• Головна
  • Олена Стяжкіна: «Я більше не знаю, що таке дім»
16:08, 23 травня

Олена Стяжкіна: «Я більше не знаю, що таке дім»

Олена Стяжкіна: «Я більше не знаю, що таке дім»

«Я більше не знаю, що таке дім. В широкому контексті – знаю, мій дім – це Україна. А от так, особисто, дім, мала батьківщина, рідне місто – я більше не знаю, що це таке».

Так говорить історикиня та письменниця Олена Стяжкіна, яка в 2014 році залишила свій рідний Донецьк через окупацію. Видавництво  Старого Лева запросило її взяти участь у «Розмові про дім», але вийшло більше про людей, а не про стіни, про спогади, і про дещо нематеріальне, що кожен виходець Сходу несе із собою, попри географію.

Проєкт «Розмова про Дім» — це цикл розмов про українські регіони та міста, які зараз є тимчасово окупованими Росією. Запоріжжя, Донеччина, Луганщина, Херсонщина, Харківщина та Крим.

Всі ці території для багатьох є просто  точкою на карті, але  для сотень тисяч людей, насправді є Домом. Домом, де відбулося зростання й формування, домом, де залишилася родина, місцем спокою й місцем спротиву. Домом, який забрали. І Домом, у який ми всі обов'язково повернемося. Питання лише – коли це станеться, і якими ми будемо тоді.

«Я, як і більшість тих, хто ще у 2014-му не захотів залишатися в окупації і виїхав із Донецька та Луганська, дуже довго носила в своїй сумочці ключі від своєї донецької квартири. У мене з цими ключами були складні стосунки. Періодично я  їх прибирала, ховала, а вони виповзали із щілини, Вони мене мучили і зігрівали одночасно. 

Я позбавилась їх нарешті. Знаєте коли? Після Маріуполя. Коли я побачила, скількох людей там Росія взагалі позбавила можливості мати дім, фізично позбавила місця, куди можна повернутися, я зрозуміла, що мої втрати – то вже не так важливо. 

На фото - зруйнований будинок у Маріуполі

І тепер я не знаю, що таке дім. Ще декілька років тому на питання «А ти коли додому?» я не могла відповісти одразу. Виникала пауза, за яку я намагалася зібратися думками, про який саме дім мене питають, чи то теперішній, у Києві, чи мій дім у Донецьку. Зараз вже ніяких пауз», - каже пані Олена.

Для неї, як і для тисяч інших людей, які втратили дім, важливо те, що залишається з тобою попри втрати, – традиції, культура, цінності.

Дивно, як попри дію радянської пропаганди, попри заселення Сходу вихідцями з Росії, українцям на Донеччині вдавалося зберегти і українську ідентичність, і свої регіональні особливості.

Олена Стяжкіна: «Я більше не знаю, що таке дім», фото-1

На Донеччині діти зростали  - як квіти на асфальті. Дитячою забавою Олени Стяжкіної, наприклад, було пригати по дахах залізних гаражів, а не бігати лісом, як у дітей на Київщині. І це було підґрунтям, яке закладало різницю у поглядах людей і на майбутнє. 

«Ставлення до праці у нас геть інше, ніж в інших регіонах України. Згідно з дослідженням, яке проводив Євген Глібовицький, схід України – єдиний регіон, де працю назвали однією з цінностей. Ніде більше такого ставлення до роботи немає. Думаю, це виховувалось у нас ще з  тих часів, коли американський та європейський бізнес розпочав розвивати промисловість на наших теренах. 

Коли ми їздили по різних містечках Донеччини і презентували свою книгу про маленькі міста Сходу, майже всюди нам розповідали про західне коріння. Радянський Союз не створював Донбас. Він вкрав його, вкрав чужу власність, чужі заводи. І добре, що люди пам’ятають. «А от Дружкову заснували французи», розповідали вони нам, «а у Краматорську були швейцарці». Люди раділи будь-якому зв’язку з Європою, аби тільки не з Росією.

На фото - Донецьк до окупації. "Твій Донецьк"

І це теж дивним чином у нас зберігалося – підспудне ставлення до росіян як до людей негідних, таких, що не вміють нічого робити. Маленький приклад наведу: пам’ятаєте, можливо культовий радянський фільм «Москва сльозам не вірить»? Так от коли головна героїня шинкувала там капусту, всі жінки в моєму оточенні не могли на це дивитися і повторювали: Ну хто ж так шинкує капусту». Мабуть, це теж форма українського націоналізму.

Як би не тиснула на людей русифікація,  ми всі все рівно ідентифікували себе саме з українцями, а не з росіянами, навіть розмовляючи російською мовою», - розмірковує Олена Стяжкіна.

Вона впевнена, що українська ідея завжди була більш цікавою для молоді, ніж російська. І раніше, і зараз так є.

«Бути радянською людиною нудно. Уявіть правильну таку комсомолку або комсомольця, який читав роботи Брежнєва, дотримується партійної ідеології, в усьому себе стримує. Ну це ж нудно! Україна – це зажди було про свободу, волю. Не знаю, звідки воно в нас усіх. Може, це нам просто Господь подарував таку тягу до свободи?» - ставить риторичне питання Стяжкіна. 

На жаль, на нашу українську свободу росіяни посягнули і під час зустрічі з письменницею. Раптом пролунала повітряна тривога, загроза застосування ворожої балістичної зброї, тож всім, хто прийшов на розмову про дім, довелося відкласти цю тему.

«Я хочу, щоб всі ми з вами зрозуміли – ми всі зараз живимо в борг. Заборгували тим, хто ціною власного життя виборює нам право жити, збиратися, розмовляти. Дякую всім нашим захисникам, низкий уклін. І хай всі наші вороги згинуть прямо зараз», - так завершила цю зустріч Олена Стяжкіна.

 ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Голос міста
Чи вірите ви в деокупацію Маріуполя?
проголосувало 3728 відвідувачів
Так
56,7%
Ні
35,0%
Забороняю собі думати про це
8,3%
#Маріуполь #Донецьк #Стяжкіна
Останні новини
live comments feed...