«Париж не зцілив»: історія жінки, яка втратила все в Маріуполі і тепер шукає новий шлях у Франції

Бійтеся своїх бажань, адже вони мають властивість здійснюватися геть в не в той спосіб, у який про них мріяли. Ольга Ткаченко колись була очарована Парижем, планувала туди відпустку. І ось вуа-ля – вона вже три роки живе у Франці, десятки разів була в Парижі, але так і не змогла по-справжньому полюбити це місто. На її світлинах Ейфелева вежа, яка надихає тисячі художників по всьому світу, виглядає як звичайна металева конструкція – не більше і не менше. «Це тому, що до Парижу треба приїжджати щасливою, тоді це місто розкриється перед тобою. А в мене все не так», – каже наша героїня.

Під час блокади Маріуполя Ольга втратила чоловіка. Він пішов провідати старих батьків, принести їм води, але потрапив під обстріл. Вранці наступного дня Ольга знайшла його мертвим на дорозі. Район бомбили так, що поховати чоловіка не було жодної можливості. Простилася з ним і повернулася у підвал – рятувати дитину.

Коли окупанти стали випускати маріупольців із міста, жінка з маленьким сином рушила на захід.

Історію маріупольчанки, яка після жахів блокади опинилася у Франції, оприлюднила газета “Схід now”.

«СПОЧАТКУ ДУМАЛА ЛИШЕ ПРО ТЕ, ЯК ВИЖИТИ…»

– У Франції я мала рідню, вони чекали на нас із дитиною, тому поїхали саме туди. Оселилися у рідних, але ненадовго, бо в них дуже маленька квартира, місця для нас не було. Тож ми зареєструвалися, отримали статус тимчасового захисту та вже за пару місяців нас взяла до себе жити французька родина, – розповідає Ольга.

Вона каже, що перший час у Франції вона була сконцентрована лише на тому, як вижити. В провінції Шампань, де вона опинилася, ставлення до українців було щирим, допомоги – настільки багато, що на початку навіть не доводилося купувати продукти. Але з часом допомога скорочувалася, а знайти роботу в невеличких містечках, як виявилося, дуже і дуже складно.

– Можливо, вже тоді мені варто було переїхати до великого міста, або навіть до Німеччини, де більше державної допомоги, і самотній матері з дитиною набагато легше жити. Але я не наважилась тоді на переїзд, а зараз ухвалити таке рішення ще складніше.

Тимчасовий захист для українців у Франції ухвалювався відповідно до рішень Європейського Союзу та включав дуже широкі соціальні пільги:

• Право на проживання у Франції.

• Право на доступ до ринку праці (дозвіл на роботу), соціальну допомогу, медичне обслуговування та освіту для неповнолітніх дітей.

• Право на отримання фінансової допомоги.

• Кожна родина з України має право на соціальне житло від уряду Франції і зобов’язана сплачувати лише комунальні послуги.

• Право законно залишати Францію та повертатися, тобто мандрувати. Українці мали обмежену кількість безоплатних поїздок заміським транспортом.

Термін дії тимчасового захисту подовжено до 4 березня 2026 року. Проте, як зазначає Ольга Ткаченко, Франція поступово згортає перелік соціальних пільг за цією програмою.

Наприклад, з жовтня скасовано безоплатний проїзд у транспорті. А з грудня 2025 року українці під тимчасовим захистом позбавляються права на безоплатне житло – вони мають за нього платити.

Уряд Франції надає Ользі щомісячну допомогу 550 євро. Але 200-300 євро вона віддає за комунальні послуги в соціальній квартирі, яку отримала безоплатно. Ще 189 євро їй призначають як матері-одиначці. Ось на ці гроші й живе. Тому доводиться шукати підробітки.

– Якби мені вдалося знайти постійну роботу, це вирішило б усі проблеми. Однак у нашій провінції є робота для чоловіків, наприклад, на меблевій фабриці, а от для жінок пропозицій дуже мало. Знайомі українки працюють у бургерній, я подала резюме на роботу в шкільній їдальні, але не знаю, чи запросять мене. Вибір, як бачите, невеликий. Тому більшість підробляє сезонно на виноградниках.

Ольга тепер точно знає, чому французьке шампанське таке дороге. Все, що треба робити з виноградом для отримання вина, в Шампані принципово роблять вручну. Ця технологія зафіксована на законодавчому рівні. Тому виноробство – дороговартісний процес.

Франція. Провінція Шампань

– Щороку в Шампані влаштовують свято збору врожаю. Для французів це дійсно свято. Вони збираються разом, усім селом, беруть ножиці й зрізають виноградні грона. Працюють усі, навіть власники винного дому. Однак для більшості людей, в тому числі українців, збір урожаю – це все ж таки можливість заробити.

