Що росіяни про нас ніколи не зрозуміють

Голова Куп’янської районної військової адміністрації написав нещодавно повідомлення, що з настанням тепла та весняно-польових робіт багато  мешканців, які евакуювалися із зони бойових дій взимку, зараз повертаються у свої будинки на вихідні. Люди їдуть, щоб посадити городину.

Посадили, полили, випололи траву – і знову повертаються у безпечні місця. В результаті у  нас – попри війну, оброблена земля, у них – істерика: «А-а-а-а, українці такі голодні, що вимушені копирсатися у землі під російськими обстрілами».

Саме так відреагував на повідомлення українського посадовця Z-канал «Два майори».

«И представители этой нищей страны рассказывали сказки нам про «асфальт» и «стиральные машинки». Да у вас там, граждане, со жратвой не очень», - написали російські пропагандисти.

Їм не зрозуміти, що таке земля для українця, і навіщо вони її обробляють. Бо самі вони на ту землю плювати хотіли.

В 2010 році довелося побувати у Московії, 130 км від Москви. Російське село Шевардіно. Стоїть новий дерев’яний будинок, непогано оснащений, свіженький. Перед домом – двір. Посеред двору – яблуня. Біля яблуні – камінцями обкладена кругла клумба із квіточками, а далі – просто бур’ян, і скрізь бур’ян – стежка до вхідних дверей. Щоб побачити клумбу та дістатися будинку, треба щодня йти стежиною крізь бур’яни. І нікому і на думку не спадає ті зарості повиривати. 

За будинком – ще веселіше. Вуличний сортир, і далі – бур’ян висотою більше метра. Гектари необробленої землі. І так майже в кожному дворі.

І єдиний будинок у селі, де все було приведено до ладу, а ще корова паслася, - то був будинок «хохла». Його батьки колись переїхали до Росії з України, тож для місцевих він так і залишився «хохлом», людиною абсолютно незрозумілою.

Росіянину не зрозуміло, нащо напружуватись. Нащо заводити корову, якщо можна купити молоко у сусіда? Нащо робити самогон, якщо можна пити брагу? Нащо висаджувати квіти, якщо їх не можна продати? 

 Українцю ж важливо, що все було до ладу. Йому боляче дивитися, коли земля поростає бур’янами. І це не про гроші – це про любов. Про любов до землі і любов до порядку. 

У нас на вулиці у Маріуполі жила одна родина, де і чоловік, і дружина сильно пиячили, але в городі у них завжди був ідеальний порядок, а за двором – цвіли квіти (правда, інколи господиня ті квіти крала у сусідів, але ж яке було велике прагнення до краси, що не лінувалася вночі вставати, брати лопату та викопувати з сусідських клумб). 

А ще жили двоє пенсіонерів, які ледве ходили. У неї було хворе серце, а у нього – ноги. Всім необхідним для життя їх забезпечували діти. Але кожної весни чоловік брав старий табурет, сідав на нього, і прямо з табурету копав лунки і закладав картоплю. А потім, переставляючи той табурет з грядки на грядку, полов картоплю, жуків збирав. Думаєте у нього грошей на картоплю не було? І гроші були, і машина, щоб на ринок з’їздити. Але земля не повинна поростати бур’янами. Землі треба давати раду.

Росіяни ніколи цього про нас не зрозуміють.

І тому вони тягнуть із наших будинків пральні машинки та унітази, а ми – саджаємо картоплю під обстрілами і сміємося з них. 

Анна Романенко

Більше блогів читайте в спецтемі "Думки про життя"