«Водопровідник не може знати про перспективи розвитку водопровідної галузі. Я як той водопровідник: є ворог – воюю». Історія Вадима Джуваги, історика і воїна, - ФОТО

Вадим Джувага – відомий історик, журналіст та публіцист. Офіційно він пов'язав своє життя із ЗСУ у 2019 році, але воює за Україну, її суверенність та незалежність усе свідоме життя. Про свою боротьбу Вадим розповів 0629 в ексклюзивному інтерв'ю.

«Наскрізно зіпсований націоналістичною пропагандою»

«У моїй родині завжди добре ставилися до української мови. Воно на Донбасі так: хто сприймав українську, той і став нормальною людиною. А хто ні – той і лише за паспортом українець, а всередині – «російський світ», – починає свою розповідь військовослужбовець.

Вадим Джувага народився 1967 року в Маріуполі в сім'ї поета. У 1974 році він розпочав навчання у середній школі №2 у Шахтарську. Закінчив освіту у 1984 році. З юних років виявляв інтерес до української культури та історії, каже, що таке «загартування» у нього завдяки сімейним цінностям. 

У 1985 – 1987 роках Вадим проходив строкову службу у лавах радянської армії. Там він уперше зіткнувся з проявами українофобії від так званих «старших братів».

«Пітерські хлопці казали: «Куриця не птах, хохол – не людина». Тож мене намагалися «лікувати» від націоналізму, але це призвело до зворотного результату - у своїх поглядах я зміцнився ще більше», - розповідає Вадим.

 Після дембелю він почав брати активну участь у патріотичному русі. 1989 року вступив до Народного руху України, який організовував тоді всілякі акції, які вважалися незаконними.

«Пам'ятаю, як тікав від ментів. А 1990 року в Запоріжжі отримав кийком по спині за виконання національного гімну», - згадує чоловік.

Вадим Джувага був одним із учасників всеукраїнського голодування студентів. Основними вимогами акції були відставка уряду та заборона на проходження військової служби українців поза межами УРСР.

«Тоді проти нас сформували комсомольський загін зі студентів-медиків, які мали нібито «бити фашистів». Але комсомольці дізналися, що серед нас багато хлопців із армійським досвідом, а деякі послужили в Афганістані і бити нас не наважилися», - згадує про свої юні роки Вадим.

1991 рік, той самий, коли Україна набула довгоочікуваної незалежності, Вадим Джувага зустрів в армії. Його відрядили на перепідготовку до 55-ї бригади.

«Тоді, незважаючи на заборони командира, я співав уголос «Червону калину» і був «наскрізно зіпсований націоналістичною пропагандою», - з усмішкою каже він. 

24 серпня Вадим Джувага був у родинному колі в місті Шахтарськ. Він згадує, як кричав від радості, коли В'ячеслав Чорновіл заніс до Верховної Ради синьо-жовтий прапор, і депутати проголосили про вихід України  із складу  СРСР.

«Оце так! Мене читають!»

Здавалося б, для тих, хто вірив в Україну, настали світлі часи. Але ж ні. Боротьба за незалежність розпочалася з моменту її оголошення і Вадим Джувага активно включився в неї.

У 1995 році він переїхав до Маріуполя і пішов працювати вчителем історії в школу №66. То  була на той час єдина україномовна школа у місті. (До речі, з деякими учнями Вадим досі підтримує теплі стосунки. Вони давно живуть за кордоном, але  займаються волонтерською діяльністю і підтримують  ЗСУ). Пізніше перейшов працювати в гімназію, а на терени журналістської діяльності ступив 1998-го завдяки відомому маріупольському журналісту Григорію Шведу.

«Мені запропонували написати статтю про історію Маріуполя. Так усе й пішло-поїхало. Пам'ятаю, іду я вулицею і дивлюся – сидять пацани, читають мою статтю в газеті «Іллічівець». Думаю: «Оце так! Нічого собі!» – каже Вадим.

Однак після грандіозного релігійного скандалу зі побиттям Філарета в Маріуполі (голова Православної церкви Київського патріархату Філарет прибув до Маріуполя 30 квітня 1999 року, і прибічники Партії регіонів влаштували жорстке побиття релігійного діяча), в якому постраждав сам Вадим Джувага, офіційно йому довелося піти з журналістики. Повернувся в професію тільки в 2005 році і працював на газету «Я».