Збір винограду триває 10 днів за будь-якої погоди. Оплата праці – за зібрані кілограми: кілограм винограду коштує 20-22 центи. Деякі винні дома платять більше, але туди важко потрапити – велика конкуренція. В середньому кожна людина збирає понад 500 кілограмів винограду. Тобто реально заробити 90-100 євро, а на деяких виноградниках – до 140 євро за день.

– Це дуже важка робота. Лоза висотою приблизно один метр, і треба нахилятися, щоб зрізати грона. Спочатку я нахиляюся, потім стаю на коліна, а під кінець робочого дня вже буквально повзу по тій лозі.

Навесні є ще одна можливість підзаробити на лозі – власники виноградників наймають людей на підв’язку винограду.

Ці нелегкі гроші дають можливість триматися і навіть мандрувати Європою.

ЗАХИСТ «ВІД УКРАЇНИ»

Однак, якщо Франція дійсно скасує для українців можливість безоплатно користуватися соціальним житлом, для Ольги Ткаченко залишиться лише одне – відмовитися від тимчасового захисту та отримати статус біженки. Він надає набагато більше преференцій, ніж «тимчасовий захист». По-перше, фінансові виплати на родину набагато більші, по-друге, залишаються права на безоплатне житло й медичне обслуговування, вид на проживання у країні на рівних умовах із громадянами Франції, безвізовий режим із більшістю країн світу, в тому числі з США.

Проте разом із цими соціальними благами біженець зобов’язаний відмовитися від можливості відвідувати свою рідну країну. Для Ольги це абсолютно неприйнятний варіант.

– Логіка французів така: якщо ти біженець із України, то тебе треба захистити саме від України. Тому в людей, які отримують статус біженця, вони забирають українські паспорти. Протягом чотирьох років я не зможу побувати дома. Уявіть ступінь абсурду: в Росію, яка напала на мою країну, я зможу їздити, а в Україну – ні! А у мене там рідні, я сумую за домом, мій син мріє повернутися, щойно закінчиться війна. Минулого літа ми їздили до Києва і провели там найщасливіші канікули за останні три роки. Я не уявляю, як можна відмовитися від цього, – каже Ольга.

Зараз вона шукає постійну роботу, яка б дозволила їй оплачувати житло самостійно, та сподівається, що уряд Франції все ж таки не буде скасовувати таку важливу для українців допомогу.

В УКРАЇНІ ВСЕ СМАЧНІШЕ

Яким би складним не було життя за кордоном – це все ж таки цікавий досвід, який дає можливість досліджувати інші країни, пізнавати світ і людей.

– Попри те, що грошей у нас із сином небагато, ми встигли помандрувати, подивитися, як влаштоване життя у французів. Вони інші, не схожі на нас. Спосіб життя, хід думок – все відрізняється. Коли син закінчував четвертий клас, вчителька сказала мені, що він дуже успішний у математиці, а от гуманітарні предмети, особливо французька – відстають. «Ви знаєте, Олю, він не думає як француз», – із розпачем сказала вона. Я аж засміялася. Ну, звичайно, він не думає, як француз, тому що він – не француз.

Ольга каже, що, певне, насправді треба народитися у Франції, щоб полюбити їхню їжу.

– Ми, звісно, не були у мішленівських ресторанах, але звичайна їжа французів – те, що вони їдять щодня – не вражає. Українська кухня набагато смачніша.

Вона каже, що у Франції по-справжньому смачні лише три речі: сири, вино та морепродукти. А от якщо майонез – то вже треба український магазин шукати. Хліб – не дивуйтеся! – в нас також смачніший.

– Французький багет смачний, коли гарячий. Але вже вранці він стає дубовим, і його неможливо їсти. Тому й хліб мені більше подобається наш.

Натомість французи високо оцінили український борщ. Оля навіть вчила француженок його готувати. Салат «Олів’є», попри його критику в Україні, місцевим теж сподобався, як і український оселедець під шубою.

ПРО УКРАЇНСЬКУ СПІЛЬНОТУ

За останніми даними, у Франції лише 55 тисяч українців. За словами Ольги, 2022 року їх було вдвічі більше. Багато хто поїхав до інших країн, де соціальний захист суттєвіший, частина повернулася в Україну.

– У великих містах українська спільнота велика, особливо в Парижі. Вони часто проводять культурні заходи, інколи ми теж долучаємося. В невеличких містах українців небагато, але ми тримаємось разом і допомагаємо один одному. Коло мого спілкування зараз – це українки, діти яких навчаються разом із сином. Діти дружать, ми дружимо. Якщо ці люди вирішать поїхати, мені буде важко.

Українська діаспора у Франції – дуже потужна організація. Вона, наприклад, оплачує приїзд до Шампані щодватижні греко-католицького священика, який править службу українською мовою.

– Ми молимось за мир в Україні. І сподіваємось, що зможемо знайти свій шлях у цьому складному світі, – говорить Ольга.