Про що мовчали стамбульські переговірники. Думка маріупольця

Стамбульська зустріч української та російської делегацій сьогодні в центрі уваги світових ЗМІ. Більшість медійників проводять паралелі між зустріччю 2022 року і зараз. Підкреслювати зв’язок між цими подіями забажав сам диктатор Путін, тож всі підхопили аналогії.

Проте рефлексії на ті весняні події 2022-го у Туреччині дуже різні. Маріуполець Данило Ребро бачить в них те, чого не помічають інші: ігнорування Маріуполя.

Маріуполя не було на столі переговорів ані з боку російської сторони (що цілком зрозуміло), ані з української (що навпаки, абсолютно не зрозуміло).

Ось про що розмірковує маріуполець в тексті для 0629.

Поки 29 березня 2022 року українська делегація говорила про компроміси у Стамбулі, Маріуполь був у вогні, а цивільні й військові масово гинули.

В жодному з озвучених проєктів угод не звучала навіть вимога про гуманітарну деблокаду Маріуполя.

«Ключовий раунд переговорів пройшов 29 березня 2022 року в Стамбулі, у палаці османських султанів Долмабахче. У підсумку українська сторона представила проєкт мирної угоди... Сторони демонстрували ознаки готовності шукати компроміси. Насамперед це стосується України...» - повідомляли українські медіа.

Тобто станом на 29 березня Маріуполь знищували, вже була гуманітарна катастрофа, але про це ні слова в проєктах угод, типо негайна гуманітарна деблокада або перемир'я саме навколо Маріуполя. 

Останній раунд переговорів у Стамбулі відбувся 15 квітня. Раптом сторони припинили контакти. 

Сьогодні нам пояснюють, що це сталося через зміну суспільних настроїв, які мовляв, змінилися після Бучі. І це виглядає максимально цинічно.  Тобто суспільство змінилось, як відкрилась Буча та Ірпінь (царство небесне всім жертвам). А якщо б не відкрилось, то суспільство далі б вважало, що війна  - це лише зміна прапора над сільрадою? Можна надалі знищувати Маріуполь, бо це не суспільство? І взагалі не має ніякого Маріуполя?

Півмільйона маріупольців або 4,5  мільйонів мешканців тільки Донеччині змінили свої настрої ще задовго до 29 березня, коли в Долмабахче був досягнутий початковий прогрес.

Як змінився і окупований 24 лютого південь з Херсоном. Як змінилося суспільство у Криму в 2014-му та Луганську в тому ж році.

Відчуження та знецінення регіонального досвіду, особливо досвіду тих, хто опинився в оточенні, окупації, або втратив усе, - це те, що ми спостерігаємо.

Небажання називати речі своїми іменами: капітуляція — це капітуляція, а не "початковий прогрес", - це також те, що ми спостерігаємо.

Моя критика ґрунтується на реальному досвіді, який політичні еліти намагаються стерти або замаскувати. Те, що відбулося в Маріуполі та інших знищених містах, не може бути «несуттєвим фоном» для переговорів — це центр моральної правди цієї війни.

Більше думок - у нашій СПЕЦТЕМІ