Уроки снігового апокаліпсису, який стався у Маріуполі 29 січня 2014 року

29 січня 2014 року Маріуполь замело снігом. Не те щоб такого не траплялося раніше, але саме в цей день місто опинилося у суцільному колапсі. 

Сталевари і прокатники залишилися на робочих місцях, тому що не було кому передавати зміну – люди не змогли дістатися до робочих місць. Швидкі не змогли дістатися пацієнтів і вимушені були пішки, через кучугури пробиратися в будинки і квартири хворих, надавати допомогу там, на руках виносити тих, кого залишати дома було неможливо. Рятувальники на спецтехніці та БТР доставляли породіль до пологових будинків.

В магазинах не було хліба. До Маріуполя не доставили пошту. Школи не змогли відчинити навчальні класи. Транспорт навіть із гаражів не вийшов. Таке було враження, що місто переживає Апокаліпсис – ніяких тобі аварійних служб, ніяких ремонтних бригад – нічого. І тільки темні фігури наполегливих маріупольців, які попри негоду намагалися пішки дістатися туди, куди їм треба, розривали цю апокаліптичну картину. 

Архівне фото 0629

Один чоловік, працівник комбінату ім. Ілліча, по дорозі додому загинув, замерз у снігу.

Дійсно, 29 січня снігу було багато. Але проблема полягала в тому, що його абсолютно нема кому було розчищати. В ті буремні часи більшість працівників комунальних підприємств Маріуполя стояли на Антимайдані в центрі Києва і голосили «Янукович – наш президент!»

Архівне фото 0629

Антимайдан робився волею влади і руками та ногами підпорядкованих владі людей. Хтось підкорювався наказу їхати до столиці із задоволенням (чому б і ні, можна постояти, випити горілки з друзями, ще й гроші за цей день підзаробити – краще, ніж лопатою махати, розчищаючи заметені трамвайні колії), хтось із страхом втратити робоче місце. Маріуполь – місто трудових династій, де люди за все життя могли жодного разу не змінити свою роботу. І для таких людей втрата роботи – майже як кінець світу. Тому мовчали і їхали.

А тим часом місто засипало снігом.

Звичайно, той січневий снігопад мер міста Юрій Хотлубей ніяк спрогнозувати не міг, а то, мабуть, когось із комунальників все ж таки залишив би у Маріуполі. Але містяни владі того не пробачили і довго ще ганьбили її при будь-якій нагоді.

Невдовзі комунальники повернулися у місто. Маріуполь розчистили і повернули до життя. Але ніяких висновків з тих подій ніхто так і не зробив.

Наприклад, про те, що за гроші можна не тільки помітингувати у столиці або під захопленою міськрадою,  а і просрати своє місто. Що ланцюг маленьких і непомітних ганебних кроків, вчинених і «костюмами» у владних кабінетах , і «робами» у заводських цехах, і іншими панами та панянками  у різних інституціях та навчальних закладах,  може привести у підсумку до знищення всього того, що було дорогим серцю. І що, нарешті, утримання влади не може бути важливішим за країну, бо в іншому випадку можна втратити і владу, і країну.  

Анна Романенко

БІЛЬШЕ БЛОГІВ читайте в спецтемі ЗА ПОСИЛАННЯМ