом із великою кількістю свинини, домашніх ковбас, солінь, то тепер на ринках все частіше можна почути невдоволені вигуки приїжджих, яким не подобається асортимент.

Свідки розповідають РИА Південь, як мігранти з Центральної Азії влаштовували скандали, вимагаючи баранину і обурюючись тим, що «скрізь одна свинина». Продавці не знали, що відповісти: люди, які вчора жили у тихому українському місті, раптово опинилися в ситуації, коли приїжджі диктують, що продавати та як вести бізнес.

На ринках Мелітополя з'явилася велика кількість азіатів та кавказців. фото із соцмережі

Швидко з’явилися магазини з великими вивісками «Халяль», а російські торгові мережі почали завозити спеціальні ковбаси та м’ясні набори. Все це — під потреби нових груп населення, які в місті ставали все чисельнішими.

Через постійний приплив будівельників і військових змінюється і соціальна структура: квартиранти-приїжджі займають цілі під’їзди, витісняючи місцевих; біля будівельних майданчиків облаштовують тимчасові поселення; у побуті украй рідко можна почути українську мову. Все частіше лунає російська, діалекти Кавказу та Середньої Азії.

Культурний простір Мелітополя також змінився до невпізнанності.

Замість звичних українських танцювальних студій та європейських напрямів танцю почали просувати кавказькі танці, передусім лезгинку. Окупанти активно поширювали рекламу гуртків, де навчали цьому танцю, причому у відеороликах демонстративно залучали місцевих українських підлітків.

Дівчата, яким раніше були ближчі хіп-хоп або бальні танці, тепер у сюжетах розповідали, чому вони «мріють танцювати на кавказьких весіллях». Все це супроводжувалося обов’язковим скандуванням «Ми слухаємо, але не засуджуємо».

У Мелітополі відкриваються студії східних та кавказьких танців. скрін відео із соцмережі

На міських заходах все частіше звучала кавказька музика, а танці виконувалися так, ніби Мелітополь — не українське місто, а невелика станція на Північному Кавказі.

Повсякденність під тиском нових правил

З ростом числа приїжджих мелітопольці все частіше повідомляють, що місто перестало бути комфортним та безпечним, особливо для жінок. На вулицях стало помітно більше чоловіків середньоазійської зовнішності, і разом із цим — більше наполегливої, а подекуди агресивної поведінки.

Дівчатам усе частіше роблять зауваження на кшталт «одягтися скромніше», дорікають у макіяжі, намагаються пристати на зупинках, біля кафе та на жвавих вулицях. Іноді справа доходить до відкритих домагань — і, як визнають місцеві, «гості» дозволяють собі те, що раніше здавалося неможливим.

Одним із найобговорюваніших випадків став інцидент біля «Академік кофе», коли троє чоловіків у будівельній формі приставали до школярок. І лише втручання перехожого зупинило ситуацію. Аналогічні епізоди фіксували в районі Садів Філібера, де чоловік намагався пристати до 12-річної дівчинки, та біля Центрального ринку, де російський солдат у стані алкогольного сп’яніння пропонував місцевій дівчині гроші за інтим.

скріншот телеграм-каналу окупантів

Статистика, оприлюднена самими окупантами, виглядає тривожно: за 2024 рік на окупованій частині Запорізької області зареєстровано 144 злочини проти дітей. Подібні дані лише посилюють побоювання мелітопольців, що неконтрольований приплив мігрантів створює додаткові ризики для місцевих сімей.

МАРІУПОЛЬЩИНА

Після захоплення Маріуполя у 2022 році місто пережило не лише руйнацію інфраструктури — кардинально змінилося саме повсякденне життя громади. Демографічний склад, культурне середовище, соціальні норми — усе це зазнало глибоких трансформацій, які створили передумови для зростання міжнаціональної напруги.

Вже в травні 2022 року до Маріуполя почали масово завозити людей з території РФ. The Guardian оцінили кількість переселених громадян РФприблизно у 50 000 осіб — це будівельники, чиновники, працівники окупаційних структур і люди, яким пропонували “дешеве узбережжя” та нове життя.

“Мешканці оцінюють, що близько 50 000 росіян переселилися до Маріуполя — з Москви, Санкт-Петербурга, Самари та інших міст. “Ці приїжджі не мають жодного уявлення про те, що тут сталося. Вони дивляться пропаганду по телевізору й думають, що нас врятували від неонацистів”, — розповів один із місцевих”, - пише видання.

Одночасно правозахисники повідомляли про завезення десятків тисяч трудових мігрантів із Центральної Азії, які працювали на розчищенні руїн та на російських будівельних майданчиках. Також відомо, що мігранти з Центральної Азії найчастіше приїжджають до Маріуполя з сім'ями, бо їм обіцяють житло.
За різними оцінками, у місті залишалося лише 80–120 тисяч маріупольців. Це означає, що частка “нових мешканців” могла становити від третини до половини населення — залежно від району.

Культурні декорації та їхнє знищення: історія буддійського меморіалу

Ще одним свідченням того, як окупаційна влада працює з культурним простором міста, стала історія буддійського меморіалу. Це була буддійська ступа, яку російські військові та волонтери з Бурятії встановили у надазовській Ялті навесні 2025 року. Її відкривали з пафосом, називаючи «сакральним знаком пам’яті» для бурятських підрозділів 36-ї армії РФ, що брали участь у війні проти України.

Так меморіал виглядав після відкриття

Утім, уже восени 2025 року цей об’єкт тихо знесли. Без пояснень, без охорони, без залишків. Меморіал, створений заради картинки, так само легко зник, коли перестав бути потрібним. Тепер від меморіалу залишилися лише уламки. Зі споруди зняли прапори «ДНР», Бурятії, Якутії, Тиви, Дагестана та російських військових бригад, демонтували молитвені барабани й інші елементи. Російські медіа поспішили звинуватити у «вандалізмі» місцевих жителів, проте, як повідомляє російський сайт “Вот так” з посиланням на заяву Буддійської сангхи РФ, до знесення причетна сама окупаційна адміністрація.

Лама Сангхі Дамба Аюшеєв, який активно підтримує агресію проти України та участь буддистів у війні за «російський світ», прокоментував те, що сталося у своєму телеграм-каналі: «Місцева влада оголосила війну нашому субургану. За словами політпрацівника Андрія Тугутова, хочуть його знести, бо немає документа про виділення землі». Російські журналісти констатують, що інформації та підготовки до демонтажу ступи та його обґрунтування на офіційних ресурсах Мангушського муніципального округу (селище Ялта належить до цього створеного після російської окупації адміністративного формування) в інтернеті немає.

Побутові конфлікти: як міжнаціональна напруга проявляється в реальному житті

Зміна населення та руйнування старої міської спільноти швидко проявилися у повсякденних конфліктах. 0629 зафіксував низку інцидентів, що відображають тенденцію до зростання напруженості між місцевими мешканцями та “новими групами”.

Одним із таких випадків став резонансний скандал на пляжі, коли водій позашляховика з чеченськими номерами заїхав прямо на пісок серед відпочивальників. Після зауважень він поводився агресивно та погрожував, і лише після розголосу записав публічні вибачення. Після численних подібних інцидентів окупаційна влада встановила бетонні блоки, щоб фізично перекривати автомобілям доступ до пляжів.

Паралельно надходили численні скарги жінок на сексуальні домагання з боку приїжджих робітників із Центральної Азії. Жінки повідомляли про небажані дотики, переслідування у транспорті та грубі коментарі у магазинах. Дехто змінював маршрути пересування, інші — перестали повертатися додому наодинці.

У Кальміуському районі дві жінки поскаржилися на нав’язливу поведінку групи окупантів. Коли місцеві чоловіки заступилися за них, на місце прибула озброєна підмога від тих самих військових. За словами очевидців, окупанти відкрили вогонь. Постраждалих госпіталізували, один отримав тяжкі травми обличчя.

Напруга проявляється й у конфліктах між різними групами “нових мешканців”. На території «Азовсталі» сталася бійка між чеченцями та окупаційною поліцією. Після сутички один із учасників, впав у кому.

Окремим проявом напруги стали й регулярні облави, які окупаційна адміністрація проводить у місті. Так, у серпні 2024 року силовики влаштували масштабний рейд проти гастарбайтерів у Центральному районі Маріуполя: затримували людей просто на вулицях, перевіряли документи, оформлювали протоколи про “порушення міграційного законодавства”. Кількох мігрантів оштрафували, а частину справ передали до суду для вирішення питання про видворення. Місцеві мешканці зазначають, що подібні облави відбуваються регулярно — це вже стало звичною частиною окупаційної реальності.

На тлі цих історій маріупольці повідомили й про інший показовий епізод: у 2024 році в Чечні почали масово виготовляти український борщ у трилітрових банках, який роздають у Маріуполі як “гуманітарну допомогу”. За словами отримувачів, банки видають лише людям старшим за 80 років.

Станом на 2023–2025 роки Маріуполь — це місто, де глибока демографічна перебудова, знищена культурна спадщина та відсутність правового захисту створюють умови для щоденної міжнаціональної напруги. Побутові конфлікти, агресія, скарги на домагання, сутички між різними групами окупантів і трудових мігрантів — це не випадкові інциденти, а ознаки нового соціального порядку, сформованого під окупацією.

Напруга настільки зросла, що у місті вже сформувалися націоналістичні групи із захисту місцевих жінок від азіатів. Чоловіки починають об’єднуватися у невеличкі групи, щоб чинити опір проявам хамства та грубої сили з боку іноземців.

Замість висновків

Російська політика вичавлювання місцевого населення з рідних міст має глибокі наслідки. Експерти стверджують, що в окремих населених пунктах в окупації частка місцевого населення вже скоротилася до 70, а подекуди і до 50%.

Чи варто нагадувати, що такі дії окупантів порушують норми Женевської конвенції?