Також за плечима Вадима Джуваги діяльність у Полтавській обласній адміністрації в інформаційному департаменті, робота на харківському сайті 057.com.ua та робота у прес-службі Олександра Тарути.

Майдан, антимайдан та добровольчість

Як і багато свідомих українців, Вадим Джувага позитивно сприйняв події на Майдані восени 2013 року. Він поїхав до Києва і доєднався до протестувальників. Спочатку працював у прес-центрі, який розташовувався на другому поверсі Будинку профспілок, але й виходив на патрулювання вулиць. Вадим був серед тих, хто робив вилазки в бік Антимайдану та перехоплював їхню агітацію.

Остання його посада на Майдані була така: помічник коменданта Українського дому у справах преси. Він зустрічав і супроводжував іноземні делегації. Однак після свого повернення з Києва зрозумів, що ним цікавляться співробітники підвладних Януковичу спецслужби та «заліг на дно» на конспіративній квартирі у Слов'янську.

Революція Гідності перемогла, Вадим повернувся до Маріуполя, але там почалися сепаратистські заворушення.

«Російська весна» почала вирувати в місті. З'явилася купа кацапських прапорів. Де вони всі були до цього, незрозуміло», – обурюється Вадим.

 Він з іншими проукраїнськими активістами займався пропагандою Незалежності та брав участь у фізичному протистоянні на вулицях міста. Проте співробітники СБУ попередили його, що за ним ведеться полювання і потрібно бути максимально обережним.

2014 року Вадим Джувага став добровольцем. Тоді ОУН сформувала свій загін, який відрядили до 25 бригади ВДВ. У його лавах історик та вчитель брав участь у наступі на Горлівку та Єнакієве, проте сильно захворів і зміг продовжити допомогу армії лише як волонтер.

«Я повернувся до Маріуполя і спробував «легалізуватися». Тому записався до Самооборони, періодично був у «гарячих точках» у складі «Карпатської січі» і, звичайно, продовжував писати», - розповідає про той період свого життя Вадим.

«Перед нами ворог – значить, воюватимемо»

Вадим Джувага вирішив підписати контракт із ЗСУ у 2018 році. Проте через бюрократичну тяганину зробити це вдалося лише 2019-го.

Свою службу він розпочав у лавах 53 бригади ЗСУ в частині ППО. 

«Тоді ми мали «дурну славу». Типу «аватари» і таке інше. Зараз ми на третьому місці в країні за кількістю збитих дронів. Це вже багато про що говорить», - з гордістю каже Вадим Джувага.

З початком повномасштабного вторгнення РФ Вадим Джувага був задіяний у мобільній групі боротьби з російськими БПЛА. Після відступу з Волновахи він брав участь в обороні Вугледару, Бахмуту та Авдіївки.

«Що тут розповісти? Постійні обстріли - як ми їх, так і вони нас. Збиваємо ворожі безпілотники, щоби не нахабніли», - каже Вадим. 

Усі ці роки Джувага ходить у званні солдата, хоча часом був на посаді заступника командира з політичної частини. Передова стала звичною справою для чоловіка. До цього кулі та уламки дивом обминали його. Однак удача не може посміхатися вічно.

16 квітня 2025 року Джувага отримав 7 осколкових поранень.

Перший снаряд потрапив у прибудову поряд із бійцем.

«Я побачив чорний стовп диму до неба. Будівля спалахнула і я побіг туди по речі. Ніколи не забуду цієї картини. Другий снаряд упав за 6 метрів від мене», - каже Вадим.

Спочатку болю не було. Вадим здивувався, коли побачив криваву доріжку на землі біля себе. Але потім стало зрозуміло, що уламки посікли спину, ногу, але найбільше дісталося правій руці. Побратими спрацювали швидко та чітко. Кров була зупинена і за півтори години Вадим Джувага був уже в шпиталі. Його оглянули та відправили до Дніпра. Звідти перевезли на подальше лікування у  Рівненську область.

«Пообіцяли, що стану в дію швидко. Ну, як швидко – 3 – 4 місяці», - запевняє він.

План Вадима дуже простий - якнайшвидше відновиться, стати в стрій і продовжити воювати.

Якось в інтерв'ю під Авдіївкою я говорив, що простий сантехнік не може відповісти на питання про перспективи розвитку водопровідної галузі країни. В цьому випадку я той самий простий сантехнік. Тому, чим і коли закінчиться війна з Росією – я не знаю. Перед нами є ворог – значить воюватимемо», - каже Вадим Джувага.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube