Свято на могилі. Сьогодні Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча відзначає день народження, - ВІДЕО, ФОТО

Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча сьогодні перетнув 127 річницю з дня народження. Навмисно не пишемо слово «святкує», тому що неможливо святкувати день народження у в’язниці. А саме там зараз перебуває провідне українське металургійне підприємство.

Ця історія давно стала легендою. 19 квітня 1896 року пани Ротштейн із Пруссії та Сміт зі США звернулися до уряду Російської імперії за дозволом заснувати «Нікополь-Маріупольське гірське та металургійне товариство». Товариство хотіло розробляти поклади марганцю та інших корисних копалин у районі Нікополя Катеринославської губернії, а також побудувати металургійні, трубні та корабельні заводи в Маріуполі.

Завод Нікополь. Фото Маріупольського краєзнавчого музею

Не чекаючи на рішення влади, у США закупили металургійний завод із трубозварювальним цехом. Поки його демонтували за океаном, перші загальні збори акціонерів обрали правління товариства, а вже в липні поряд із Маріуполем почали працювати геодезисти.

Іноземці ретельно досліджували ґрунти, розу вітрів, для того щоб майбутній завод не заважав розвитку міста, біля якого вони його побудують.

 Восени того ж року американський теплохід доставив до маріупольського порту матеріали. Навіть вогнеупори були іноземні – не довіряли американці місцевим виробникам.

Монтаж обладнання почався у грудні, а вже 1 (13) лютого 1897 року запустили трубозварювальний стан. Цю дату заведено вважати датою народження ММК імені Ілліча.

Завод стрімко розвивався, аж поки не нагрянула революція. Більшовики вкрали завод у їх законних власників, а дати розуму йому не змогли. Тож у 20-х роках заміст металу, маріупольський металургійний завод почав виробляти побутові пічки, аби тільки щось виробляти. Для того, щоб перезапустити підприємство, радянська влада знову була вимушена покликати іноземців.

Під час Другої світової війни завод вдалося евакуювати за Урал, але лише частково. Деякі виробництва німці таки змогли налагодити. А ще німці організували  ремонт танків на заводі. Наші джерела у Маріуполі повідомляють, що теж саме змогли зробити і росіяни зараз, в окупованому ними місті,  - на базі ремонтних металургійних цехів ММКІ вони ремонтують російські танки та бронемашини.

Особлива сторінка історії комбінату – час, коли підприємством керував Володимир Бойко. «Народний директор» - так називали його робочі. Мабуть, тому, що Бойко був звичайним хлопцем з бідної робітничої родини. Починав працювати слюсарем, а коли став директором – не забув, з чого починав.

Володимир Бойко виходить з головної адміністративної будівлі ММК ім. Ілліча. Фото Сергія Ваганова

Живе легенда, як о шостій ранку на своєму позашляховику, який знало все місто, він їхав на завод, а на зупинці забирав всіх, хто влізе, до себе в машину і віз людей на зміну.

Володимир Бойко хотів побудувати соціальне підприємство. Тому завод вкладав у розвиток Маріуполя суму, яка дорівнювала річному бюджету міста. Тобто декілька років Маріуполь фактично отримував два річних бюджети. В результаті в місті з’явились сучасні футбольні поля, відремонтовані дитячі садки та школи, ММКІ фінансував лікарню та аеропорт, десятки агрогосподарств.

Щоранку під кабінетом Володимира Бойка вишукувались довжелезні черги з людей, які часто не мали жодного стосунку до комбінату, тим не менш, вони приходили просити допомогу і отримували її.

2 листопада 2000 року Верховна Рада ухвалила закон про особливості приватизації ММК імені Ілліча. Фактично цей закон надавав право трудовому колективу приватизувати свій завод.

Акціонерами стали всі, хто на той час був у штаті комбінату. Кількість акцій визначалась стажем роботи та розміром заробітної плати. Звісно, що найбільша кількість акцій належала гендиректору Бойко.

Для керування акціонерним товариством було створене ЗАТ «Ілліч-Сталь». Але сам Володимир Бойко не дуже розумівся на всіх цих речах. Довірився своїм підлеглим, а хтось з них зрадив Бойка і допоміг провернути оборудку, в результаті якої величезний завод був просто вкрадений.

Історія досі не знає, хто саме організував оборудку в 2010 році, тому що попри гучні заяви у поліції, ніякого розслідування проведено не було. Задля того, щоб врятувати завод, Володимир Бойко звернувся до Ріната Ахметова. І дивним чином шахраї кудись зникли.

Перший приїзд Ахметова вже на свій завод. Фото Сергія Ваганова

А на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча розпочалась нова епоха – епоха Метінвесту.

В 2018 році на святкуванні Дня народження комбінату Володимир Бойко, стоячи на сцені Палацу металургів, сказав: «Можливо, я ухвалив неправильне рішення, звернувшись до Метінвесту. Але я не знаю, що було б із заводом, якщо б я цього не зробив...»

Період правління на комбінаті Ріната Ахметова позначилися великими скороченнями персоналу і погіршенням екологічної ситуації у Маріуполі, які вилились у масштабні акції протесту у 2012 році.

Тиск громади змусив нового власника ММКІ піти на модернізацію. Хоча те, що обіцяли директори двох металургійних заводів Метінвесту маріупольцям, так і не виконали у повному обсязі.

Напередодні війни Рінат Ахметов розпочав будувати у Маріуполі університет, який мав би готувати кадри для металургії. А ще в цей період почали обговорювати можливість перенесення заводу «Азовсталь» на площадку ММКІ, для того щоб звільнити море, дати можливість дихати мешканцям центру міста.

Війна поставила крапку на природному русі до розвитку та модернізації.

Комбінат імені Ілліча став останнім прихистком для Маріупольської бригади територіальної оборони. А ще цехи комбінату стали укриттям для військового шпиталю.

Проте втримати оборону не вдалося. Маріуполь опинився у блокаді.  12 квітня комбінат був оточений з трьох боків і піддавався постійним ударам авіації та артилерії ворога – зі сходу його атакували підрозділи «днр», із заходу – росіяни. Нікопольським проспектом вже їздили російські танки.   І оборона пала.  Сотні людей, захисників Маріуполя, лікарів, поранених, були вимушені здатися у полон. Багато хто з них і досі знаходиться у російських застінках. 

Першими з окупантів на територію легендарного заводу увійшли чеченці Кадирова.

Ось яким вони побачили підприємство, яке давало роботу 14 тисячам маріупольців, годувало близько сотні тисяч людей. 

Зараз Рінат Ахметов запевняє, що буде відбудовувати ММКІ після деокупації Маріуполя. Зрозуміло, що росіяни не зможуть відновити завод з багатьох причин. Вони знищили не тільки обладнання, енергомережі – вони знищили повністю сировинну базу. 

Віримо, що місто буде деокуповане, а завод, який має таку глибоку історію довжиною у 127 років, буде відновлений. І що день народження, який ми згадуємо сьогодні, не стане святом на могилі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Створено (не) в СРСР. Хто насправді збудував маріупольські заводи